Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
Правда, ім’я Янкель було поширеним у єврейському середовищі Речі Посполитої. Це було «узагальнене» ім’я для місцевих юдеїв. Наприклад, єврейський персонаж роману у віршах Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» теж має таке. Хоча Міцкевичів Янкель помітно відрізняється і від рилєєвського, і від гоголівського.
Можна було б не звертати уваги на збіги імен героїв зазначених творів — мовляв, сталося це випадково, незалежно один від одного автори облюбували це ім’я для своїх персонажів. З цим можна було б погодитися, якби не інші збіги.
І в першій, і в другій редакціях «Тараса Бульби» є сцена, коли на Запорізьку Січ приходять згорьовані козаки з України й розповідають про свої біди. Ось який вигляд це має в першій редакції:
«— Бог в помощь вам, панове запорожцы!
— Здравствуйте! — отвечали работавшие в лодках, приостановив свое занятие.
— Позвольте, панове запорожцы, речь держать!
— Говори!
И толпа усеяла и обступила весь берег.
— Слышали ли вы, что делается на Гетьманщине?
— А что? — произнес один из куренных атаманов.
— Такие дела делаются, что и рассказывать нечего.
— Какие же дела?
— Что и говорить! И родились, и крестились, еще не видали такого, — отвечал приземистый козак, поглядывая с гордостью владеющего важной тайной.
— Ну, ну, рассказывай, что такое! — кричала в один голос толпа.
— А разве вы, панове, до сих пор не слыхали?
— Нет, не слыхали.
— Как же это? Что ж, вы разве за горами живете, или татарин заткнул клейтухом уши ваши?
— Рассказывай! Полно толковать! — сказали несколько старшин, стоявших впереди.
— Так вы не слышали ничего про то, что жиды уже взяли церкви святые, как шинки, на аренды?
— Нет.
— Так вы не слышали и про то, что уже христианину и пасхи не можно есть, покамест рассобачий жид не положит значка нечистою своею рукою?
— Ничего не слышали! — кричала толпа, подвигаясь ближе.
— И что ксендзы ездят из села в село в таратайках, в которых запряжены — пусть бы еще кони, это бы еще ничего, а то, просто, православные христиане. Так вы, может быть, и того не знаете, что нечистое католичество хочет, чтоб мы кинули и веру нашу христианскую? Вы, может быть, не слышали и об том, что уже из поповских риз жидовки шьют себе юбки?
— Стой, стой! — прервал кошевой, дотоле стоявший, углубивши глаза в землю, как и все запорожцы, которые в важных делах никогда не отдавались первому порыву, но молчали и между тем в тишине совокупляли в себе всю железную силу негодования. — Стой! І я скажу слово: а что ж вы, враг бы поколотил вашего батька, что ж вы? Разве у вас сабель не было, что ли? Как же вы попустили такому беззаконию?
— Э, как попустили такому беззаконию! — отвечал приземистый козак, — а попробовали бы вы, когда пятьдесят тысяч было одних ляхов, да еще к тому и часть гетьманцев приняла их веру».
Тут, як і в «Пролозі» до рилєєвського «Богдана Хмельницького», акцент робиться на переслідуванні українців за віру й на тому, що у них євреї позабирали в оренду церкви. Є й буквальні збіги, коли говориться, що зі священицьких риз єврейки шиють собі спідниці.
Звісно, цим збігам теж можна знайти пояснення. І Рилєєв, і Гоголь користувалися таким джерелом, як «Історія русів». У цьому творі є такі слова: поляки, «пограбувавши всі церкви благочестиві Руські, віддавши їх в оренду Жидам, а утвар церковну, як от: потири, дискоси, ризи, стихарі та всі інші речі розпродали і пропили тим же Жидам, котрі зі срібла церковного поробили собі посуд та убрання, а ризи та стихарі перейшли на спідниці Жидівкам; а тії тим перед Християнами хвалились, виставляючи нагрудники та спідниці, на яких видні були знаки наших хрестів, ними зірваних». Певно, найбільш адекватно цю інформацію передає в своєму творі Рилєєв. І складається враження, що Гоголь запозичив її саме в нього, а не з «Історії русів». Показово, що і в Рилєєва, і в Гоголя просто говориться, що єврейки перешивали з риз православних священиків для себе спідниці, але там не згадується, як в «Історії…», ніби вони хвалилися зображеними на тканинах хрестами.
Є в цих творах ще один цікавий збіг, який уже не має стосунку до «Історії русів». У Рилєєва, як ми зазначали, акцент робиться на тому, що в бідах українських козаків винні вони самі, оскільки були терплячі, як воли. Приблизно те саме зустрічаємо і в Гоголя, коли один із запорожців кидає в живі очі козакам, що прибули з України: «А что ж вы, враг бы поколотил вашего батька, что ж вы? Разве у вас сабель не было, что ли? Как же вы попустили такому беззаконию?».
Забагато збігів, чи не так? Напрошується висновок, що Гоголь був ознайомлений із «Прологом» до рилєєвського «Богдана Хмельницького». Але — як? Твір не був закінчений, перебував у рукописі. Після повстання декабристів, коли Рилєєва заарештували, а потім стратили, текст потрапив до рук царської охранки. Вперше «Пролог» був опублікований аж… 1956 року.
Відомо, що Рилєєв підтримував дружні стосунки зі згадуваним агентом ІІІ Відділення Фаддеєм Булгаріним. Збереглося їхнє листування. Рилєєв навіть присвятив Булгаріну свою думу «Мстислав Удалий».
Цілком можливо, що «Пролог» до рилєєвського «Богдана Хмельницького» міг опинитися в руках Булгаріна, а той, у свою чергу, дав його прочитати Гоголеві. Звісно, документальних свідчень, які б це підтверджували, немає. Правда, є текст «Тараса Бульби», який видає цю таємницю.
Чи не тому Гоголь так любив палити свої твори? Ймовірно, у них він мимоволі вибовкував речі, яких не повинна була знати широка публіка.
Дві редакції
Ще до появи «Тараса Бульби» Гоголь звертався до історичної тематики. Прикладом цього може бути згадувана вже повість «Страшна помста». Щоправда, у цьому творі історія служить хіба що тлом для казкової оповіді. Приміром, героєм «Страшної помсти» є згадуваний запорожець Микита, який гуляє десь у степу, має справу з «королівськими шляхтичами» тощо.
Очевидно, глибшого історичного наповнення автор планував надати романові «Гетьман», який так і не був закінчений. Над ним Гоголь працював у 1830–1832 роках, але спалив його, залишивши лише дві глави. У «Северных цветах» за 1831 рік було опубліковано уривок із цього твору під назвою «Глави з історичного роману». Цей уривок разом з іншим, «Кривавим бандуристом», Гоголь помістив у збірник «Арабески» (1835). Дія