З мапи книг і людей [Збірка есеїстики] - Оксана Стефанівна Забужко

Я зайшла в кав'ярню «Одеон», сіла за столика і з одчаю спитала в офіціанта: «Ви знаете Джойса?» Оговтавшись, десь хвилин за п'ять він, разом із морозивом, приніс і торжествуюче тицьнув мені послужливо розгорнутого путівника: там було перераховано «відомих людей», що мешкали в Цюриху, — від Лє Корбюзье до Леніна. Серед них значився і Дж. Джойс — «ірландський поет». Поет, о Господи!!! (Чи не сплутали його, бува, з дадаїстами, з Трістаном Тзарою?) А він же так прагнув бути не «ірландським», а «всесвітнім», чи принаймні всеєвропейським, «властителем дум»…

І тут я гостро відчула, що XX століття, з усіма його літературними баталіями, вже здано в архів. Що для нових поколінь — хоч цюрихців, хоч киян (котрі так і не дочекалися, і вже, либонь, не дочекаються повного перекладу «найбільшої книги століття» українською мовою) — «Улліс», цей ґрандіозний пам'ятник геніальним амбіціям великого таланту, в кращому разі, стоятиме вряд із яким-небудь «Беовулфом» чи «Романом про Троянду», — книгами, про існування яких годиться знати, але яких ніхто вже не читає. І те, що зробив Джойс у своєму романі з англійською мовою, і те, що він зробив із романом як жанром, — усе це, гай-гай, уже нікого не обходить. Окрім, хіба, розкиданої по різних широтах жменьки забужок — тих, хто пам'ятає, з чиєї все-таки ірландської «шинелі» вийшли всі наші сьогоднішні «польові дослідження», — навіть якщо саму ту «шинелю» ми так і не здолали дожувати до кінця.

Червень 2001 року

Непроявлені плівки Мішеля Нострадамуса[63]

…Доля кожного з нас аж по нинішній час?

Міг би я розказати про кожного з нас,

Але це тобі не допоможе.

В. Герасим' юк

Змирімося з очевидним: майбутнє завжди буде для нас «за туманом», — а за туманом, як співається в народній пісні, «нічого не видно, тільки видно дуба зеленого». Дуба то видно, а от лісу, в якому він стоїть, — ні. Навіть якщо якісь подробиці близького чи далекого майбутнього вилонюються із суцільної мли, то, ніколи сповна не знаючи приналежного їм контексту, ми щоразу не на жарт ризикуємо розтовкти собі лоба об кожен такий «окремо взятий стовбур», — особливо якщо приймаємо його об'явлення за керівництво до дії. Саме тут чаїться потенційна небезпека всіх ворожінь, пророцтв, астрологічних прогнозів (маю на увазі, звісно, не ті, що публікуються в бульварній пресі, а «серйозні», тобто виготовлені професіоналами-езотериками), — одне слово, всіх без винятку спроб «розвести туман» людськими руками.

Утім, від цієї небезпеки ми звичайно захищені тим, що безнадійно позбавлені ключа до відчитання віщунських «шифрограм», — принаймні для сучасної культури це мова, куди темніша за якісь там піктографічні письмена загиблих цивілізацій. Пригадаймо, як іще на початку нашого, нівроку йому, веселенького століття мордувалась була невчитністю власних пророчих візій Лесина Кассандра (і, треба розуміти, вкупі з нею сама Леся Українка!): мовляв, і голоси чує, і «картинку» бачить, а як те все прив'язати до реальних подій сьогодення — Бог відає: «я не можу / сказати: тут воно або он там». Та що там Кассандра — кожен із нас сам здоров знає, що будь-які провіщення, а чи то «сигнали» з майбутнього (у вигляді хоч би й снів абощо), «прояснюються», стаючи по-справжньому врозумливими, — гай-гай, лише по тому, як справдяться. «Нормальне» віщування попервах завжди звучить як маячня шаленця, навіть коли воно жорстко фіксоване: приміром, замість «Ви потрапите під трамвай» — «Вам одріжуть голову», як ото Воланд Берліозові… Можу згадати приклад і з власного досвіду: позаторік я замалим не позбулась була ока — порізалась інфікованою контактною лінзою, в результаті — виразка рогівки, місяць у лікарні, півроку з більмом і потім іще майже рік лікарського нагляду, словом, купа вражень, — так ось, того вечора, коли це сталося, мій чоловік, що мирно собі спав у кріслі перед телевізором, зненацька на мить скинувся й забурмотів: «У тебе пенсне розбилося… Праве скельце випало…», — і далі ще якісь подробиці свого високохудожнього сну, з яких я тільки посміялася, — а рівно за годину мені вже було не до сміху. А ще згодом, у лікарні, куди мене відтарабанила «швидка», залишалось хіба лікті собі кусати: ну й чого було не прислухатися до того спросонного лепету та не зняти зараз-таки прикру лінзу, прямим же текстом «попереджали»?! Але то-то й ба, що «текст» той робиться для нас «прямим» не раніше, аніж життя його «проявить», як фотоплівку, — «непроявлену» ж плівку ми читати не вміємо, хоч би як силкувалися.

Це я все до того, що, далебі, не знаю безпліднішого чтива за сучасні, мільйоновими накладами продуковані коментарі до славетних «Центурій» Мішеля де Нотр-Дама, інакше Нострадамуса (1503—1566) — одного з найавторитетніших провидців усіх часів і народів, що круто ввійшов у масову моду саме тепер, на порозі нового тисячоліття, чи то пак нового еону (висловлюючись астрологічно грамотно), чи то пак (іще грамотніше!) — епохи Водолія. Нострадамуса гарячково перекладають, студіюють, екранізують (атож!!!), вивертають на всі боки й роздивляються на світло в намаганні відшукати щось на кшталт партійної директиви, мовляв, «верной дорогой ідьотє, таваріщі», — і все воно врешті-решт виявляється курям на сміх, бо сливе кожен рік обертає на макулатуру попередні «наукові» прочитання принаймні кількох Нострадамусівських пророцтв-чотиривіршів — в міру того, як вони справджуються.

Бо вони таки справджуються, нікуди не дінешся: бісів француз (між іншим, придворний астролог Катерини Медічі), поза сумнівом, точно «бачив картинку», хоч йому незрідка й бракло підручних образів її відтворити. Тому, наприклад, тільки в добу авіації та газових атак стало зрозуміло, що загадковий, від XVI століття, «le pourceau demi-homme» («кабан-півчоловік») в одному з катренів, де «в небі точиться бій», «гучно ревуть тварюки» і «серед ночі встає сонце», — то не що інше, як портрет льотчика в протигазі — так, як він сидить («півчоловіком») у кабіні відкритого літака Першої світової. Мило, нічого не скажеш, але як таке було розчовпати Нострадамусовим сучасникам?

А скільки мізків марно сушилося в намаганні розшифрувати не раз повторювану в «Центуріях» таємничу анаграму «ватага великої Німеччини» — «Hißter», доки в 1939-му році на неї звернула увагу схибнута на астрології пані Ґеббельс! До речі, нацистські коментарі до Нострадамуса (для цього Геббельс навіть спеціально припровадив був зі Швеції фахівця-астролога) — чи не найліпший доказ безпорадности XX століття перед «пророчою мовою»: швед-ворожбит поставився до доручення своїх працедавців із повною відповідальністю й понавичитував із «Центурій», їм на втіху, безліч вельми обнадійливих прогнозів — всюди запанує «новий порядок», і від нього впаде