З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
Опріч основної частини табору в околицях Заксенхаузена, де містилось багато промислових об'єктів військового призначення, розташовувалось ще 53 філіали концтабору, де працювали команди в'язнів, які тут же ізольовувались у спеціальних бараках.
Однак, щоб суттєво уявити про таке пекельне середовище, як Заксенхаузен, треба подати таку інформацію.
По-людськи важко уявити, але в довоєнний і воєнний часи нацисти створили в Німеччині 55 стаціонарних концентраційних таборів та інших місць масового винищення людей, 1082 їх філіали, 7205 так званих «трудових» таборів, 371 табір для біженців, 2071 тюрму, інші місця ув'язнення (в основному при осередках гестапо і служби безпеки (СД), 506 гетто для євреїв, 80 таборів для робітників «Організації Тодта», куди звозились люди з усієї Європи для примусових робіт. Всього ж, охоплюючи численні польові (пересильні) табори для військовополонених, які перебували під відкритим небом, нацисти створили в Німеччині та в окупованій Європі 14 033 табори смерті. Ціла імперія смерті!
Однак у цій імперії смерть «на організованій основі», «на конвейєрі» існувала тільки в стаціонарних концтаборах. Тут працювали вдосконалені пристрої і механізми, машини і крематорії, які організовано, по заданій «програмі», планово, з німецькою пунктуальністю і педантичністю творили смерть. Серед таких «класних» фабрик смерті був і Заксенхаузен.
Наказом Рейхсміністра і Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від січня 1941 р. всі стаціонарні концтабори були розподілені на три категорії, в залежності від можливостей режиму в них.
Для більшої орієнтації наведемо кілька прикладів. Так, концтабори в Дахау, Заксенхаузені й Освєнцімі-1 належали до першої категорії і призначались для в'язнів «незначних злочинів» і пристарілих людей. Концтабори в Бухенвальді та Освєнцімі-2 належали для другої категорії і призначались «для небезпечних злочинців». Концтабір «Маутхаузен» призначався для «особливо небезпечних злочинців» без надії на «виправлення».
Сьогодні добре відомо, що в цю страхітливу «імперію смерті» було зігнано 18 мільонів людей з 30 країн Європи і світу, 11 мільйонів із них були ліквідовані в крематоріях, розстріляні чи загинули від голоду, хвороб і непосильної праці.
Концтабір в Заксенхаузені тільки на папері Гіммлера значився в категорії, призначеній для «незначних злочинців» і стариків. Через його ворота пройшо понад 200 тисяч в'язнів із 27 країн, половина із них так і не повернулась. Особливо жорстоко поводились есесівці з радянськими військовополеними, яких доставляли сюди із польових (пересильних) таборів напівживими дифстрофіками, яких вже неможливо було використати для рабської праці, а тому їх негайно розстрілювали і спалювали в крематорії. Відомо, що тут загинуло понад 20 тисяч радянських військовополонених — росіян, українців, білорусів, грузинів та представників інших народів СРСР.
Система «конвеєру смерті» в Заксенхаузені була страхітливою. Основна частина в'язнів призначалась для рабської праці і винищувалась шляхом фізичного і морально-психологічного виснаження. Всі інші в'язні призначались для кількох крематоріїв-стаціонарів і чотирьох душогубок на колесах.
В таборі проводились медичні експерименти над хворими в'язнями, випробовувались і вдосконалювались катівські тортури, знаряддя і методи масового винищення людей, які затим поширювались, як естафета смертоносного досвіду, на інші концентраційні табори.
В травні 1945 р. залишки вязнів концентраційного табору Заксензаухен були визволені Червоною Армією. Це були люди-привиди, більшість яких не могла триматися на ногах.
Перебування бандерівців у Заксенхаузені
Бандера, Стецько та інші бандерівці сиділи окремо в бункері «Целленбау», призначеному «тільки для вибраних». Поряд з бандерівцями в бункері «Целленбау» («Камерний дім») перебували поважні особи, звезені з усієї окупованої гітлерівцями Європи. Це були люди різних переконань і рангів: і політичні діячі, і військові, і відомі вчені, і переслідувані нацистами священики, і багачі з усієї Європи в статусі заложників. Зокрема, серед них були: колишній канцлер Німеччини Ганс Лютер, вождь німецьких комуністів Ернст Тельман, колишні прем'єри Франції Леон Блюм, Фріц Тіссен, Пауль Рейно, Едуард Даладьє, колишній канцлер Австрійської Республіки Курт Шушніг, син маршала Італії П'єтро Бадольйо, син Сталіна Яків Джугашвілі, двоюрідний брат Молотова Василь Короткій, головний комендант Армії Крайової Польщі генерал Стефан Ровецький, керівник Румунської «Залізної гвардії» Хоріа Сіма, настоятель німецької церкви євангелістів пастор Мартін Нємоллер, адьютант маршала Пілсудського капітан Кунцевич, міністр оборони довоєнної Латвії генерал Дамбітіс, міністр закордонних справ Франції Рібо, виконавець невдалого замаху на Гітлера в 1939 р. Георг Ельсер і ще-ще багато відомих осіб, а також члени німецьких, французьких, голандських, італійських, австрійських та інших аристократичних родин. Всі вони, звичайно, перебували в різних умовах, переважна більшість із них отримувала допомогу від організацій Міжнародного Червоного Хреста своїх країн чи від своїх власних родин.
Ось у такому багатоликому і різнобарвному середовищі і перебували Бандера, Стецько, Ленкавський, Ребет, Стахів, Габрусевич, Ільницький, Гнатківська — Лебедь та інші бандерівці. Зокерма, С. Бандера сидів у номері 73 бункеру «Целленбау» майже поряд з керівником польської АК генералом С. Ровецьким («Гротом») під номером 71 у відносно комфортабельних апартаментах, які забезпечували служби Міжнародного Червоного Хреста. В подібних умовах перебували й інші бандерівці. Їм дозволялось пересуватись по табору, зустрічатись між собою, вони отримували продовольчі посилки та гроші від родичів та ОУН-бандерівців. Нерідко вони покидали табір з метою контактів з «конспіративними» ОУН-УПА, а також з замком Фрінденталь (за 200 метрів від бункеру «Целленбау»), в якому перебувала школа агентурно-диверсійних кадрів тої ж ОУН-бандерівців. Дивна: в Заксенхаузені гітлерівці тримають під замком понад 300 кадровиків ОУН-б на чолі з Бандерою, а поряд, в замку Фріденталь, ті ж гітлерівці готують нові кадри для ОУН-б! «Це був один із парадоксів у ставленні між оунівцями та гітлерівцями», — слушно зауважив польський історик і публіцист Едвард Прус в книзі «Heros: spod znaku tryzuba» (Варшава, 1985). Інструктором у цій школі був недавній офіцер спеціаль-батальону Абверу «Нахтігаль» Ю. Лопатинський, через якого і здійснював С. Бандера зв'язок з ОУН-УПА.
Цікавий факт приводить біограф Бандери Петро Мірчук у книзі «Степан Бандера — символ революційної безкомпромісовості». Посилаючись на відомого націоналістичного діяча Д. Андрієвського, автор приводить цитату із його книги «Наше ув'язнення»: «Бандера відразу виявив товариськість супроти мене (справа в тому, що Д. Андрієвський був прибічником голови проводу ОУН-м А. Мельника — В.М.). Він питав про моє здоров'я, чи дістаю пакунки, чи мені досить їсти і чи бракує грошей. Пропонував мені свою поміч і
