Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк

Принагідно варто відзначити, що немає відомостей про штурм Дубна козацькими військами десь напередодні повстання Острянина й Гуні, як це подається в «Тарасі Бульбі». Немає відомостей і про наїзди козаків на це місто в XVI, а тим паче в XV ст. (саме таку хронологію маємо в гоголівській повісті). Відомі хіба що татарські напади на Дубно. Щоправда, у часи Хмельниччини до цього міста докотилася хвиля козацьких повстань. Улітку 1648 року сюди тимчасово ввійшли загони Максима Кривоноса. Під Дубном відбулися сутички полковника Криси з королівськими військами. 5 червня 1651 року один із козацьких загонів раптовим ударом вибив польські війська з міста. Пізніше під Дубном траплялися дрібні зіткнення між козаками та польськими військами. Тобто чогось настільки масштабного, як описано в повісті «Тарас Бульба», під Дубном насправді не відбувалося. Не говорять про штурм козаками Дубна й козацькі літописи, до яких міг звертатися Гоголь.

Опис деяких деталей, що стосуються Дубна, дає підстави припускати можливе перебування письменника в місті. У творі говориться про потужну Дубенську фортецю. А Дубенський замок у часи Гоголя справляв сильне враження. Йдеться в повісті й про підземні ходи. І справді, у замку існували великі підземелля. Гоголь міг їх бачити. Мовиться в «Тарасі Бульбі» й про великий католицький костел у Дубні. Ймовірно, мався на увазі костел бернардинів. Принаймні описи, наведені в повісті, ніби вказують на цю культову споруду. Згадується тут і будинок воєводи, опис якого нагадує палац у Дубенському замку.

Окрім Дубна, у творах Гоголя фігурують ще два волинські містечка: Шумськ та Радивилів. Згадка про Шумськ зустрічається в повісті «Страшна помста», яка ввійшла до складу другої книги «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Там читаємо:

«Вдали блеснули верхушки церквей. Но это не Канев, а Шумск. Изумился колдун, видя, что он заехал совсем в другую сторону. Погнал коня назад к Киеву, и через день показался город; но не Киев, а Галич, город еще далее от Киева, чем Шумск, и уже недалеко от венгров».

Шумськ виникає якось невмотивовано. Це було невелике містечко. Принаймні між Каневом та Києвом, з одного боку, та Галичем, з іншого, існувало чимало інших цікавих міст, де впадали в очі православні церкви, — Заслав, Острог, Кременець тощо. А вибирається чомусь непримітний Шумськ.

Та справа в тім, що це містечко знаходилося неподалік Дубна — на відстані якихось сорока кілометрів. Гоголь міг їхати в Дубно через Шумськ. У цьому містечку була поштова станція. Через містечко проходив поштово-гужевий тракт, який з Києва тягнувся аж до кордону в Радивилові. Щодо «верхушек церквей», які блищали в Шумську, то, ймовірно, це були бані старовинного храму Святої Трійці (спочатку православного, потім уніатського). Невдовзі ту церкву розібрали. Православна парафія перебралася до приміщення францисканського костелу, збудованого 1715 року А на місці Троїцької церкви побудували неоготичний костел. За часів радянської влади цей костел зруйнували. Потім відновили вже в роки незалежної України. Знаходиться він на узвишші, і його видно з різних кінців Шумська. Можна лише уявити, який вигляд мали тут колись бані Троїцької церкви: вони видніли здалеку. Імовірно, це і врізалося в пам’ять Гоголю. І знайшло відображення в «Страшній помсті».

Ще про одне волинське містечко — Радивилів — говориться в першій редакції «Тараса Бульби», де йдеться про якийсь католицький Радзівілівський монастир:

«Запорожцы, как бы пируя, протекали путь свой, оставляя за собою пустые пространства. Нигде не смел остановить их отряд польских войск: они были рассеваемы при первой схватке. Ничто не могло противиться азиатской атаке их. Прелат, находившийся тогда в Радзивиловском монастыре (тут і далі виділенно автором), прислал от себя двух монахов с представлением, что между запорожцами и правительством существует согласие и что они явно нарушают свою обязанность к королю, а вместе с тем и народные права».

Взагалі перша згадка про Радивилів належить до 1564 року Тоді цей населений пункт згадується як маєток віленського воєводи Миколая Христофора Радзівілла Чорного.

1672 року містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум, який записав у своєму щоденнику таке: «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзівілова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конєцпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків».

У часи Гоголя в Радивилові жило чимало польських шляхтичів. Деякі з них стали учасниками польського Листопадового повстання, загинули й були поховані на місцевому кладовищі. Тут був католицький костел. Письменник міг потрактувати місто як осередок польськості й, домислюючи, вигадав католицький Радивилівський монастир, настоятель якого ніби захотів вступити в переговори з козаками.

Більш розлогу згадку про Радивилів, точніше його митницю, зустрічаємо в збережених фрагментах другого тому «Мертвих душ»:

«В то самое время, когда Чичиков в персидском новом халате из золотистой термаламы, развалясь на диване, торговался с заезжим контрабандистом-купцом жидовского происхождения и немецкого выговора, и перед ними уже лежали купленная штука первейшего голландского полотна на рубашки и две бумажные коробки с отличнейшим мылом первостатейнейшего свойства (это мыло было то именно, которое он некогда приобретал на радзивиловской таможне; оно имело, действительно, свойство сообщать непостижимую нежность и белизну щекам изумительную), в то время, когда он, как знаток, покупал эти необходимые для воспитанного человека продукты, раздался гром подъехавшей кареты, отозвавшийся легким дрожаньем комнатных окон и стен, и вошел его превосходительство Алексей Иванович Леницын».

Як бачимо, згадка про радивилівську митницю мала конкретний характер. Радивилів знаходився на кордоні між Російською та Австрійською імперіями. Тут була митниця, про яку й писав Гоголь.

Але схоже, що ще до закордонних своїх поїздок Гоголь відвідав Волинь. Мало це статися у кінці 20-х чи на початку 30-х років ХІХ ст., до того, як він написав «Страшну помсту» (1831) і «Тараса Бульбу».

У петербурзьких адресах Гоголя в зазначений час є кілька «розривів» — від липня до кінця 1829 року, від травня до серпня 1831 року, а також від травня 1832 до літа 1833 року. У зазначені проміжки часу в Гоголя не було постійного житла в Петербурзі. І він цілком міг опинитися в той час на Волині.

Що привело письменника в цей край