Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Індійські міфи знають багатьох царів наґів, але найвідоміший — тисячоголовий Шеша, що тримає землю. Коли Баладева помер, то з його рота, розповідає міф, ви<118>повз білий змій Шеша. Тобто й тут наявний білий колір, що знову пояснює ім’я Баладева як Білобог.
В індійських джерелах уявлення про божественних зміїв-наґів змішується з уявленнями про наґів — історичні племена, які, вважають дослідники, жили на північному заході Індії ще до приходу туди ведійських аріїв. Наґадвіпа — «Земля/Острів нагів» розглядалася як одна з дев’яти областей Індії. Існує багато індійських топонімів з основою nag. Припускається, що ці племена мали за свій тотем змію (або кобру). В цьому плані цікава згадка Геродота, що «неври мають звичаї такі самі, як скіфи. А за одне покоління до походу Дарія, вони змушені були покинути свою країну через навалу змій. Бо в їхній країні з’явилося багато змій, більшість яких напала на них із північної пустелі. Під їхнім натиском вони, покинувши свою країну, оселилися разом із будинами. Цих людей підозрюють у тому, що вони — чаклуни. Бо скіфи й елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожен із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною» (Геродот, IV 105). Чи не слід розуміти це повідомлення Геродота так, що під зміями мається на увазі плем’я або племена, які поклонялися зміям, тотемом яких була змія.
У буддійській міфології наґи бувають двох різновидів — які живуть у воді (в річках і морях) та на суші. Наґи можуть ставати людьми, часто одружуються із земними чоловіками й жінками; діти від таких шлюбів винятково ніжні, бо мають «водяну сутність». Ставляться прихильно до буддизму й часто його палкі прихильники. Сам Шак’ямуні, перш ніж став Буддою, кілька разів відроджувався в подобі нага. В архаїчних космогонічних міфах Євразії змій з’єднує і роз’єднує землю й небо. В давньому Єгипті зображення змії прикріплювалося до чола фараона як знак його царювання на небі й землі (МНМ ІІ, 195).
Уявлення про зв’язок змій із дощем відбивають обряди шанування змій або жертвоприношення змій у період дощів (або під час посухи) в багатьох народів. Цим обрядам відповідають міфи про перемогу змієборця (часто бога-громівника, як-от Індра) над змієм чи драконом, після якої починається гроза й дощ.
Культове значення змії як символа родючості — характерна риса міфологічної символіки найдавніших землеробських культур Південно-Східної Європи VI–IV тис. до н.е. Цьому періоду властиві культовий посуд і розписна кераміка із зображенням змії (іноді й двох). Змія — один з атрибутів грецької богині мудрості Афіни. <119> З мудрістю пов’язують змію й інші народи, серед них індійські.
За свідченнями античних авторів й археологічними даними, скіфсько-іранська традиція знає богиню зі зміїними ногами й двома зміями, що ростуть із плечей. Давньоіндійський світовий змій Шеша, чиїм втіленням вважається Баладева, уявляється тримачем землі. Схожа космічна функція світового змія й у скандинавській міфології. Зі зміями пов’язується уявлення про скарби в землі, які вони оберігають. Зв’язок змія з жіночим началом іноді осмислюється як принесення жінки (дівчини) в пожертву змієві. Це бачимо в циклі київських легенд про коваля і жорстокого змія, якому треба було щодня приносити в жертву дівчину (МНМ І, 468–470).
Культовий звичай мати в оселі, царському палаці чи храмі священну змію довго зберігався в країнах Середземномор’я. Міфологічні уявлення про змію як небезпечне начало знаходить обрядові відповідності в ритуалах лікування від укусу змій. Замовляння від змій, що сходять до надзвичайно давніх часів, збереглись у багатьох народів, серед них і в українського.
Змій в українських замовляннях — володар нижнього царства, зі своїм почтом, військом і незліченними служниками, володар усякої хвороби й пристрасті, причетний до водної стихії, а також до стихії вогню. З одного боку, його лякають і нищать вогнем, з іншого — він сам вогонь; тут виразно проглядає двоїста символіка купальського міфу з водою та вогнем. Є змій лежачий (як Врітра) і змій летючий. Змієве царство локалізується на синьому морі, на камені, на дубі чи під дубом, де й сидить цар-змій. Ця концентрична модель — найдавніша побудова світу, звідки й міць зміїного царства. Водночас царство це навіть для світу замовлянь виглядає як «неправильне», хаотичне. Архаїка завжди хаотичніша для кожної наступної структури. Змій — і помічник, і шкідник, тобто персонаж тієї культурно-світової епохи, коли це протиставлення ще не зовсім склалося. Атрибутика й титулатура змія перевершує навіть атрибутику місяця. Змій у слов’янській міфології має досить розлогий список імен — Кропиня, Яриця, Киліяна, Іліяна, Веретениця, Олена, Савул, Хівря, Гадюн, Яселуха, Вольга тощо. Веретениця тут (або ще Веретільниця) перегукується з іменем ведійського змія — Врітра — в українському фольклорі, особливо веснянках, Ворот або Воротар. Хоча сьогодні ім’я Веретениця здебільшого пов’язують із веретеном. У поліських ритуалах для прикликан<120>ня дощу практикувалося вбивання змій або закопування їх живцем — паралельно з окропленням, звідки, очевидно, й кропиня. Іноді змію заступає її варіант — черепаха, що має всі атрибути змії (пор. ведійського мудреця Каш’япу, ім’я якого означає «черепаха»). Змій — єдиний персонаж замовлянь, якого прохають не лише щось зробити, а й чогось навчити — навіть Місяць не навчає, хоч усе й знає. Змій мудрий і в українських замовляннях.
До подробиць розроблена зміїна атрибутика — показник виняткової важливості й архаїчності цього персонажа. Змій має амбівалентні, двоїсті риси — він добрий і злий, найжахливіший і найдієвіший, шкідник і помічник, цар організованого і хаотичного простору тощо. Сюди додається ще одна особливість — андрогінність змія — він і жіноча, і чоловіча істота одночасно. Пізніші казка й епос розділяють цю двоїсто-цілісну істоту на Змія Горинича, Зміїного Царя і Змію Маринку, Дочку Зміїного царя (УЗ, 215–218).
Індійський Шеша — символ безмежності, інше
