Дух животворить… Читаємо Сковороду - Юрій Барабаш
Ім’я Федора Степановича Вишневського нам уже знайоме. Згадаймо: це він 1731 року (на той час іще полковник), проїжджаючи через село Чемер, побачив і почув у церкві Олексія Розумовського (на той час іще Розума) і взяв його з собою до Петербурґа.
Вишневський повертався тоді з Угорщини, звідки привозив вина, що їх вельми полюбляли при дворі.
(Причинки. Угорські вина стали відомі на Московщині досить пізно, значно пізніше, ніж німецькі, французькі, іспанські, не кажучи вже про грецькі, які, до речі, цінував ще князь Олег; найімовірніше, угорські вина завіз до Москви на початку XVII століття Юрій Мнішек, тесть Лже-дмитрія. А до торговельного обороту вони, через труднощі транспортування, потрапили більш ніж через століття. Пьотр І 1714 року відрядив до Угорщини першу торговельну місію, щоб закупити «про наш ужиток» трьохсот кухов тамтешнього вина; місія, втім, не була успішною[120]. Спроби налагодити довіз угорського вина відновлюються 1729 року. До Угорщини їде Федір Вишневський, а через чотири роки він уже очолює спеціально створену Токайську комісію, яка проіснувала до самого кінця XVIII століття, коли домінантне становище у винному імпорті імперії остаточно посіли вина французькі.
Довіз із Угорщини вина був розкішшю дорогою. Пьотр І, наприклад, відряджаючи першу місію, наділив її хутром на 10 тисяч рублів. Анна Йоанівна 1733 року відпустила Вишневському 20 950 рублів. У наступні роки, особливо після створення Токайської комісії, витрати на угорське вино ще збільшилися[121]. З огляду на це, Анна Леопольдівна в період свого короткого правління скасувала Токайську комісію. Інакше вирішила «весела цариця» Єлізавєта, яка тямила смак у радощах життя. Збереглася її власноручна приписка до одного з указів, які відправлялося до Токаю. Детально інструктуючи російських комісарів стосовно того, які саме вина та в якій кількості слід підготувати для відправлення морським шляхом найближчою весною, імператриця з неприхованим нетерпінням, заледве не відчаєм, додає: «А якщо можливо, хоча б три антала [антал дорівнював півкухви. — Ю. Б.] поштою надіслати, що тут така скрута, що ніде відшукати не можна, а я обійтися без оного не можу…»[122]. Токайську комісію було відновлено.)
Навесні 1745 року іменним указом імператриці «нашому генерал-майору Федорові Вишневському» доручалося знову їхати в «Угорську землю для купівлі вина угорського на вживання в домі нашому»[123]. Єлізавєта підтримала проект Вишневського, людини, наскільки можна судити, енергійної, який вирішив цього разу не обмежуватися закупівлею вина, а поставити справу, мовити б, на всю губу. Він мав намір, взявши в оренду землю в околицях Токая, розбити там виноградники, найняти людей і налагодити власне виробництво вина, яке, ясна річ, коштувало б набагато дешевше. Для здійснення цього задуму (який, зауважмо, значною мірою вдався) Вишневському потрібні були розумні й ділові помічники. Шукати таких людей він поїхав з Переяславщини, зі свого родового маєтку, до Києва. Тут йому кимось «був схвально представлений» Сковорода, якого генерал узяв «під покровительство» (II, 382). У вересні вони були вже в Токаї.
Обставини включення Сковороди до Токайської комісії, так само як і його роль у цій комісії, з’ясовані не вповні. Хто саме рекомендував його Вишневському й з якою метою взяв його ґенерал — ми достеменно не знаємо. Навіть свідчення М. Ковалинського, який зазвичай намагається бути скрупульозно точним, цього разу доволі туманне, а де в чому й сумнівне. Він пояснює справу тим, що Вишневський «для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби і співу», й тому взяв із собою Сковороду, який був «відомий знанням музики, голосом, бажанням бути в чужих краях, знанням деяких мов…» (II, 382). Існує, однак, лист Вишневського до імператриці з Токаю, де він просить дозволу відкрити там «маленьку церкву православну східню»[124]. Виходить, що на той момент, коли Сковороду зараховувалося до комісії, ніякої «греко-руської» церкви в Токаї ще не було, думка про її відкриття прийшла до Вишневського вже там, на місці. До того ж священика й дячка для повсякденних потреб він віз із собою з Переяслава[125]. Таким чином, версії, згідно з якими Сковорода буцімто поїхав до Угорщини чи то дячком, а чи півчим, не мають під собою підстав. Переклад як такий був Вишневському так само не потрібен, для цього було спеціально приряджено кур’єра Івана Мейера.
Ймовірнішим видається інший «сюжет». Познайомившись у Києві зі Сковородою, Вишневський відчув до нього інтерес і симпатію, зрозумів, що цей високоосвічений і цікавий до всього «спудей» стане йому в пригоді. Довіру зміцнював і той факт, напевно відомий ґенералові, що молодий чоловік устиг послужити при дворі й відпущений зі служби з пошаною і чином. Приваблювали талант і досвід Сковороди в галузі музики, яку Вишневський, виглядає, любив і розумів. Одне слово, Сковороду, видається, було прийнято на ексклюзивних умовах — як довірену людину, напівсекретаря-напівкомпаньйона при голові місії; не виключена тут і відтінь меценатства.
Таке припущення підживлюється тим, що, як впадає в око, для Сковороди в місії було створено умови найбільшого сприяння, котрі явно не вкладаються в офіційні службові рамці. Справді-бо, Вишневський не тільки дозволяв своєму підлеглому здійснювати тривалі подорожі в різні європейські міста, але навіть допомагав йому в цьому. Подумаймо — чи став би ґенерал так опікуватися рядовим півчим або дячком?
В Європі Сковорода пробув п’ять років. Термін чималий, проте знаємо ми про життя Григорія тих літ менше, ніж про який-небудь інший період.
Наші уявлення можна поділити на три категорії: відомості, припущення і леґенди.
Перші — відомості — дуже бідні. Суттю, єдиним джерелом залишається написаний М. Ковалинським життєпис, з якого дізнаємося, що Сковорода, перебуваючи в місії Вишневського, водночас мав
