Українська міфологія - Володимир Галайчук
У розповіді з Буського району господар набув «помічника» після наруги над святим причастям (тут бачимо натяк на ототожнення годованця з чортом): «Казали, що мали панкá. Був там на хуторі старий, він з тим злим мав якусь зв’язь. То казали, шо він взєв причастиє і пішов до ліса, положив те причастиє в дереві в дупло і в него стріляв. І він відтоди з тими злими… Каже — як свиснув, то на подвір’я вся дичина прилетіла їму, і він вистрелив — шо хтів то забив…»[713]
Чи не найчастотнішим способом набуття домашнього чорта в уявленнях українців було його викохування зі знóска — маленького, останнього (чи першого) у кладці курки яйця з несформованим жовтком. Таке яєчко також називають знóсочок, знéсок, знóсик, вóносок, знíсок, знóсок; рідше — недонóсок, недорóдок, мізóнчик, зáпорток, чóртове яйцé, сатáнський вúродок, а на Бусьчині й Кам’янка-Бузьчині — дóбінька, дóбинька, дóвбінька, дублє́нка, дублíнка. Спорадично вважають, що це має бути яйце тільки від чорної курки чи навіть від півня. На Волині й Поліссі трапляється характеристика зноска як яйця від курки, підвіяної вихором, чим зумовлена й специфічна його назва — подвєй.
Аби запобігти тому, щоб хтось вивів домашнього чорта, зноска одразу розбивали чи кидали курам, собаці, свиням у помиї чи й просто в сміття або на гній. Найчастіше ж зноска «перемітували» лівою рукою навідліг чи позад себе де-небудь «по кóрчах», «вергли» через дорогу, через пліт або «метали» через свою хату або стайню:
— «Зносок викідати тре. Викидали десь в дебрю́».[714]
— «Зноска навідлив гет кидали або свині кидали».[715]
— «Зносок тре’ було через хату перекинути».[716]
— «Розбивали, ’би його ни було, кидáли через хату».[717]
— «Зноска треба кидати назад себе через хату».[718]
— «Зносок казали кидати через хату, від себе».[719]
— «Зносок перекидували через хату. Кажут, кинь гет, бо то зносок, бо то з того може вілізти шось погане, як може під квочку попасти».[720]
— «Мама моя небіжка зносок перекидала через стайню. Зносок той маленький якби носити під пахов дев’ять днів, то можеш собі шось виносити, шось принести до хати лихе. То мама його перекидала».[721]
— «Перекидали через стайню навідліть лівов руков, тако від себе».[722]
— «Зносок навідліть лівов руков кидáли гет через хату, через стодолу, через стайню».[723]
— «Кидали зносок лівов руков навідлів через хату, шоби то зле в хаті не було».[724]
У перекиданні через хату чи стайню зафіксовано кілька варіантів. Зокрема, кидали зноска назад через себе; увечері, щоб ніхто не бачив; перекидали через чужу хату; перекидали навідліг і водночас із півдня на північ («бо північна сторона, вона є не сонцем обсвічена»); після перекидання не озиралися, щоб подивитися, чи розбився. Перекидання могли супроводжувати відповідною примовкою-оберегом: «Знісок при конці курка несе, то нáшось через хату кидають. І «Я ничо’ не вмію» примовлять. Правою рукою позад себе кидать. В хату його шось не вносять».[725] (Таку примовку неодноразово доводилося чути як оберегову від демонічних сил, і повністю звучить вона так: «Я нічого не знаю, і хай мені нічого не шкодить».)
Мотивацію перекидання зноска лівою рукою навідліг добре ілюструє розповідь із Богородчанщини: «Зносок метали гет лівов руков через хату. То все кажут, шо лівов дідька геть відганєють, нє правов. Лівов навіґліть біду від себе… Кажут, як видиш, що злий дух чи що, то лівов руков треба хреститисі, нє правов. Як шось тобі сі привидит, та й лівов руков хрестисі, та й не будéш видіти його».[726]
Перекидання зноска через хату трактують по-різному: «то ’би шось вело»,[727]«аби все бýло добре»,[728]«аби кури несли файні яйця»,[729]«шось не хваля́т його»,[730]«шоби худоби не забив [годованець]»,[731]«метали по кóрчах, шоби никому не шкодило».[732]
Траплялося, що зноска обов’язково мали розбити діти (бажано хлопці). Іноді таке перекидання мало форму своєрідної дитячої гри, коли хтось один перекидав, а інший намагався з другого боку зловити:
— «Вікидают через станю — то вже єго не буде. І тре’, ’би хтось там [його] ловив».[733]
— «Та то діти, такі собі забобони — мовет, шо він ся не розбóват, бо воно маленьке і сильно моцне — та й мéчут через хату, чи ся розíб’є. Мéчут через хату, і йно стоїт там, дивиця, а друге звідси мéче».[734]
Побутує й варіант, коли зноска віддавали дітям як забавку, пофарбувавши до Великодня разом з іншими крашанками. Вірили, що «лихе» дітям пошкодити не може, адже до семи років вони ще безгрішні.
Варто зазначити, що схожі дії зі зноском виконували повсюди в Україні незалежно від того, чи побутували там уявлення про годованця, чи ні. Якщо ж хтось мав на зноска інші плани, повинен був його з’їсти, і тоді годованець завівся б усередині свого власника.
Значно поширенішим водночас є варіант, коли зноска клали в спеціально зшиту для цього торбинку й дев’ять (рідше — сім, дванадцять) діб «вигрівали» — носили під лівою пахвою. Весь цей час треба було «ни христитисі, ни молитисі, ни вмиватисі», «ні до кого сі ніц не обзиватисі», не їсти взагалі або їсти пісне й несолоне, при цьому лише в коморі й без свічки. Нерідко зноска клали під пахву з розрахунком, щоб останній день припав на Великдень. Як у церкві перший раз заспівають «Христос воскрес!» належало сказати: «І мій воскрес!» Також зафіксовано варіант, коли виношування годованця приурочували до різдвяних свят: «Якшо чи чоловік, чи жінка не миєся в різдвяні свята дев’їть днів, а носит то яйце під пахов, ото є годованець».[735] У М. Зубрицького знаходимо й версію, згідно з якою вигрітого упродовж дев’яти днів зноска виймали з-під плеча й били прутом-«єдноростом» («лїторосткою, що за єдин рік виросте»).[736]
Що відбувалося потім, добре ілюструють такі розповіді:
— «Треба взяти куряче яйце, яке називають зноском, і впродовж дев’яти днів носити його під пахвою. На