Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

індолог, академік, виходець із Золотоноші на Черкащині. Його індологічна діяльність починалася в Україні, в Києві, де він опублікував українською кілька праць про українських циганів і переклав (так само українською) кілька творів Премчанда (1880–1936). Чим уперше в тодішньому Радянському Союзі, ще 1926 року, познайомив українського читача з творчістю класика індійської літератури. А згодом, коли в Україні почалися гоніння на сходознавство, переїхав у Ленінград. У передмові до «Прем-сагара» вчений зазначає, що «навіть поверхове прочитання легенд про Крішну засвідчує, що, попри радикальну відмінність між образом Крішни-пастуха та образом Христа, легенди про них співпадають у цілому ряді моментів» (Лаллу, 2). Але питання про спорідненість цих легенд О.Баранников обіцяв розглянути в останньому томі серії «Легенди про Крішну», яку й започатковував «Прем-сагар» Лаллу джі Лала. Проте, на жаль, інші томи цієї серії так і не вийшли.

Компонент дева, як зазначалося, має в новоіндійських мовах різновиди део, даї, дайя, дау тощо (ХРС І, 747, 803), близькі до дей в українських прізвищах Білдей і Болудей. З чого, мабуть, і висновок, що козацьке прізвище Дей, зрідка подибуване в «Реєстрі», і сучасне українське прізвище Дей близькоспоріднені саме з різновидами хінді. Форму імені Бальдау, за О.Баранниковим, діалектна форма імені Балдев, Бальдев. Він каже, що Бальдау можна тлумачити і як «Бала старший брат», оскільки Баларама — старший брат Крішни, а сам Крішна іноді звертається до брата на «О Дау» (Лаллу, 131, 146).

Справді, мова хінді знає діалектне дау у значенні «старший брат» і навіть «батько» (ХРС І, 767), але це знову-таки може сходити до первісного дева — «бог», «владика», іноді вживане і як звертання, скажімо, до царів чи шанованих і старших людей. У зв’язку з дева слід відзначити, що в Україні знайдено напис з іменем Махадава, а поширеним іменем Шіви є Махадева — «Великий бог». Тоб<109>то ще одним варіантом санскритського дева — «бог» на терені України є дава. Привертає увагу й назва волинського міста Володава, яке первісно могло бути спорідненим із санскр. Баладева. Особливо якщо зважити на чергування в/б, що видно, зокрема, на компоненті вір — «герой», «богатир» в імені Балвір: і на індійському, і на українському грунті, він має дві форми — вір і бір. З чого й припущення, що назва Володава може стосуватися Баладеви, брата Крішни. І в цьому не буде нічого дивного, якщо врахувати, що Волинь надзвичайно насичена індоарійським елементом (детальніше див.: ТРС, 39–50). Бодай стисло варто нагадати деякі факти стосовно цього (детальніше див.: ТРС, 39–57).

Щодо назви Володава, то слід зазначити, що санскр. бала — «сила», «влада» може відповідати й українському воля, яке часто-густо несе саме значення «сила», «спроможність», «здатність». Вираз якби на те моя воля тотожний виразові якби на те моя сила (влада, спромога). Одним із значень укр. воля якраз і є «сила», «влада», як зазначає Борис Грінченко (СУМ І, 253). Крилаті вирази Чия воля, того й сила, В своїй хаті своя правда і сила, і воля, А я живу в Божій волі унаочнюють це. Слово вольовий — синонім до слова сильний.

Індійський міф розповідає, що Балавіра й Крішна народилися від білої і чорної волосини бога Вішну. Коли на землі запанували злі демони-асури — старші брати богів-девів і їхні постійні супротивники — й стали чинити зло, боги звернулися до Вішну, щоб той захистив їх і людей від жорстоких асурів. Той, як Всевишній — захисник землі й людей, висмикнув дві волосини, чорну — свою і білу — змія Шеші, котрий вважається часткою самого Вішну. І помістив у двох дружин Васудеви, батька обох братів: білу — в Рохіні, чорну — в Девакі. Мовивши: «Ці дві мої волосини зійдуть на землю й позбавлять її від смутку». Рохіні невдовзі народила білого хлопчика, а Девакі — чорного. Тому Крішну вважають Чорнобогом, а Баладеву — Білобогом.

Природно гадати, що саме з Чорнобогом і Білобогом пов’язані численні українські прізвища з компонентами Чорн та Біл. І не менш численні топоніми й гідроніми. Запорожці мають імена Білан, Білаш, Біляк, які сьогодні побутують в українців тільки як прізвища. Водночас запорожці знають імена Черня, Чорниш, Чорнята, Чернега, які й собі виступають у теперішніх українців лише прізвищами. Скажімо, в Жаботинській сотні Чигиринського полку служили козаки Онисько Білаш і Білаш Ничипо<110>ренко (РВЗ, 40). У Білоцерківському — Білаш Панченко й Чорниш Берестенко, у Корсунському — Чорниш Ничипоренко й Чорнята Чечеленко (138, 162), у Черкаському — Черня Петренко (89) тощо.

Цікава поширеність козацьких прізвищ Білий і Чорний за «Реєстром» 1649 року. «Реєстр» включає 16 козацьких полків, і в них прізвище Білий фіксується 34 рази, а прізвище Чорний — 98, майже втричі більше. Прізвище Білий узагалі відсутнє в 4-х полках — Київському, Канівському, Миргородському й Ніжинському. Зате прізвище Чорний — в усіх 16 полках. Помітно більше прізвищ Чорний на південний схід від Києва: у Миргородському полку 17 прізвищ Чорний і жодного — Білий, у Полтавському — 12 прізвищ Чорний і лише 2 — Білий. І якщо сюди долучити 13 та 7 прізвищ Чорний із сусідніх Чигиринського й Кропивнянського полків, то ці 4 полки мають 49 прізвищ Чорний. Стільки ж — в інших 12 полках.

З чого обережне припущення: поклоніння Чорнобогові-Крішні переважало на Лівобережжі, а Білобогові-Баладеві — на Правобережжі. І те, що прізвищ Білий у козаків утричі менше, аніж прізвищ Чорний, цілком природно. Бо обов’язок шанувальників Чорнобога, воїнів — захищати землю й того, хто на ній трудиться, тобто шанувальників Білобога. Козаки-воїни втричі чисельно переважають козаків-землеробів, хоча назагал селян — переважна більшість серед населення. Водночас ці факти засвідчують, що українці мали прізвища Білий та Чорний не через білявість чи чорнявість (хоча іноді це не виключається), а через те, що їхні предки поклонялися Білобогу й Чорнобогу.

Як зазначалося, запорозькі козаки знали не тільки прізвища, а й імена Білаш, Білан та Біляк. Білаш Панченко (РВЗ,179; Білоцерківський полк, сотня Чорнокаменська), Білаш Куриленко (282; Кальницький полк, сотня Прилуцька), Білаш Данильченко (239; Брацлавський полк, сотня Сильницька), Білаш Василенко (207; Уманський полк, сотня Манківська), Білаш Бескаленко (229; Уманський полк, сотня Кислянська; в цьому ж полку козаки Іван Білаш (218; сотня Цибулівська) та Дмитро Білаш (221; сотня Іванська), Білаш Ничипоренко (40; Чигиринський