Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
«При сем случае государь император изволил отозваться, что его величеству весьма приятны труды и усердие ваше к пользе общей и что его величество, будучи уверен в преданности вашей к его особе, всегда расположен оказывать вам милостивое свое покровительство».
Чи не нагадує це чимось ситуацію з Гоголем, якому дають серйозне «вспоможение»?
До речі, саме після отримання «вспоможения» від царя Гоголь різко почав входити в довіру до польських емігрантів, які виступали проти російського самодержавства: зближується з Петром Семененком та Єронімом Кайсевичем, католицькими ксьондзами, які були учасниками Листопадового повстання й емігрували за кордон. Восени 1837 року вони нелегально прибули в Рим, щоб вербувати прихильників для свого наставника Богдана Янського, друга Адама Міцкевича. Там само опинився й Гоголь. Так збіглося?
І Семененко, й Кайсевич вважали Гоголя своїм, прихильником Польщі й католицизму. Кайсевич у своєму щоденнику писав: «Познайомились із Гоголем, обдарованим великоросійським письменником, який висловив велику прихильність до католицизму і до Польщі, здійснив навіть успішну подорож у Париж, щоб познайомитись з Міцкевичем та Богданом Залеським». Також Кайсевич і Семененко 7 квітня 1838 року писали Янському з приводу Гоголя: «Гоголь недавно відвідав нас, наступного дня — ми його. Ми розмовляли з ним на слов’янські теми. Що за чиста душа! Можна про нього сказати з Господом: “Недалекий ти від царства Божого!”. Багато говорили про загальну літературу. Ми ґрунтовно висловилися про те, про що в тій прогулянці на віллу говорили один з одним лише натяками. Дивне він нам дав свідчення. У простоті свого серця признався, що польська мова звучить краще, ніж російська». На фоні антипольських висловлювань, що їх ми зустрічаємо у повістях «Страшна помста» й «Тарас Бульба», такі міркування видаються, м’яко кажучи, несподіваними. Або ось ще один уривок із листа Кайсевича та Семененка до Янського від 12 травня 1838 року: «З Божої ласки, ми із Гоголем добре порозумілися. Дивно, але він визнав, що Росія — це різка, якою батько карає дитину, щоб потім її зламати. І багато-багато інших дуже втішних речей». Такі висловлювання аж ніяк не відповідають тому, що Гоголь писав про Росію в другій редакції «Тараса Бульби» та «Мертвих душах». Сумнівно, щоб Кайсевич та Семененко це вигадали. Адже вказані факти наводилися ними в діловому листуванні, де адресантам не було сенсу фантазувати.
То де Гоголь був щирим — у розмовах із польськими емігрантами чи в своїх творах? Схоже, все-таки в творах. А коли так, то навіщо Гоголь увіходив у довіру до польських емігрантів і говорив речі, які їм імпонували? Чи не виконував він тут роль інформатора ІІІ Відділення?
Та повернімося до кінця 1829 року Гоголь тоді, як уже говорилося, опинився без грошей. Про нього, певно, знали в ІІІ Відділенні: адже ще в Ніжинській гімназії він проходив у «справі про вільнодумство». Певно, працівники таємної поліції мали інформацію, що Гоголь схильний до штукарства, а коли потрібно, вміє приховувати свої наміри. Принаймні так характеризували письменника деякі люди, що знали його. Отже, він був майже ідеальним об’єктом для вербування.
Гоголя, ймовірно, використовували для збирання інформації щодо польських справ. Адже Булгарін, який привів письменника у ІІІ Відділення, добре в них орієнтувався. Сам же Гоголь міг видавати себе за польського шляхтича. Він незадовго після того, як опинився на роботі в ІІІ Відділенні, відкинув автентичну частину свого прізвища — Яновський — і почав іменуватися просто Гоголем, тобто зберіг вигадану шляхетську частину прізвища. Варто нагадати, що справжній рід Гоголів походив з Волині. Його представники обіймали в цьому краї високі становища. Звісно, вихідці з місцевої шляхти знали про це й могли сприймати письменника як свого.
Інформація про те, що діється в середовищі польської шляхти, була царському режиму дуже потрібна. Адже ця шляхта була «чужорідним тілом» у складі Російської імперії. Маючи широкі права, вона виявляла при цьому невдоволення царським режимом. У її середовищі визрівала ідея повстання.
Одним із потужних осередків польського шляхетського руху була Волинь. Тут, у Кременці, діяв створений поляками вищий навчальний заклад — Вища Волинська гімназія. Польські культурні впливи, що інспірувалися цим закладом, давали знати про себе й на Волині, і поза її межами. У сусідньому з Кременцем Дубні діяли польські масонські організації.
Імовірно, восени 1829 року Гоголь опинився на Волині й намагався вивідати крамольні плани поляків. Про це він «проговорився» в «Страшній помсті». Одне з перших речень твору звучить так:
«Приехал на гнедом коне своем и запорожец Микитка прямо с разгульной попойки с Перешляя поля, где поил он семь дней и семь ночей королевских шляхтичей красным вином».
Микитка є епізодичним персонажем твору. Виникає питання, чому Микитці така честь, — фактично ж із нього починається твір. Чи немає тут натяку, що самому Гоголеві довелося поїти вином польських шляхтичів, щоб увійти до них у довіру? А випити вина письменник любив.
Антигероєм повісті є чаклун, який чинить різні злодіяння. Але, виявляється, найбільшим його гріхом є «таємна зрада», яка полягає в змові з ворогами православної віри:
«Не за колдовство и не за богопротивные дела сидит в глубоком подвале колдун. Им судия Бог. Сидит он за тайное предательство, за сговоры с врагами православной русской земли продать католикам украинский народ и выжечь христианские церкви».
Гоголь міг розглядати поляків як «зрадників», що хочуть погубити «землю руську». Серед волинських шляхтичів, які прагнули відновити незалежність Польщі, було чимало «перевертнів» — людей українського походження, що «стали поляками». Таким і постає чаклун у «Страшній помсті».
Є в повісті один відверто антипольський епізод — і хоча він невеликий за обсягом, але Гоголь подає його як окремий восьмий розділ. Автор ніби хотів вказати на важливість цього епізоду. Хоча якогось великого значення в сюжетній канві повісті він не має — принаймні без нього можна було б обійтися. Чи не є цей епізод певним натяком? Ось як він звучить у Гоголя:
«На пограничной дороге, в корчме, собрались ляхи и пируют уже два дни. Что-то не мало всей сволочи. Сошлись, верно, на какой-нибудь наезд: у иных и мушкеты есть; чокают шпоры; брякают сабли. Паны веселятся и хвастают, говорят про
