Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

«Ми, Хрестус, син Коссуса, сина Менандра, й дружина моя Хемата — жриця, присвятили богині Ма й Діві вихованицю нашу Фаллусу за умови перебування її (побіля нас); по завершенню життя нашого бути їй вільною під захистом Зевса, Геї та Геліоса…» (КБН, № 74, 82–84).

З іменем Хемата споріднені чоловічі імена Хематін і Хематіон, поза сумнівом, похідні від Хемата, яке могло бути іменем і якогось жіночого божества, от хоча б і Діви, тотожної функціонально й походженням імені індійській Деві — «Богині». Обидва чоловічі імені й собі належать до І — ІІ ст. Ім’я Хематін вміщене на вапняковій стелі, знайденій 1903 року теж у Керчі, а тепер — у місцевому музеї. Напис на стелі такого змісту:

«Фарнаку, сину Хематіна і сину Афранію, прощайте» (КБН, № 640, 374).

Другий напис значно довший:

«Фарнаку, сину Фарнака, прощай.

Поглянь, подорожній, на пам’ятник Фарнакові, якого здолав тяжкий Аїд, спіймавши в свої сіті нещасного юнака, фахом учителя гімнастики, віком молодого, що пішов своєю доблестю з рідної Синопи на захід. Урну його приховує боспорська земля, і на очах у всіх оплакує його гімнасій німими сльозами. Хематіон, прийомний батько його, перевершив у любові своїй кревного батька і поставив на могилі кам’яний надгробок» (КБН, № 129, 125–127).

Ця віршована епітафія на плиті з білого мармуру, знайдена 1860 року знову-таки в Керчі, деякий час зберігалася в Царському кургані, звідки 1892 року забрана до Ермітажу.

Таким чином, усі чотири написи з жіночим іменем Хемата й похідними від нього чоловічими іменами Хематін і Хематіон, знайдені в Керчі, колишньому Пантикапеї, столиці Боспорського царства. Впадає в око, що обидва чоловічі імені пов’язані з іменем Фарнак, явно не грецьким, а скоріш за все іранським чи й індійським. Щоправда, в одному випадку Фарнак — син Хематіна, а в другому — прийомний син Хематіона. Такий зв’язок носіїв імен Хематін і Хематіон з носіями імені Фарнак навряд чи випадковий і свідчить, що й імена Хемата, Хематін, Хематіон, попри нібито грецьке закінчення (та), не грецькі, а іранські чи індійські.

Таке припущення підтримує те, що Хемата напису № 74 — жриця і, очевидно, саме богині Діви, тобто Деві. Що недвозначно засвідчує і напис — саме Діві присвятила свою вихованицю <101> жриця Хемата. А що Діва мала своїх власних жриць, зокрема, і в Криму, видно хоча б із міфу про юну Іфігенію, яку під час Троянської війни богиня перенесла до Тавриди-Криму, де та й стала жрицею в таврському храмі Діви-Артеміди.

Ім’я Хемата з того самого ряду жіночих імен, що й Арета, Геката, Мелета, Пармата, Харіта в боспорських написах. Всі вони мають елемент та, певно, суфікс. Подібний суфікс мають індійські, іранські й слов’янські мови (пор. слов’янські чоловічі імена Вишата, Гордята, Кията, Путята, жіноче — Поята тощо). Тож якщо в імені Хемата відкинути суфікс та, то лишиться Хема; воно, певно, й стало основою для жіночого імені Хемата, а вже від нього — й чоловічих імен Хематін і Хематіон. Можна припустити, що хема причетне до Діви-Деві-Артеміди.

У санскриті hema — «золото» (СРС, 781). Воно винятково активне в творенні імен, назв, термінів і понять, позначених високим соціальним і релігійним статусом. Слово входить в імена й епітети богів, божественних мудреців, царів, міфологічних та епічних персонажів. Висока словотворча здатність його, поза сумнівом, відбивалася і в мові індоарійських племен на теренах Давньої України.

Особливо частий компонент Хема в іменах та епітетах богів. На означення Шіви: Хемакара — «Золотороб», Хемакеша — «Золотокосий», Хеманатха — «Владика золота». Парваті-Дурґа, дружина Шіви: Хайма — «Золота», Хемані — «Золотяна», Хемамбіка — «Золота Мати», Хемаваті — «Золотовиця». Вішну: Хеманґа — «Золототілий», Хемашанкха — «Золотомушляний», Аґні — Хемаджвала, «Золотополумний», Хемакелі, «Золотопломінний», Індра — Хемендра, «Золотий владика», Сур’я — Хемамалін, «Золотовінковий», Будда — Хемаварна, «Золотобарвний» тощо (HN, 151–152).

Ім’я Хема в індійській міфології мала дружина зодчого асурів Маї, що спорудив Тріпуру, «Тримісто», оточене золотим, срібним і залізним валами. Це місто потім спопелив вогненною стрілою Шіва-Рудра за неправедне життя його городян. Назва ж Тріпура походженням і значенням тотожна назві Трипілля. А матір’ю асурів була Дану — «Ріка», «Потік», пов’язана, як і наша Дана, з первозданними водами.

Хема й сьогодні популярне жіноче ім’я. Його, наприклад, має Хема Девре, письменниця і дружина першого посла Індії в незалежній Україні — Судгіра Девре. Саме ім’я Судгір — «Премудрий» містить компонент дгір — «мудрий», споріднений з іменем київського князя — Дір. Дгір досі побутує в індійців як ім’я і прізвище: <102> Дгір Маль — внук шостого сікхського ґуру Хар Ґобінда (1595–1644), Сантокх Сінх Дгір — сучасний пенджабський письменник. Дгір також другий компонент у двоосновних чоловічих іменах: Судгір, Рандгір тощо.

Ім’я Хаймаваті мала дружина знаменитого мудреця Вішвамітри, постійного суперника іншого уславленого мудреця — Васіштхи, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові — «оселедець». Показово, що ім’я Вішвамітра, щоправда, в іранській формі Аспаміфар//Аспамітхар, засвідчене в боспорських написах IV–III ст. до н.е. (КБН, №№ 211, 242).

Хемачандра — відомий індійський лексикограф (1088–1172), автор синонімічного, омонімічного й пракритського словників, Хемаварман — цар племені дашарнів, Хемадрі — письменник ХІІІ ст. Ім’я Хемапрабга мають царі, цариці й царівни в «Океані сказань» кашмірського поета ХІ ст. Сомадеви, котрий писав санскритом.

Назва Хемакута — «Золотокута», «Золотовершинна», «Золотоверха» має гора Кайласа в Гімалаях, обитель Шіви й Парваті. Хемапарвата, Хемаґірі (санскр. giri = укр. гора), Хемаґарбга (санскр. garbha = укр. горб, пагорб), досл. «Золотогора» — важлива для уявлень стародавніх індійців гора Меру, або Сумеру. Вважається, що вона стоїть у центрі всесвіту, а довкола неї обертаються всі планети. Меру складається із золота й коштовного каміння. Один із епітетів Шіви — Мерудгаман або Сумерудгаман, «Сумеруставитель» (від ставити — «зводити»).

Не лишилися осторонь і рослини, здебільшого священні для індійців. Хемапушпа, хемапушпака, «золота квітка» — дерево чампака з жовтими запашними квітами; хемакша, «золоте око» — дикоростуча чампака; хемадуґдгака, «золотодійна» (від доїтися) — священна смоква, дерево Будди; хемаґаура — дерево ашока, відоме красою своїх оранжево-червонястих квітів і майже цілорічним квітуванням; хемаютхіка — золотистий ясмин