Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

частку пожертви богам (найчастіше у вигляді солодощів), яка повертається віруючим після виконання жерцем певних ритуальних дійств. Прасад — символ божественної благодаті, розподіляється між присутніми (та й відсутніми) віруючими, щоб прилучити їх до здійсненого магіко-ритуального акту спілкування з божеством. Це ніби своєрідне християнське причастя, з яким прасад споріднює і те, що до найдавніших індійських ритуалів відноситься звичай оббризкувати прасад вином — це й сьогодні робиться в уже згадуваному храмі Джаґаннатха в Пурі. Вішнуїти під час відправ роздають віруючим прасад — солодку кашу з муки грубого помолу й доданими ґхі (топлене масло) й медом чи тростинним цукром. Кропіння прасаду вином індійська традиція відносить до так званих ритуалів «лівої руки», пов’язаних із культом родючості.

Індійська писемна традиція знає кілька різновидів царських указів, серед яких є дана-шасани — написи, що реєструють дари, й прасада-шасани — написи на честь особливо благочестивих діянь царя. Саме прасада-шасаною, якщо вжити цей історичний індійський термін, і було вшановано в Дельфах Перісада ІV та його матір Камасарію за щедрі дари святилищу Аполлона й за праведне, набожне життя.

Слово прасад складається з елементів пра+сад, де пра — префікс, що при дієсловах і віддієслівних іменниках виражає спрямованість уперед, а при прикметниках та іменниках посилює значення, напр., віра — «герой», правіра — «могутній герой». Тобто санскр. pra тотожне укр. пре в словах пречудо, премудрість, престол, прегарний, преславний. Сад тут і є дієслівна основа, яка в санскриті має значення «сідати», «опускатися», «блякнути», «зникати» (СРС, 682) — такі самі значення має і українське дієслово сідати (доконана форма від санскр. sad якраз і буде sidati). Після будь-якого префікса, що закінчується на на голосні і або u, початкове s в основі sad міняється на sh, тобто основа sad прибирає форми shad. І таким чином, <98> слово прасад прибирає форми прашад, а означає — «чистота», «спокій», «доброта», а в релігійному плані — «пожертва», «підношення», «дар». Prasadaka — «добрий», «заспокійливий», «радісний», «втішений», «примирливий» (СРС, 445). А дієслівна основа з префіксом пра прибирає в санскриті значення «заспокоювати», «вмиротворювати», «тішити», «радувати», «вмилостивлювати» тощо (SЕD, 581). Зрозуміло, що ці значення повною мірою підходять як до релігійної, так і до магіко-юридичної сфери, тобто можуть безпосередньо стосуватися характеристик і функцій царя. Тож прасад, яке має діалектні форми парсад, парасад, цілком могло слугувати царським іменем.

Таким чином, прасад — переважно релігійний термін. Тому ім’я Перісад може належати до так званих «брахманських», жрецьких імен (щодо деяких царів боспорські написи мовлять, що вони «відбували термін свого жрецтва»). Дані промовляють за те, що розгадка династичного царського імені Перісад може лежати в площині поклоніння її представників Аполлонові, божеству, яке і походженням імені, і функціями тотожне індійському Гопалану-Крішні чи Вішну. Спільне між ними й те, що Афродита й Лакшмі — матері відповідно Ерота й Ками, божеств кохання. А з Камою пов’язані жіночі імена Камасарія й Комосарія — їх мали дружини й матері трьох із п’яти Перісадів. Кама, мовлять міфи, перевтілився в сина Крішни після того, як його спопелив нищівним третім оком розгніваний Шіва (ТРС, 100–117).

І витлумачити ім’я Перісад можна як Миролюбний, Миротворний, Щедродайний, Щедрожертовний, Праведний. До певної міри таке тлумачення підтверджує писемно засвідчений епітет Перісада IV — Філометор, тобто Матерелюбний, а його матері Камасарії — Філотекна, тобто Чадолюбна.

Проте існує ще один шлях до витлумачення імені Перісад. Його можна пояснити і як «Той, що сидить попереду». Тоді ім’я етимологічно (походженням і значенням) відповідатиме лат. рresident, загальновідомий сучасний термін, чес. рredseda й рос. председатель. Усі вони містять ті ж компоненти, що й ім’я Перісад, якщо тільки Пері в ньому тотожне лат. рre, чес. pred і рос. пред. Санскрит знає низку важливих термінів, які уможливлюють таке тлумачення імені Перісад.

Puroga — вождь, ватажок, досл. «попереду йдучий» (від puro — «спереду», «перед» + ga — «йти», «рухатися»); purogava — вождь, ватажок (у стаді/гурті), досл. «передній бик» (від puro + gava «бик», <99> «бугай»); purodash — жертовний пиріг, подаваний шматочками на одній чи кількох тацях, досл. «перводайний» (можливо, з ним споріднене й наше пиріг); purohita — жрець, що стежить за здійсненням обрядів і ритуалів у родині, домашній жрець, досл. «поставлений попереду/на чолі»; puroratha — уславлений, видатний, досл. «чия колісниця попереду»; purogantri, purogam, purogamin, purosara тощо — проводир, ватаг, лідер, вождь. Puro тут від санскр. puras, purah — «перед», «спереду», «попереду». І коли є санскр. purostat — «який стоїть попереду», то так само може бути й purosad — «який сидить попереду». І в такому разі маємо значення імені Перісад, яке відповідає значенню важливого соціального й політичного терміну президент. Не виключено, що з важливим релігійним терміном прасад і царським іменем Перісад споріднені й не зовсім прозорі сьогодні українські прізвища Пересад, Пересада, Пересаденко, Пересядько тощо. <100>

Хемата: жриця богині Діви з Пантикапея

Боспорські написи з Північного Причорномор’я — неоціненний матеріал з історії, культури, міфології, звичаїв та уявлень насельників Давньої України. У Боспорську державу, яка існувала на півдні України ціле тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е., входили й індійські, так звані сіндо-меотські племена, згадувані в цих написах. Є тут і особові імена, серед них жіночі, які мають свої індійські відповідники — про деякі з них (Камасарія) вже писалося (ТРС, 100–117). Ці імена — жіночі й чоловічі — позначені високим соціальним статусом (Перісад, Тірґатао), бо належать царям і царицям, а іноді й божествам, що видно і з попередніх статей цього розділу.

Ще одним жіночим ім’ям, яке знаходить індійський аналог, є боспорське ім’я Хемата, згадуване в написах І — ІІ ст. Воно міститься в написі на вапняковій стелі, знайденій 1877 року в Керчі. Сама плита тепер у Москві, в Історичному музеї, а напис на ній такий:

«Хемато, дружино Евхаріона, прощай» (КБН, № 643, 375–376).

Ще раз ім’я Хемата маємо на біломармуровій плиті; вона певний час зберігалася в Керченському музеї, звідки 1856 року, за Кримської війни, її вивезли <100> англійці. Зараз у Британському музеї.

Напис, зокрема, мовить: