З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
І далі:
Звідки вислано цих «старшин»? З тої ж Галичини, звичайно. Достовірно відомо що для організації УПА на Волині і Поліссі було послано (ще крім «старшин») близько тисячі галичан «для посилення морально-ідейної моці» націоналістичного руху. В цей же час розпочинається на Волині й «українсько-польська різанина» — масове винищення польського населення в краї.Чи не забагато збігів? Можна з впевністю сказати, що вся ця затія спланована завчасно акція ОУН-бандерівців!
Як бачимо, організаційно УПА на Волині постала не 14 жовтня 1942 р., як цю подію святкують необандерівці сьогодні, а на початку весни 1943 р. Про це так і зазначено в томі 5 «Літопису УПА»: «Перші організаційні виступи відділів УПА припадають на лютий-березень 1943 року». Орагнізаційною основою, кістяком цих формувань стали карателі із шуцманшафт-батальйону, що недавно діяли в Білорусі проти радянських партизанів та білоруських селян, і понад чотири тисячі «українських» поліцаїв з Волині і Полісся, які вже набралися відповідного «досвіду» в розправах над українцями, поляками та євреями.
Про ці «перипетії» і «таємниці» досить яскраво розповідає Василь Макар у листі до свого брата Володимира Марка в Галичину. Лист тут названо «До початків УПА» і датований від 2 серпня 1943 року.
Василь Макар («Сіроманець», «Безрідний») народився в 1908 році в селі Поториця Сокальського району в Галичині. Цей «Сіроманець» був добре відомий на Волині в 1943–1944 р. Він був керівником СБ ОУН-бандерівців на ПЗУЗ (північно-західних українських землях), тобто на Волині і Поліссі.
Автор листа спочатку описує братові настрої на Волині весною та влітку 1943 р: «Заобсервую… що назріва антагонізм між «москалями» (так галичани називали волинян — В. М.) та «австріяками» (так на Волині називали галичан), і це може прибрати поважні розміри, якщо відповідною політикою не усунеться цієї загрози. Як із одної, так із другої сторони взаємні обвинувачення і нарікання. І це від долу аж до гори. Приміром, таке: волиняки нарікають (на галичан — В.М.), мовляв, не то що сидять собі тихо, нічого не роблять, а щей говорять: «О, москалі, холера б їх забрала! Ти сі подиви, стріляють наших німців. Понабирали гандгранатів (ручних гранат — В. М.) і машингверів (автоматів — В. М.) та й б'ють наших німців». Інші говорять: «У себе, то не бійсь, не хочуть чіпати німака, а до нас то прийшли і т. п…» Ці «обвинувачення» і «нарікання» вимагають певного пояснення, бо нинішній читач, можливо, не завжди зрозуміє, про що тут йдеться. Справа в тому, що чимало волинян, що були завербовані в УПА мимоволі, переховувались у лісах і були залучені в націоналістичні збройні формування насильно, в ситуації безвиході, а тому рвались до помсти за ту наругу, яку чинили гітлерівці над населенням. Бувало тут чимало випадків, коли, всупереч наказам командирів, такі «малоідейні» хлопці нападали на невеликі поліцейсько-каральні загони гітелірівців та їх посібників, які проводили реквізиції і мародерства в селах, звільняли своїх односельців, юнаків і дівчат, яких силоміць вивозили на каторжні роботи в Німеччину, чи з наміром отримати зброю і боєприпаси. В Галичині ж подібні дії були рідкістю і то не в 1941–1943-хрр. а влітку 1944р., коли гітлерівські війська панічно відкочувалися на захід.
Далі автор листа зазначає, що із-за цих «обвинувачень» і «нарікань» було заборонено (і то, звичайно, службою безпеки, якою керував він сам) «організаційним порядком» сусідські взаємини в прикордонні між Волинню і Галичиною». «Це теж по-своєму коментують, — продовжував автор листа, — є багато випадків, що галічмени (тобто галичани — В.М.) продають волинякам за збіжжя і сало зброю. Це злочини, які треба карати смертю. Вони ж високо деморалізуючі, бо волиняни кажуть: «Як дати зброю, то нема, а за пашню та сало, то є».
Далі автор пояснює причини створення УПА на Волині так:
І тут же додано:
Слід до цього додати те, що дійсно досить швидко служба СБ «тим балакунам» заткнула роти, піддавши їх тортурам «на мокро» і «на сухо».
Далі автор повідомив, що німці довкола Луцька, Костополя і Ковеля винищили цілі села. А німцям, мовляв, допомагають «ляхи» (тобто поляки). «У відповідь ми нищимо їх безпощадно», — додав він.
Все це відповідало дійсності, опріч одного безперечного. Бо навколо Луцька, Костополя і Ковеля були знищені не українські, хоч і страждали українці, а, перш за все, польські села разом із жителями руками місцевих боївок ОУН і загонів УПА, керованих службою безпеки ОУН-бандерівців, яку очолював на Волині Василь Макар. Що ж до Галичини, то тут робилося все можливе, щоб не дратувати гітлерівців, особливо окупаційну адміністрацію, якій запопадливо служили всі колабораціоністи, в тому числі і з ОУН-бандерівців. Тим часом та ж ОУН робила все можливе, щоб якомога швидше інспірувати «повстанський рух» на Волині проти радянських і польських партизанів (а не проти «наших німців», прикриваючись тактикою «визрівання сил в Галичині». Бо, мовляв, «завданням Галичини було постачати Волинь і Полісся зброєю і муніцією зі своїх магазинів та доставляти необхідних медикаментів».
Однак, тут же подано таким відкритим текстом:
Це сталося рівно через чотири міясці після повстання загонів УПА на Волині. І не гітлерівці непокоїли ОУН-бандерівців, а радянські партизани!
Ці надзвичайно важливі застереження керівника служби безпеки ОУН на ПЗУЗ (тобто Волині і Поліссі) Василя Макара («Сіроманця», «Безрідного») досить суттєво доповнює його брат Володимир Макар («Вадим») у статті «Півнчіно-західні українські землі». 103
Стаття написана, якраз, у той самий час, коли його брат Василь надіслав йому листа з Волині, тобто влітку 1943 р. Ця стаття має, звичайно, певну вагу, бо її автор був у той час працівником відділу інформації і пропаганди при проводі ОУН-бандерівців, який перебував тоді у містечку Винники під Львовом. Немаловажне і те, що відділом інформації і пропаганди керували Михайло Палідович
