Українська міфологія - Володимир Галайчук
Оберегами від вихору, як і від «нечистої сили» загалом, були гострі залізні предмети. Водночас і їх використання теж визнавали не зовсім безпечним: «То од вихру ніж може помогти, ножа наставити. Такий був в нас Єлисей, він вже покійний. То посипав він просо, і прилітає [вихор], крутит, і — до йогó. А він мав зелíзника (лопату — В. Г.) такого стального, і його дрáзнит: «Чкур!..» (Не дай боже «Чкур» сказати, як він крутит, — но проси його: «Іди, змилуйся, іди, куди ти йдеш», — а то може все понестó, бо то чорт). І він, каже, так його подразнює тим зелíзником, і він крутив-крутив — він ничо’ в йогó ни взєв. Все, каже, стих… Такий ровець вже прокопав [той Єлисей], шоб те просо засипати, і, каже, як не схватився [знов вихор], то як куфайку взєв і в ровец кинув — так, каже, загладив [ту куфайку в рові], шоб не бачив [сам, то] николи в світі [не повірив би]. От, чорта, каже, проси: «Не чепи мене, йди собі, куди ти йдеш». Чорта дразнят — «Чкур!»[251]
Якщо ж людину таки «підвіяло» (а вихор ототожнювали з вітром взагалі чи з так званим «сквозняком», протягом), зверталися до бабів, які вміли «змовляти подвєй». Дя прикладу наведемо замовляння, у якому однією з причин хвороби названо саме вихор: «Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла — йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати нарождєнному Івану ляки, пудвєй і пристрєт виговорати. Пудвєй-вічер, добрий чоловіче, прийде сам Христос, вун тебе спросить, вун с тебе взище, за шо ти в грешну душу влєз. Чи ти водяний, чи ти ветраний, чи ти насланий, чи ти бегучий, чи ти летучий, чи ти стрєв на дорозі, чи на порозі, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху — на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса, од нарождєнного Івана на вєкивєков одчеписа».[252]
«Вітьор» викачували на яйце, спалювали освяченим прядивом із льону, подекуди підкурювали хворого дев’ятьма хрестиками з освяченого троєцького маю (лепехи чи клена). Водночас нерідко використовували й безпосередньо те, чим крутив вихор. Зокрема, хворого підкурювали, почергово спалюючи дев’ять хрестиків зі «сміттячка» — соломи чи сіна, знайдених на місці крутіжу: «Вітьор палиця тим, шо ото як крутило, і тако хрестиком поклало».[253]Іноді ж просто підкурювали цією «соломкою»:
— «Буває, товітер. Вітер як дує, і він крутит там тим — нутам солома, сіно, шось такево. Тим так крутит, і тото хто ввидит, то ся старає потому того взятó. Шо то помічне. Шось заболіє людина — курят його, підкурюют. То воно дає ради від злого».[254]
— «То так, як в той вихор стати, то воно ніби так ге, шо паралізує. То так вірили. Ту солому, шо то воно крутило, то хапали, і потому курили ту людину, шо захворіла, і воно легше бýло».[255]
Варто також зауважити, що з того, чим крутив вихор, «знахурі» могли робити «перапій», чи «даннє», яке дають комусь із горілкою «на смерть»: «Вихор — то чорт крутит. Тамо во береза така вісокая… Вийшла є весною… вийшла весною, і стою. Ну, ше нічо’ не садили, аж то шумит-шумит — і тако до менé, як до колодяза, так згори крутит-крутит-крутит, і є хреста — раз, на себé, і воно — назад-назад, і знов пушло на березу. То діявол. Кажут тако: вітром як сіно чорт крутит, знимає вгору, берут тоє сіно, спалюют, спалюют і тогó… і так як ти є на свадьбі, і є тобі незамєтно дам в стакан того попелу, ну, то вже й тебе покрутит. Вже гет і в’єжут, і шо хоч роблят. Так говорили люди. Парапíй, казали. Парапій з тогó попелу робиться».[256]
Проявом чорта також вважають буревій. Повсюди в Україні його пов’язують і з повішениками, однак з огляду на те, що їхні душі відходять до «нечистого», такий зв’язок є виправданим. Зокрема, коли зривається вітровій, буря, кажуть, що це хтось повісився або ж що «вішальник дме» чи «диявол десь тікає».
Бурю, як і вихор, можуть ототожнювати з «чортівським весіллям»: «Ето мушчини расказивалі. Зайшли вони на ночь, ходилі у ліс, у дрова, да ночєваті осталíся на квартірі у єйо [відьми], а она каже: «Будете саміє, а я поєду на весіллє». А то они таке весіллє робилі. О, а тоди ж були… Була така бура, тож такє покачєло, хороми покачєло, порвало ліс, усє — то ето вона з такім весильїчком ішла. Вони злякаліся, як она казала: «На весиллє пийдемо». Да они повтікали з єтих. [Коли буря,] змеї женяца, лихиє, чєрті. Змей і чорт — то ж одно».[257]
У багатьох бувальщинах та оповідках характерним сюжетним елементом є зникнення чорта в супроводі буревію: «Ішли хлопци у це ж, у Параніно. Туди я не знаю, скільки кілометров — восєм чи дєвять. А це ж треба самім, у нас нема таких лєсов, а тільки лєсопосадкі такіє. Ідуть, так повернули, — тіпа зрєзать через посадку, — аж стоїть дєд. Такий чоловєк: «Хлопци, дайте закурить». На. Дали йому закурить. Пошли. Да, каже, ми як прошли його так шагов із дєсять, ка’, шось як зашуміть на том мєсті да як затрещить! Ка’, ми без вніманія, пошли. Ідем, і, каже, вже под утро, вже знов цей дєд стоїть: «Дайте, хлопци, закурить». Знов циє хлопци дають йому закурить. Знов вони одийшли. Знов як зашумить, як затрещить. Вони прошли да поставали: ну шо це таке — шумить, каже, трещить. Давайте вернемос подивимос. Коли вертаюца, а на том мєсті так як конскіє слєди стоптане. Каже, так лєсом туди, як до захода сонца, потрещало, й потрещало, й потрещало. То хлопци поставали і, каже, ми не знали — чи то йти, чи то стоять на мєсци».[258]
Бурелом, як і повалені вихором дерева (виворіт, вихреники), повсюдно не використовували для будівництва:
— «Покручениє, де вивалит ото бура, то тиє в постройку не йшли дерева. Ну то ж вєтер вивалив його, недобре. Ну до то ж —
