Українська література » Інше » Меч королів літ-1 - Сергій Батурин

Меч королів літ-1 - Сергій Батурин

Читаємо онлайн Меч королів літ-1 - Сергій Батурин

— І я пішов би, та, на жаль, вахта, — гучно зітхнув Анвар.


— А ви, батюшко, яким жінкам віддаєте перевагу: худеньким чи повненьким? — долучився до гри Гирей. Зенон почервонів, але наважився:


— Танцівницям!


— Ги! — не втримався принц.


— Го-го-го, — за ним зареготав Гиреїв брат, за Брайтом — сам капітан і всі офіцери.


— Поцілив, — відреготавши, погодився моряк. — Добре їх у монастирі риторикам різним навчають.


Сильбертальський кліпер, точнісінько такий, як захоплена два місяці тому «Морська ворона», під сильбертальським же прапором, пройшов поряд зі «Світанковою зорею» і взяв курс на північ.


— Цікаво, на Гряду йде чи на Руттію, — глянув йому услід Зенон. На кліпері було чітко видно надпис із двох слів: назва та порт приписки.


— «Лебідь. Шванентайх», — прочитав уголос монах.


— Шванентайх — найбільший сильбертальський порт, — не знати для чого повідомив Гирей.


Нарешті спустили шлюпку. На берег зібралися всього четверо: принц, Гирей, Брайт та Зенон. На вигляд незграбний у довгому балахоні, каптурник добре впорався зі сходами, зробленими з міцної линви, і шлюпка полетіла до берега.


У Гасхурні були музики, почет, протокол… В Оквіллі ці пранги не цікавили нікого: руттійські, атріанські кораблі бували тут досить часто; вулицями сновигала безліч метисів, і на них ніхто не звертав уваги. Квінізорайці оглянули місцевий ринок, купивши деякий дріб’язок на подарунки, і вирішили: такий собі базарчик. А Брайт додав:


— Як у Квінізорайї, не більше.


Всі засміялися: враження від Гасхурна були ще свіжими, а Гасхурн — надзвичайно велике місто.


Довга вулиця вела від порту до ринку і закінчувалася площею, де, власне, і були торгові ряди. Білого каменю будинки, переважно двоповерхові, оточили площу. «Матхонський лев» — прочитав Гирей надпис на вивісці одного з будинків і здивовано роздивився малюнок: чудернацький звір стояв на задніх лапах і тримав величезного келиха.


— Якщо це — матхонський лев, то що за шкура вкриває моє ліжко?


— У тебе є шкура матхонського лева? — перепитав принц. — Ти його вполював?


— У Порт-Рутті на ринку, — чесно зізнався Гирей, хоча збрехати кортіло неймовірно.


— Здається, це шинок, — вказав на «Матхонського лева» Брайт.


— Зайдемо для порівняння, — вирішив принц і першим увійшов усередину.


Такий набрід ніколи не збирався ані у Вергеровому «Домашньому затишку», ані в Боновому «Західному континенті». Навіть ті, з Жаб’ячого провулку, з ядранськими кинджалами, виглядали пристойніше, — вирішив Гирей. Пранги пройшли до вільного столу і посідали. Підбіг шинкар. Поки Зульфікар щось говорив йому, Гирей оглядав приміщення: чаділи сальні свічки, за столами пили, їли, говорили, лаялися, сварилися колишні солдати, здавалося, всіх армій та моряки всіх флотів світу. Яскраво розмальовані дівки всіх народів Тери сиділи з цими різномастими чоловіками, сміялися, жартували так само брутально. Обидві мови, всі діалекти й говірки Тери звучали тут.


— Не подобається мені це місце, — визначився Гирей.


— І мені, — погодився отець Зенон.


Брайт просто скривився.


— Ну, гаразд, вип’ємо вина та підемо, — погодився принц. — Повернемося на корабель, накажемо кокові насмажити ковбасок по-сильбертальському і, поки ладнатимуть такелаж, питимемо вино з ковбасками і гратимемо у камінці… — Зульфікар підморгнув Брайтові, на фреґаті той був безумовно найкращим гравцем.


Ніхто з прангів не помітив, що вони привернули увагу кремезного чоловіка, який сидів за сусіднім столиком.


 


… Майже заспокоїлася Квінізорайя: пошуки стали кволими, поступово життя входило у звичний ритм.


Адмірал Устін Блек майже щодня навідувався до порту — подивитись, як ремонтується призовий кліпер, і майже кожного дня біля причалу, де так недовго простояла «Світанкова зоря», бачив молоду гарну темноволосу жінку, дивовижно струнку. Вона сумно дивилась у фіалкову далечінь моря. Одного разу губернатор доручив вірній людині довідатися, хто вона, а назавтра підійшов і спитав:


— Ти Гиреєва дружина?


Вона здригнулася, обернулася до адмірала.


— Ти — Ханна Шелда, питаю? — майже сварливо уточнив старий.


— Я, — закліпала очима.


— То чого мовчиш, як питають?


— Я Гиреєві не дружина, — прошепотіла.


— Як повернеться — одружиться, це я тобі обіцяю, а я рідко роздаю обіцянки, — сказав, як величезного корабельного цвяха забив, літній моряк.


— А ви — хто? — несміливо спитала.


— Я — губернатор, — сказав і почовгав у бік доків Устін Блек. Ханна нічого не зрозуміла й заплакала.


 


Пранги вийшли на мол Оквільського порту години на дві раніше, ніж було домовлено. Гирей помахав рукою — з фреґата не відповіли. Капітан дістав з кишені носовичка — той самий результат. Прив’язав носовичка до Зенонової патериці і махав довше — знов без відповіді. Почали гукати — і не помітили, як на мол вийшла досить велика група людей у звичному для морського люду одязі: у широких штанях, темних сорочках із широкими ж рукавами, у шкіряних морських чоботах до колін. Абордажні шаблі та руттійські палаші висіли на їхніх широких чересах.


Зульфікар втратив терпець, вийняв пістоль і вистрілив у повітря.


— Чого це ти тут розшумівся, чорномазий? — зневажливо кинув принцові кремезний чолов’яга, що стежив за прангами ще у трактирі. Гирей віддав посох каптурникові і відповів кремезному:


— Тобі доведеться вибачитись перед його високістю.


— Високість він — у Квінізорайї, а тут — чорнопикий дикун, що заважає нам прогулюватися та дихати морським повітрям! — нахабно заявив чоловік, даючи зрозуміти,

Відгуки про книгу Меч королів літ-1 - Сергій Батурин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: