Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Гермес (разом із Гекатою) — і покровитель пастушництва, примножує приплід у стадах. Але ця його функція вважається вторинною. Гермес і Аполлон обмінялися низкою найважливіших функцій або розподілили їх між собою. За міфом, випадково знайшовши черепаху (а всі випадкові знахідки від Гермеса), він уперше <126> злаштував з її панцира семиструнну ліру й співав під її супровід. Аполлон умовив його віддати ліру йому в обмін на корів. На додачу Аполлон вручив Гермесу свою сопілку, а за це той віддав йому золотий жезл і навчив гадати.
Гермес вшановувався на анфестеріях — святі пробудження весни й пам’яті померлим. У римській міфології він виступав під іменем Меркурія — покровителя торгівлі.
Під впливом античних зображень Гермеса з ягням на плечі в ранньохристиянському мистецтві сформувався іконографічний тип «доброго пастира». У середньовічних книжкових ілюстраціях Гермес зображається як символ планети Меркурій. Іноді Гермес зображався як бог красномовства і в товаристві харит-грацій.
За пізньої античності виник образ Гермеса Трисмегиста — «Тричі найвеличнішого», через причетність Гермеса до потойбічного світу. З ним пов’язувалися оккультні науки й так звані герметичні (таємні, доступні тільки посвяченим) твори (МНМ, І 292–294).
Сином Гермеса й Афродити був Гермафродит — юнак виняткової вроди, якого виховали наяди на горі Іда у Фригії. У 15 років син Гермеса вирушив у мандри по Малій Азії. У Карії, коли він купався в джерельних водах, німфа Салмакіда пристрасно закохалася в нього, проте без взаємності. На прохання Салмакіди боги злили її з юнаком в одну двостатеву істоту.
Сином Гермеса був Пан — у грецькій міфології бог стад, лісів і полів, наділений вираженими хтонічними рисами. Вони виявляються як у походженні Пана, так і в його подобі. Він — син німфи Дріопи (дочки Дріопа, «Дубовидного») й Гермеса (варіант: син Пенелопи й Гермеса), народився в Аркадії. Дріопа вжахнулася, побачивши зарослого й бородатого сина. Проте Гермеса й олімпійських богів такий його вигляд розвеселив, і вони назвали його Паном — «Який сподобався всім» (грец. пан — «усі»). Насправді ж ім’я Пан сходить до і-є. pus, paus — «робити родючим/плодовитим», що відповідає істинним функціям цього бога й зближує його з Діонісом.
Із сатирами й силенами Пан як уособлення стихійних плодоносних сил входить до почту Діоніса. Він козлоногий, з цапиними ріжками, зарослий шерстю. Любить вино й веселощі, пристрасно закохується і переслідує німф. Німфа Сірінга злякалася його й перетворилася на очеретину, а Пан зробив з неї сопілку. Він — цінуватель і суддя пастушницьких змагань у грі на сопілці, навіть змагався з Аполлоном, але той переміг його. Як божество <127> стихійних природних сил Пан наводить на людей безпричинний, панічний страх, особливо літнього полудня, коли ліси й лани завмирають. Пан — помічник у битвах, жахає ворогів, допомагає Зевсові боротися з титанами. Збереглася легенда, як він явився грекам перед марафонською битвою. Особливо шанували Пана в Аркадії, де була й священна гора Пан. Відомі знамениті святилища Пана в печері на схилі афінського некрополя. Пан входить до олімпійських богів, згадується із Зевсом та Аполлоном. В античній філософії — це всеоб’єднуюче божество. Раннє християнство відносило Пана до бісівського світу, що спокушає і лякає людей. У римській міфології Панові відповідає Фавн — покровитель черід і Сильван — лісовик.
Спершу Пана зображали звіроподібним, з сопілкою у руці. Його атрибути сопілка або подвійна флейта, сосновий вінок і так званий заячий посох (для полювання на зайців). Грецький вазопис знає зображення бородатих Панів із цапиними мордами, в подобі цапоногого молодого сатира чи мавпоподібного карлика. Образ Пана частий у художника М.А.Врубеля (МНМ, ІІ 279).
Деякі риси споріднюють Пана з індійським Пушаном, ім’я якого виводиться від санскр. push — «квітнути», «буяти», «буйно розквітати», спорідненого з укр. пишний, пишнота, пишатися тощо. У ведійській міфології Пушан — божество, пов’язане з сонцем, родючістю, дорогою. Характерні риси Пушана: розкошлані волосся й борода, відсутність зубів, споживає тільки кашу. Атрибути його — золотий топірець, шило, штрикало, колісниця, в яку запряжені цапи. Сонячну природу Пушана засвідчує його перебування на небі, постійний рух, нагляд за всіма істотами. Золотий корабель Пушана плине в небесному морі, небесний шлях його циклічний, вічно повторюваний. У нього два просторово-часові фокуси: він народився у вишині, а вдруге — в глибині, в ямі; вперше він народився опівночі в ніч року, на півдні; вдруге — посеред року на півночі.
Дослідники підкреслюють саме ці два положення Пушана (зеніт і надир), які визначають два напрями — вниз і вгору, й вертикаль, що з’єднує їх, символізовану Аджа Екападою — цапом, твариною Пушана. Пушан пов’язаний і з сонцем: він одружується з дочкою Сонця, вісник Сонця-Сур’ї. Примітна риса Пушана — причетність до дороги, шляху, він — «повелитель шляху», охоронець доріг, убезпечувач від хибного шляху. Він знає шлях істини, шлях до багатства, веде померлих дорогою предків, звідки його причетність до бога смерті <128> Ями й прохання на взірець: «Нехай Яма, Пушан убережуть нас від смерті».
Шлях Пушана позбавляє від хаотичного, обмеженого начала, сприяє вийти в світ широкого космічного простору, тому він — позбавник, звільнитель, син позбавлення. Пушан заповнює повітряний простір, приносить їжу, багатство, успіх, відкриває скарби, надає притулок. Він — охоронець худоби й пастух усього сущого, щедрий, зичливий, надто до поетів, покровителем яких є. Пушана пов’язують узи дружби з усіма богами, він завжди готовий прийти на допомогу, захищає своїх шанувальників, ворожий до наклепників, злодіїв, розбійників. Пушан вручає жениху наречену, відіграє важливу роль у весільному ритуалі. З ним пов’язана ідея максимальної плодовитості й виняткової статевої снаги. Беззубість його міфи пояснюють бійкою на жертвоприносинах, на які не запросили Рудру. Від розгніваного бога дісталося і Пушанові, якому кінцем лука Рудра вибив зуби, хоча потім, вгамувавшись, повернув їх йому. Пушан виявляє зв’язки з Паном, прусським Пушкайтісом і авестійським
