Українська міфологія - Володимир Галайчук

Побачивши вихор, подекуди вважали за потрібне мовчати: «Диявол крутить. Ніхто до нікого не обізвав, як то крутило. Як ухопит, то може скрутити. То, кажут, шо то він крутит».[222]

Спорадично трапляються специфічні звернення до вихору, які вказують на його зв’язок із невпокоєними душами самогубців:

— «Вихор обминали, бо понесе. То вже як сі вихор видим, шо далеко, то присідаєм ше, за голову хапаєм сі і: «Очкур-очкур-очкур-очкур! — кричимо. — Очкур-р-р! — аби тікав від нас. — Очкур-р-р!» І вже воно так боком-боком… То і в воді такі кручі є. Попадеш у крýчу, то буде тягтó».[223]

— «Вихор — тоди той сі женит. Присідай, бо може підвіяти, шо може людина заслабнути. Я знаю, шо як ми в поли та й вихор на нас іде, та й кричє: «Очкура! Очкура!» Та й тоди присідают, бо аби не…»[224]

— «Як вихор, то перехреститисі і присісти, аби не підвіяло. Казали: «Очкурá! Очкурá!» Три разó».[225]

— «Як трошки покручене [в житі], то покидали, а як багато, то вижинали. Це, кажуть, чорт там крутився, вихор. Як летить цей вихор, то казати: «Тфу! Очкур тобі на шию!» Я всігда так кажу».[226]

Інші звернення мають виразний характер заклинань:

— «Як на дорозі крутит, то кажуть, аби три рази плюнути та й сказати: «Щезни, бідо, в озеро», — бо то казали, шо то нібито злий дух».[227]

— «Як вихóр круте, то хрестяца: «Одверни, Боже, на пущи, на лози», — і падають ниць».[228]

— «Як віхор, то тра лягати, шоб не зачепило. А туди піску кинути, на це місце.

«Де взялось, там подіньсь». Це така людина погана є. Колись одна така недобра баба — то но вийде на город, то зразу вóхор».[229]

Варто зауважити, що майже такими словами апелюють до підвою в замовляннях від цієї хвороби: «Як вон прийшов — вон не знав, шоб так вон і одийшов, шоб вон не знав. Одкуль вон взявса, шоб туда вон і подєвса».[230]

Під час зустрічі з вихором його трикратно або дев’ятикратно хрестили («щоб чорт втік») і присідали чи припадали до землі, нерідко ще й прикривши руками голову:

— «Вихор — кажут — чорт гуляє. А тепер чортів нема вже, видко… Як він іде на тебе, то мусиш сісти. Бо як підвіє, то може і рота скривити, і…»[231]

— «Кажут, шо як вихор, то дуже треба до землі. Так само той, щезло би. Він в полýдне тако, або перед пóлуднем, дванадцита година».[232]

— «Як вихор крутит, казали, шо треба присідати, аби тебе не підня́ло, і триматисі землі. Казали, шо то він крутит».[233]

«То, кажуть, поганий вихор, то злий крутить. Як він йде, то десь лязь чи відійди в сторону, бо бýдеш слабіти, голова буде… — падай на землю, шоб коло землі лежав, а ні — то за дерево зайди».[234]

— «Вíхор — кажут, — сатана гуляє. Лапались за голову, шоб не підвіяло. Як він підвіє, то біда, лікуватися треба».[235]

На Кам’янка-Бужчині виявлено відомості, що хреститися від вихору слід не звично рукою, а подумки: «Як вітром крутит — то злий дух крутисі. Хрестили, а гиньчі кажуть, шо то не можна рукою хрестити, а тілько так промовляли «Во ім’я Отца, і Сина…» — жоби не викрутило руки».[236]

Ще один спосіб вбезпечення від вихору — сплюнути й наставити в його бік дулю:

— «Казали, сплюнути треба на бік. Мені такого не було ще. Але ж часом є, що схопиця такою бурою».[237]

— «Вíхор. Ну шо робили? Дулі давали да плювали, да шоб його дальше одвернуло, да й і все. Кажуть, шоб нічого не вівернуло».[238]

Натомість дехто вважає, що так можна тільки роздражнити чорта:

— «Треба кинути чим-небудь. Плюнути не мона, кажуть, то може зробити зло».[239]

— «Як вихор іде, то або присяд, або мовчи і зовсєм не обзивайс. А колись, кажет, тоже якийсь дядько, то дулю дав, як вихор, то тоже, кажут, як схопило, як перло, то не знав, де впаде».[240]

— «Од вихру подкурували чортополохом. Він, як обично, на голому місци крутить. Не дай бог дулю йому скрутити чи плюнути! Стрáшне діло! Перехрестис, да впади ницьма, да й лежи. Сусід дулю скрутив, то його з копицою перенеслó метрів двадцать через канаву. То чорт крутить, кажуть, з весіллєм уже їде своїм, кажуть. Ножом кидати не можна, бо може обернутиса».[241]

— «Дулю не можна йому показувати і плювати не можна, бо покотить. То нечиста сила».[242]

— «Вихрéнник крутить, кажуть. То Сатана. Як завіє, то скалічити може чоловіка вітьор. Задавить, як дулю показати».[243]

Один зі способів протидії вихору — кинути всередину нього чимось піднятим із землі чи взятим із себе (так само кидали щось і на могилу самогубців чи душам неохрещених немовлят):

— «То перехреститься, і молиться, і туди грудку пальне, в той вихор».[244]

— «Вихор [в нас] не казали. Чортова жилка крутит […] Єслі він крутит, ту дорогу, шо він вот ішов, перекрутив, тре’ перекинути: чи травкаю, чи піском сипнýти — то воно ничо’ не буде шкодити. А єслі ти ничо’ не сипнýв, ничо’ не кинув, і ломачки не перекинув, — можé параліч бути, можé тобі мучити хвороба — таке, шо треба буде до людий їхати. Там ничо’ не тре’ приказувати, но тилько перекинути пісочком і три рази шоб перехрестився і перекинув голля».[245]

— «Кажут, шо то як круте, треба з себе яку нитку урвати й кинути на той вихор, аби не підвіяв. То, кажут, той, моци би не мав, круте».[246]

Подекуди кинути годилося або «від себе», навідліг, або позад себе:

— «Шось-небудь візьміте в руки і ’дкиньте ’д себé, шоб тудою ни переходив нихто, бо перейти — людину крутит».[247]

— «Як побачиш щось таке крутиться, то нагнися і ззаду шось перекинь».[248] Водночас вважали, що кидати у вихор одяг чи взуття не варто:

— «Вóхор як йде, то треба осторонятися, перехреститися або дулю дати йому. Шобне на тебе, бо ж може скалічити людину. Хтось кинув чикашкета, чи шапку туди, то покрутило і йому голову скрутило, і крутило в голові йому, — воно ж крутить».[249]

— «Як вихор