З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
Як бачимо, Стецько не називає багатьох високопоставлених персон, які перебували в бункері «Целленбау». Зате тут же пожалівся на таку «непорядність» есесівців: «Цього дня від раннього ранку до пізнього апелю нас держали на незвичайно гострому морозі без накриття голови перед будинком адміністрації концтабору. Іван Габрусевич перестудився… Коли після купелі забрали у мене мій одяг, а дали кацетний, я відмовився його надіти. Обурені есеси: «Такого ще тут не бувало!» Два тижні я перебував на келії в білизні, заявивши, що тюремного одягу не приймаю. Викликане з Берліну гестапо — після мого незмінного спротиву — зарядило віддати мені мій одяг…»
На цьому «героїчному» вчинку Стецько і припиняє писати про будні концтабірного життя, а далі досить куцо зауважує: «28 вересня 1944 року з'явилися в моїй келії СС-штурмбанфюрери Вольф і Шенк… «Ви вільні», — сказав Вольф… Разом з Бандерою відвезли нас автомашиною до якоїсь береженої гестапом вілли під Берліном…». (Йдеться тут, звичайно, про віллу, яку гестапо виділило як помешкання для Бандери. — В. М.). І ще під кінець один натяк: «Тут приїжджали і вели переговори представники німців, але вони були без жодного успіху». Стецько натякає тут, якраз, на ті переговори («розмови»), які вели керівники СС Бергер і Гіммлер. Важко, звичайно, повірити в те, що живучи на віллі гестапо і на харчі того ж гестапо (хоч і під наглядом і охороною), можна було відмовити такій персоні, як гестапо. От і всі «пекельні муки» Бандери і Стецька, як «мучеників» гітлеризму.
ОУН НА НЮРНБЕРЗЬКОМУ ПРОЦЕСІ
Українські націоналісти — спільники військових злочинців гітлерівської Німеччини
На жаль і досі є недоступними всі матеріали Міжнародного судового процесу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини в Нюрнберзі, бо вони переважно не опубліковані. Сьогодні можна використати лише збірник матеріалів «Нюрнбергский процесс» 84, який так досі і не завершений. Тут, зокрема, представлені матеріали Абверу і свідчення його керівників з цього приводу. Проте численні матеріали, якими користувалася слідча частина процесу, так нам і досі недосупна, бо перебуває в архівах, чи друкувалась в ряді країн Європи (зокрема, в Польщі) у солідних фрагментах.
Цікавим є свідчення генерала Е. Лахузена, одного із керівників Абверу, на засіданні Міжнародного воєнного трибуналу 30 листопада 1945 р.
Але спочатку подамо коротку довідку про особу Е. Лахузена. Лахузен фон Вівремонт Ервін народився в 1897 році у Відні в дворянській французько-польській сім'ї. В роки Першої світової війни Лахузен — лейтенант секретних служб австро-угорської армії, затим — офіцер розвідки. Після розвалу Австро-Угорської імперії працював у службі інформації (служба розвідки Австрійської Республіки). В 1936 р. отримав звання підполковника. Сприяв загарбанню Австрії гітлерівською Німеччиною. Після аншлюсу (приєднання) Австрії до фашистської Німеччини був переведений у відомство адмірала Канаріса — Абвер. Служив спочатку в Абвері-1 (розвідка й контррозвідка), а затим очолив Абвер-2 (диверсії в стані противника). Нагороджений вищим нацистським орденом «Золотий німецький хрест» та іншими нагородами. Наприкінці 1943 р. був посланий на Східний фронт, де командував 41-м єгерським полком. В грудні 1944-го призначений начальником розвідувального бюро 17-го воєнного округу (Відень). В січні 1945 року отримав звання генерал-майора. В травні 1945 р. здався в полон американським військам. На Нюрнберзькому судовому процесі виступав у ролі свідка. Після закінчення процесу його звільнили американці «в знак вдячності за значну допомогу західним союзникам в час першого Нюрнберзького процесу». В повоєнний період Лахузен отримував австрійську генеральську пенсію і жив у Тіролі (Австрія). Автор мемуарів про тривалу службу в Абвері, які опубліковані в 1958 р. в США. Помер в 1958 р. в Інсбруку (Австрія).
І ще важлива інформація. У відомстві Лахузена (Абвер-2) була дивізія спеціального призначення «Бранденбург», яка призначась для організації і проведення диверсій різного характеру в стані противника. В складі полку «Бранденбург-800» були сформовані і діяли спеціаль-батальови «Нахтігаль» і «Роланд», особовий склад яких складався із українських націоналістів. Батальйони призначались для здйснення диверсій і каральних акцій. Отже, керуючи Абвером — 2, якому була підпорядкована дивізія спеціального призначення «Бранденбург», полковник, а затим генерал, Лахузен добре знав про українських націоналістів, діяльністю яких займався безпосередньо.
Тепер представимо уривки із стенограми засідання Міжнародного воєнного трибуналу від 30 листопада 1945 р.
І далі:
Читач, думаю, зрозумів чітко: йдеться тут про приготування гітлерівців до німецько-польської війни 1939 р. і про залучення до цієї акції українських націоналістів із ОУН у воєнних діях проти Польської держави.
Особливо виразні свідчення представив на процесі полковник Е. Штольце, заступник начальника Абверу-2 генерала Лахузена.
Коротка довідка. Штольце Ервін народився в 1891 р. в Берліні. В час Першої світової війни — солдат-артилерист. З 1923 р. служив в Абвері, спочатку був офіцером в Абвері-1, а затим — в Абвері-2. Заступник керівника Абверу-2 генерала Лахузена. Полковник вермахту. З серпня 1944 р. — заступник начальника диверсійного сектора в Управлінні імперської служби безпеки. З осені того ж року особливо секретним співробітником конаючої гітлерівської тоталітарної системи — начальником «Берлінського району збору доносень». В травні 1945 р. здався в полон радянським військам. Працюючи в Абвері-2, безпосередньо відповідав за зв'язки в ОУН і керував усіма операцями, в яких брали участь українські інтегральні націоналісти.
Свідчення полковника Штольце на Нюрнберзькому процесі 25 грудня 1945 р.:
В наказі вказувалось про те, що з метою нанесення блискавичного удару по по Радянському Союзу, Абвер-2 при проведеннi підривної роботи проти СРСР повинен використати свою агентуру для розпалювання національної ворожнечі між народами Радянського Союзу.
Виконучи згадані вище вказівки Кейтеля і Йодля, я зв'язався з українськими націоналістами та іншими учасниками націоналістичних фашистських угрупувань, які перебували на службі у німецької розвідки, і залучив до виконання поставлених вище завдань.
Зокрема, мною особисто була дана вказівка керівникам українських націоналістів німецьким агентам Мельнику (кличка «Консул-1») і Бандері організувати відразу ж після нападу Німеччини на Радянський Союз провокаційні виступи на Україні з метою підриву найближчого тилу радянських військ, а також для того, щоб переконати міжнародну суспільну думку про те, що відбувається мов би розклад радянського тилу…»
Далі Штольце уточнював:
Що
