Меч королів літ-1 - Сергій Батурин

Бо в серці тільки ти,

        бо в серці — тільки ти.

Кохання небеса

        лиш обраним дарують,

Любов’ю небеса карають без жалю…

А серце і душа — і вірують й вирують,

Бо я одну тебе,

        як небеса, люблю.

Покль почув, підвівся на лікті, глянув і продовжив:

— Між нами і літа, і океанські хвилі:

Безжальні та гіркі — убрід не перейти.

Спливають сірі дні —

        бездарні та безкрилі.

А в серці — тільки ти.

        І — тільки в серці ти.

Коли вщухли оплески, зітхнув і гірко сказав:

— І ти, Оло, пізнала любов Небесних. Знай же, що це — назавжди, і тепер тобі не звільнитися.

Поет узяв в офіціянта велику колебасу, ковтнув і впав на ложе.

— Батько каже, що в ядранській літературі Покль — найяскравіша постать сучасности, — зашепотіла на вухо Зульфікарові княжна.

— Очевидно, твій батько знає, що каже. А у прангів інша поезія: про океани, вітрила, хвилі, течії… Пранги майже всі моряки. Нас не шукатимуть там, у палаці?

— Мабуть, уже шукають, — засміялася княжна.

Коли Зульфікар та Оло, взявшися за руки, підійшли до Палацу гостей короля, на порозі, схрестивши на грудях руки, важко сопучи, стояв капітан Кер Гирей:

— Тут уже здійнявся справжній рейвах! — І додав: — Ваша небесна високосте!

— Ми ж на ти, Гирею! — здивувався принц.

Гирей глянув на принца, зазирнувши у його сяючі очі, потім — на княжну і пом’якшав:

— Звісно, на ти…

Закохані пішли до палацу, а моряк засмучено подивився їм услід:

— Звісно, на ти. Ти ще не читав свідчення Тала Правдивого…

— А це — барон Покль, радник Короля десяти королів його величности Раала П’ятого з питань мистецтва і культури, — представив принцові вельможного пана князь Олол.

— А ми вже трішки знайомі, — подарував братові короля усмішку Зульфікар. — Доброго дня, пане бароне!

Увійшовши до зали, барон одразу зрозумів, хто був вранішнім супутником княжни Оло… Як міг знати тоді стомлений Покль, що цей юнак із гордим лицем — Небесний принц? Зульфікар усміхнувся поетові приязно й тепло і стиха спитав у князя Олола:

— Ви не знаходите, що Покль — одна з найяскравіших постатей у ядранській літературі?

Олол витріщився на принца, а той продовжував:

— У нього епітети яскравіші, ніж в Ондра, і метафори виразніші й точніші, ніж, скажімо, в Акси Зе…

Принц вивалив Ололові все, що встиг передбачливо, почувши від Оло про слабкість князя до поезій Покля, довідатись у консула Реджа про ядранську поезію.

Редж з-поміж місцевих поетів віддавав перевагу Ондрові, але чудово знав і сильні сторони баронових віршів — саме це було потрібно Зульфікарові. Вражений князь мовчав, а юнак безжально добив його, назвавши ще кілька імен ядранських поетів, і, вичерпавши всі знання теми, перейшов на літературу прангів, бо нещодавно її вивчав.

Брат короля влаштував гучне прийняття на честь гостей — завтра зранку вони мали від’їхати. Княжна Оло, як ніколи, сяяла звабливою красою, а сестра її Олма — навіть не вийшла зі своїх покоїв, назвавшися хворою.

Пранги справили загалом непогане враження на ядранську шляхту; вже кілька днів їх обговорювали по палацах і салонах, і врешті-решт суспільство вирішило: екзотичні, але цілком прийнятні…

П’ять ночей Оло приходила до Зульфікара, прийде й сьогодні, вшосте і востаннє. «Династичні шлюби — безглузді», — згадав він Раала. Шкода. Вона чудова. Але ані Доар, ані інші Гадрузи не дозволять йому побратися з ядранкою. Хто тоді успадкує трон? Метис? А після метиса, у якого не буде дітей? А як не прийме Гряда принца-метиса і королеву-ядранку? Що тоді — міжусобна війна? Зульфікар поклав руку на руків’я меча Гадрузів, але не відчув спокою, який передавався йому зазвичай від зброї з першим же дотиком.

…Принц Азиз Мезумський подякував королеві за обід і спитав:

— Коли ваша величність прийде обідати до свого старшого сина?

— Як скажеш, хоч би й післязавтра, — зрадів примиренню Доар. Принц чемно вклонився:

— Я чекатиму на вашу