З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

І тут же:

Так бандерівці жорстоко помстились отаману.

В розділі «Котловина смерті» «Тарас Бульба»-Боровець продовжив опис трагедії своїх збройних формувань. Тут він, зокрема, знову зауважував про те, що бандерівці завзято виконують акцію винищення польського населення Волині. Він свідчив про те, що в червні 1943 року керівник ОУН-бандерівців М. Лебедь видав наказ «негайно i якнайскоріше закінчити акцію тотального очищення української території від польського населення». (Виділено мною — В. М.)

«Тарас Бульба» констатував:

Отаман при цьому зауважував, що особливо лютував «наш внутрішній ворог — дикий, безоглядний, патологічний вождизм. Нам було ясно, що їх «провід» своєчасно накиває п'ятами з Полісся, а маса нещасного народу загине. Так воно, на превеликий жаль, і сталося. Великий «революціонер» Лебедь з цілою своєю партійною верхівкою та катами СБ втік за кордон, а народ загинув…».

Далі «Тарас Бульба» визначав свої тактичні наміри з наближенням фронту до теренів Західної України:

З цими затіями стосовно тактики поведінки у такій критичній ситуації отаман «Тарас Бульба»-Боровець і поїхав на переговори з німцями в столицю рейхскомісаріату «Україна» місто Рівне.

Отаман продовжував:

17 листопада 1943 р. отаман «Тарас Бульба» разом з сотником Ждановичем виїхав до Рівного, щоб передати цей «меморандум» головнокомандуючому тилом верхмахту генералу Кіцінгеру.

Політичні питання треба було вирішити в Берліні. А тому 30 листопада отаман в супроводі того ж Ждановича прибув у Берлін. «1 грудня нас замкнули в поодиноках Саксенгавзенського кацету», — зауважив Бульба в мемуарах. — Десь в останніх числах жовтня 1944 року нас випустили з кацету».

Ми вже наводили кілька фрагментів із «епопеї» перебування «Тараса Бульби» в Заксенхаузені. Там він сидів у тому ж бункері «Целленбау» («для вибраних») у пристойних умова. Його камера була майже поряд з камерою С. Бандери. На цьому воєнна «епопея» отамана «Тараса Бульби» не закінчилася. Ми ще повернемось до її продовження.

БАНДЕРІВСЬКА УПА

Як виникла бандерівська УПА

Відповідь на це запитання дають численні націоналістичні автори. Однак їх інформація й інтерпретації односторонні й примітивні, часто досить суперечливі, або відверто фальшиві, що не відображають реального стану речей.

Один із таких авторів — Микола Лебедь, кервіник служби безпеки ОУН, а після арештів Бандери і Стецька — кервіник ОУН-бандерівців. В книжці «УПА: Українська повстанська армія, її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську самостійну соборну державу», виданій в 1946 р. на Заході, він намагається показати народження УПА та її дії, але матеріали цієї спроби абсолютно не відповідають поставленим в заголовку проблемам — ні генезі, ні зростанню, ні діям. Отець І. Гриньох, колишній капелан спеціаль-батальйону «Нахтігаль», у «вступному слові» до книжки зазначає, що «праця» Лебедя «не є історією», а «це вірніш хроніка, ілюстрована документальним матеріалом». 124 А наспраді ж у цій «праці» нема ні хроніки, ні достовірних ілюстрацій й аргументів. Ця книжка наповнена інформацією, примітивними судженнями й оцінками. Однак, за цим камуфляжем і суцільними недомовками при уважному читанні прослідковуєгься ряд позицій, вартих уваги дослідника. А, головне, викривальних, точніше — самовикривальних матеріалів тут чимало. Перш за все, звертає увагу такий дисонанс. Історіографи УПА, вчорашні і нинішні шанувальники бандерівщини вважають, що Українська повстанська армія створена в жовтні 1942 р. При тому вперто запевняють, що УПА створена на Волині і Поліссі (подібно зухвалості колишнього секретаря Компартії України і колишнього президента України Леоніда Кравчука: «УПА зродилась на Волині!»). Історія її, мовляв, починається на Поліссі із створенням «першого відділу» на чолі з «Остапом» (С. Качинським, сином священика). При тому, народжується стихійно, мов би від непорочного зачаття.

М. Лебедь пише таке:

Отже, М. Лебедь («Максим Рубан», фактичний керівник ОУН-бандерівців, організатор і керівник формувань УПА) починає історію цього формування (кому ж більш відоміше, ніж йому!) із створення «першої сотні УПА», якраз, під командою Перегійняка — «Коробки», тобто з кінця грудня.

Але й цю сотню він не вважає початком справжнього створення. Опріч цього, М. Лебедь досить рельєфно розкриває тогочасну ситуацію, яку не хочуть бачити чи старанно маскують і замовчують, шанувальники та історіографи УПА:

Отже, провід ОУН-бандерівців в грудні 1942 р. видає наказ зібрати окремі збройні групи в одне ціле. Затим дає наказ шуцманшафт-батальйону під командуванням майора Є. Побігущого і капітана Р. Шухевича, який у той час перебував в Білорусі і «героїчно» бився з радянськими партизанами і мирним населенням, отримуючи нагороди і всякі похвали від есесівського командування, негайно перейти разом із зброєю в район волинського Полісся для організації збройного формування ОУН під назвою «УПА».

Однак, поки цей наказ дійшов в Білорусь (а це ж цілком поруч!), батальйон був розформований, бо, як писав М. Лебедь, «відмовив уже вдруге послуху німцям». Шуцмани-карателі з недавнього батальйону «охоронної» поліції карального корпусу СС під керівництвом обергруппенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевскі переходять у «підпілля» майже повним складом, щоб «здобуте військове звання (і досвід боротьби з радянськими партизанами!) використати… для «боротьби з ворогом» (тобто з тими же радянськими партизанами). Напрошується ще одне вагоме резюме, на яке повинен відповісти сам читач. Я допоможу відповісти на нього, поставивши кілька серйозних запитань. Як зрозуміти, що «Нахтігаль» і «Роланд» вишколюються в гітлерівській Німеччині, посилаються як диверсійні підрозділи на Схід, затим занімаються з фронту, переформовуються в «охоронну» поліцію СС, посилаються проти білоруських партизанів як карателі, відзначаються там й отримують нагороду гітлерівців, а затим розформовуються, не без допомоги, а з прямих розпоряджень керівницітва СС, потім переходять із зброєю у «підпілля»? Є. Побігущий стає командиром полку дивізії СС «Галичина», а Р. Шухевич — головнокомандуючим УПА? Чи не закамуфльоване щось під цими ігрищами, шановний читачу? Виходить, так! Отже, за чиїмось сценарієм і творилась УПА. За чиїм сценарієм?

М. Лебедь у своїй книжці «УПА» вдався до прямих фальсифікацій. Як керівнику ОУН-бандерівців, а згодом УПА, йому, звичайно, була добре відома інформація про збройні формування УПА-«Поліська Січ» під проводом отамана «Тараса Бульби»-Боровця, в яких перебувало на початку окупації від 6 до 10 тисяч бойовиків. Однак він пише так:

«Тарас Бульба-Боровець з приходом німців на українські землі творить… за згодою та інструкціями адміністративних властей, що діяли в той час в імені Українського правління, в місті Олевську відділ поліції і називає його «Поліська Січ». Спочатку діє за інструкціями і напрямними Української державної влади (тут, звичайно, — суцільна брехня, бо Бульба-Боровець не виконував розпорядження проводу