Дух животворить… Читаємо Сковороду - Юрій Барабаш

можливість «поїхати з Угорщини до Відня, Офена (Будапешта. — Ю. Б.), Пресбурга (Братислави. — Ю. Б.) й інших навколишніх міст». Далі біограф у загальній формі говорить про те, що під час цих подорожей Сковорода, «цікавлячись з своєї охоти, намагався знайомитися найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями». Володіння мовами «допомогло йому здобути знайомство й приязнь учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині» (II, 382). Хто були ці славні в ті часи вчені, чию приязнь здобув Сковорода, і в якому саме напрямку йшло засвоєння ним «нових знань», сказати важко. Не виключено, що він приділяв особливу увагу природничим наукам, зокрема астрономії. На цю думку наштовхують неодноразові посилання у творах Сковороди (пісня 28-а, діалоги «Кільце» та «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру», лист до В. М. Земборського від 21 лютого 1779 року) на астрономію, на геліоцентричну теорію Коперника, згадування гіпотез про заселеність Місяця, про супутника Сатурна.

Втім, тут ми вже вступаємо до сфери припущень. До неї належить, приміром, думка деяких учених (П. Попов, Л. Махновець) про ймовірну поїздку Сковороди до Італії, конкретно — до Венеції та Флоренції. Посилаються при цьому на окремі репліки в його творах. Так, у діалозі «Кільце» увагу привертає фраза: «В Італії є звичай молотити волами» (І, 390). А один з персонажів діалогу «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», Афанасій, зізнається, що хотів би бути «людиною високочиновною» і щоб його будинок «був венеціанський, сад флорентійський» (І, 326).

У «Великому універсальному словнику XIX століття» П’єра Ларусса йдеться про те, що Сковорода начебто три роки навчався в Галле у знаного філософа й фізика Християна Вольфа. Цю версію активно підтримав Л. Махновець, вважаючи, що Сковорода поїхав до Галле, наслідуючи Ломоносова, який, навчався у X. Вольфа, а також Тодорського, котрий студіював мови у знаменитому колеґіумі Йогана-Генріха Міхаеліса. Висловлюється думка, що перебування (щоправда, без уточнення терміну) в Галле, тодішньому осередку пієтизму, справило істотний вплив на формування «екзистенційно-кордоцентричної… основи» філософського світогляду Сковороди[126]. Припущення цікаве, проте, на жаль, тільки припущення, жодних потверджень — ні прямих, ані опосередкованих — ми не маємо. Щодо повідомлення у словнику П. Ларусса, то там назагал реальні факти настільки переплетені з очевидними вигадками (наприклад, про якісь виступи Сковороди на захист уніатів, за що він нібито мало не потрапив до в’язниці, і т. ін.), що А. Ковалівський, який свого часу вперше звернув увагу на цю публікацію, схарактеризував її як «леґенду», «дотепний „роман“ про Сковороду»[127].

Леґендою називає А. Ковалівський і висловлену колись Ґ. Гесом де Кальве думку про відвідання Сковородою Рима. Щоправда, Л. Махновець намагається обґрунтувати й цю леґенду. «…Неймовірно, — пише він, — щоб багатий і впливовий генерал-майор Федір Вишневський, улюбленець цариці, що мав знайомих по всіх російських посольствах у Європі, та не їздив, наприклад, до Риму…»[128]. При всьому бажанні подібний арґумент («неймовірно, щоб…») переконливим не назвеш…

У січні 1749 року помер Федір Вишневський. Обставини круто змінилися, без підтримки патрона, без можливості подорожувати, набувати нових знань життя на чужині втрачало сенс. Однак Сковорода, ймовірно, зв’язаний контрактом, залишається у «любій моїй Унгарії» (І, 279) ще майже два роки. Лише в жовтні 1750 року він повертається до Києва.

Попереду були нові мандри, але вже іншого характеру.

«Мати моя, Малоросія, і тітка моя, Україна…»

«Повернувшись із чужих країв, сповнений вченістю, відомостями, знаннями, але з порожніми кишенями, у крайній нужді всього потрібного, проживав він у своїх колишніх приятелів і знайомих. Оскільки ж і вони не були вельми заможні, то шукали нагоди, як би використати його знання з користю для нього й суспільства. Скоро звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди він і відбув на запрошення тамтешнього єпископа» (II, 382).

Так розповідає про цей період біограф. Читаємо, перечитуємо — щось тут не так, чогось бракує… Та ось чого: жодним словом не згадано академію. І мови немає про те, що Сковорода, мовляв, «знову почав учитися», як було після двірської капели, хоча перед від’їздом до Угорщини — пам’ятаємо — він устиг лише закінчити клас філософії, залишався ще клас богослов’я, розрахований на чотири роки навчання. Щоправда, коли Сковорода повернувся до Києва, на дворі був жовтень, навчальний рік в академії вже почався, та навряд чи це могло стати неподоланою перешкодою.

В чому ж справа?

Звичайно, нам відомо від біографа, що Сковорода, повернувшись з Угорщини, опиняється «у крайній нужді всього потрібного», попросту сказавши, в Києві він голий як руда миша, не має навіть даху над головою. Місце викладача в Переяславському колеґіумі він справді міг розглядати як тимчасовий вихід із скрути, своєрідну «кондицію», що дасть змогу підзаробити якусь копійчину, вибратися зі злиднів, щоб потім продовжити навчання. Але, з другого боку, хіба йому звикати було до бідування? Хіба не вчився він, перебиваючись з хліба на воду, попередні вісім років? Все-таки виглядає, що радше Сковорода не квапився повертатися до академії не так з матеріальних причин, як з психологічних. Йому от-от мало виповнитися двадцять вісім років, колишні однокашники давно вже закінчили академію; втім, він не відчував себе защемленим, ані в чому не відстав, прецінь навіть вийшов уперед, бо встиг багато побачити, зрозуміти, навчитися, тепер його вабила не студентська лава, не середовище безвусих хлопчаків, а вир справжнього життя, кортіло «використати… знання з користю» — для себе й для суспільства.

На жаль, як ми пам’ятаємо, перша спроба у Переяславі закінчилася зле. Прагнення Сковороди прикласти до практики свої знання, зокрема в піїтиці, зустріли нерозуміння і різку протидію єпископа, виник конфлікт. З колеґіуму довелося піти.

Сковорода повертається до Києва і з осені 1751 року таки відновлює заняття в класі богослов’я, яким