З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

ж до полку Абверу-2 спеціального призначення «Бранденбург-800», в склад якого входили, як відомо, спеціаль-батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», то полковник Штольце, грубо помиляється, коли свідчить, що він комплектується із «зарубіжних німців». Видно, свідок мав на увазі, говорячи про «зарубіжних німців», представників тих народів, які симпатизували фашистам і воювали на їх боці. Бо ж насправді батальйони «Нахтігаль» і «Ррланд», як і весь полк (а затим дивізія) спеціального призначення «Бранденбург-800» із зрадників-кондотьєрів тих народів, проти яких гітлерівська Німеччина вела наступ й агресію — естонці, латиші, литовці, українці, росіяни, калмики, грузини, татари, туркестанці, чеченці.

Мов би продовженням, і в той же час значним уточненням висловленого вище, є свідчення того ж полковника Ервіна Штольце радянському правосуддю після того, як він потрапив у радянський полон. Ці неабиякі свідчення зберігаються у Києві в Центральному державному архіві громадських організацій (ЦДАГО) України.

Е. Штольце:

Запитання:

Штольце:

Тут, для ясності читачам, слід подати коротку довідку про Р. Ярого, якому так довіряли абверівці і провідники ОУН, і який в стосунках ОУН і Абверу (і не тільки цієї органазації, але й гестапо) відігравав неабияку роль.

Ярий («Ярри», «Ріхард», «Ріко») (1888–1969) — австрійський підданий чесько-німецького походження. За родинною легендою — нащадок українського козака, пораненого в 1683 р. під Віднем в битві польських військ Яна Собеського проти турок. В 1912р. закінчив військову академію австро-угорської армії. В чині поручика служив на Східному фронті австро-угорської армії проти Росії. Затим в чині Ротмістра служив в цісарьскій контррозвідці. З 1918 р. перебував в Українській галицькій армії (УГА) командиром саперної сотні, а затим командиром кінного полку. В армії Української Народної Республіки був офіцером 5-го Херсонського кінного полку. В 1920 р. був інтернований в Чехословаччині. Активний діяч УВО й ОУН, де був членом проводу. З початку 20-х років був резидентом німецької розвідки в ОУН, з 1937 р. — зв'язковим між провідником ОУН Є. Коновальцем і керівником Абверу адміралом Канарісом. Весною 1941 р. — командир спеціаль-батальйону «Роланд». Мав величезний вплив на С. Бандеру, активно підтримував його, але з липня 1941 р. порвав з ОУН-бандерівців. В повоєнний період відійшов від політичних справ. Жив у родинному маєтку в Австрії. Помер в 1969 р.

Далі надамо слово E. Штольце:

Далі Штольце в своїх свідченнях зазначав про те, що намагався примирити обох провідників ОУН, що цілком сумнівно. Треба думати, що розкол в ОУН (як про це се вже зазначали, посилаючись на думку Бандери) інспірований гітлерівцями в їх політичних інтересах і здійснювався руками вже згадуваного Ріко Ярого.

Штольце продовжував:

Запитання:

Штольце:

Ці свідчення датовані 29 травня 1945 року.

«ПОХІДНІ ГРУПИ» ОУН Й УКРАЇНСЬКА ПОЛІЦІЯ

Створення «похідних груп»

Напредодні вторгнення військ гітлерівської Німеччини в Радянський Союз оунівці (спочатку бандерівці, а затим і мельниківці) почали формувати (звичайно, з відома Абверу і гестапо) так звані «похідні», або «маршові» групи. Їх призначення: просування вслід наступаючим військам гітлерівців і створення в кожному окупованому німцями населеному пункті своїх осередків — «самоуправління». «Похідні групи» призначались, перш за все, для Центральної і Східної України. Основне завдання цієї акції — націоналістична пропаганда «самостійності» та «соборності» України серед населення цих районів, утворення «власних» адміністративних органів місцевого управління «в рямцях» окупаційного «нового порядку» гітлерівців, формування «власної» поліції та військових підрозділів. Все це, звичайно, належало створити з верхністю ОУН. Діяльність «похідних груп» повинна була показати гітлерівцям «талант націоналістів, щоб союзники (тобто гітлерівська Німеччина — В.М.) могли переконатися в гідностях українців (тобто українських інтегральних націоналістів — В.М.) та здатності їх до утворення державності», — так визначав сам Бандера свою політичну задумку.

Цю думку Бандери глибоко і значно інтерпретує інший націоналістичний провідник Василь Боровець — «Тарас Бульба» в своїй книзі «Армія без держави»: 89 «Україна до всього ставилася з застереженням і обережністю. Цю обережність деякі західні українські організації, особливо група С. Бандери, фальшиво зрозуміли як доказ політичної немочі, мовляв, раз там ніхто офіційно не зголошується до жодної політичної чи революційної діяльності, то це доказ, що в усій підсовєтській Україні ніхто до такого діла не здатний». І далі автор твердить так: «А раз на сході України нічого нема, то це означає, що треба тій Україні дати все, починаючи від поліції, цивільної адміністрації, політичної грамотності та практичної організованості. Треба негайно поширити активну роботу своєї партії, яка має задавати тон політиці та громадянському життю цілої країни».

Три «похідні групи» об'єднували сумарно чотири тисячі бандерівців. Перша група під керівництвом М. Климишина повинна була вийти із Сокаля через Житомир на Харків; друга, керована Д. Лемиком, — з району Сану через Вінницю на Киев; третя на чолі з 3. Матлою — із Санока через Дніпропетровськ на Одесу. Паралельно подібні «маршові групи» створили і мельниківці.

Тривалий час бандерівці запевняли (та й тепер запевняють), що «похідні групи» — це їх власний, самодіяльний витвір, без згоди та допомоги гітлерівців. Мало того, запевняють вони, «похідні групи» діяли, мовляв, цілком самостійно і безконтрольно з боку німців. Все це, звичайно, розраховано на наївних. Бо хто повірить, що гітлерівці, маючи і СД, і гестапо (політичну поліцію), і польову жандармерію, і служби абверу (розвідка і контррозвідка), і розвідку СС, не могли помітити численні групи інородців, що плентаються в їхньому обозі?

Однак затія з «похідними групами» ОУН потерпіла повну катастрофу. Населення України не приймало їх націоналістичної демагогії, ставилось до них з недовір'ям, а то й вороже, як до прислужників фашизму. «Ми поводилися на Україні, — відверто писав із чільних націоналістичних діячів, учасник однієї із «похідних груп» ОУН-бандерівців Лев Шанковський у виданій в 1958 р. в США книжці «Історія похідних груп ОУН», — як британці поводилися в Індії, Бірмі та в інших колоніях». І продовжував: «…Світоглядово-політичні і філософічні положення західноукраїнського націоналізму з його аморальністю, макіавелізмом, виключністю і жадобою до влади були просто осоружні народним масам Східної'України». Правда, дещо пізніше, в своїй «Історії українського війська», той же Шанковський старанно витер ці відверто правдиві оцінки.

Затія з «похідними групами» закінчилась для ОУН жалісно. З одного боку, їх демагогічно не сприймало населення Східної і Центральної України, а з другого — після непорозумінь між бандерівцями і гітлерівцями з приводу відомого «Акту 30 червня 1941 — го», гестапо наказало учасникам «похідних груп» повернутися в Західну Україну, а тих, хто не підкорився цьому наказу, було заарештовано й ізольовано в тюрмах і концтаборах… Однак сьогодні, коли Україна стала незалежною