Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
Деякі дослідники вважають, що Опанасові Яновському не було сенсу добувати грамоту про шляхетське походження, оскільки він і так дослужився до чину, який автоматично наділяв його дворянством. Воно-то так. Але цей чин він дістав уже у зрілому віці. Жодної гарантії того, що колись він до нього дослужиться, не було. Коли ж розпочався процес надання козацькій старшині дворянських звань, треба було «ловити момент». Ось так і могла з’явитися копія грамоти короля Яна Собеського Остапові Гоголю. Грамота, безперечно, була автентичною. Але… немає ніяких доказів, що Остап Гоголь був предком Яновських. Немає також свідчень про пов’язаність цього священицького роду з Поділлям і зокрема з селом Гоголі. Зв’язок Гоголів і Яновських «доводиться» лише на підставі неясної родинної легенди.
Схоже, тут маємо справу з меркантильною містифікацією. Спритний канцелярист Опанас Яновський доточив до свого прізвища ще одне — Гоголь. Цей трюк дозволив йому із сина священика зробитися польським шляхтичем, предкам якого нібито пожалував село сам король Ян Собеський.
Канцелярист Опанас Яновський не лише зумів стати дворянином та зробити непогану кар’єру, але й одружився з представницею знатного старшинського роду — Тетяною Лизогуб. Олександр Оглоблин у своїй ґрунтовній розвідці «Предки Миколи Гоголя» писав таке: «Шлюб справді був незвичний — і досить нерівний. Опанас Дем’янович, що народився 1738 року, був значно старший за свою дружину. А головне, соціальний і маєтковий стан їх був далеко не однаковий. Батько Тетяни Семенівни, Семен (Симон) Семенович Лизогуб, належав до одного з аристократичних і багатих родів Гетьманщини, а до того ще був правнук гетьмана Петра Дорошенка і внук гетьмана Івана Скоропадського. Мати її, Анна Василівна Танська, походила із шляхетського роду Танських, а по матері була внучкою полковника Ніжинського Степана Забіли й правнучкою генерального обозного Петра Забіли. Ці споріднення й посвоячення збільшили й так велике багатство Лизогубів. Супроти цього власний (спадковий) маєток Опанаса Дем’яновича — 5 душ обох статей в с. Кононівці (1788 року) — виглядав більш ніж мізерно. Отож фамільна традиція Гоголів оточила цей шлюб романтичною легендою, яку дослідники Гоголя залюбки пов’язують з історією “Старосвітських поміщиків”».
Від цього шлюбу народився лише один син — Василь, який уже носив прізвище Гоголь-Яновський. Він дістав освіту в Полтавській семінарії, де, до речі, навчався Іван Котляревський. Не виключено, що їхні шляхи могли перетинатися. Зрештою, середовища, де формувалися Котляревський та Гоголь-Яновський, були схожі: одна земля, одні традиції, один навчальний заклад. Тому є чимало схожого в літературній творчості одного й другого.
Гоголь-Яновський числився при Малоросійському поштамті в чині титулярного радника. Ця служба поза штатом була суто номінальною. Вона потрібна була Гоголю-Яновському лише для набуття чину колезького асесора, з яким він і пішов у відставку. Жив Гоголь-Яновський переважно на хуторі Купчинському, який перейменував на село Василівку. Подовгу перебував у маєтку свого покровителя Дмитра Трощинського в селі Кибинцях, наглядаючи тут за господарськими справами. Займався також літературною діяльністю: писав вірші, п’єси, які ставив у двірському театрі в Кибинцях. Гоголь-Яновський мав авторитет серед місцевого малоросійського дворянства, яке обрало його хорунжим Миргородського повіту. Деякий час він виконував обов’язки повітового маршалка.
Одружився Василь Гоголь-Яновський із Марією Косяровською, яка походила з козацько-старшинського роду, спорідненого з родом Трощинських. Представник останнього, Дмитро Трощинський, обіймав високе становище в імперській ієрархії, очолюючи поштове відомство. Це була важлива ділянка в сфері управління. Поштове відомство не лише опікувалося поширенням інформації, в тому числі інформації урядової, необхідної для управління великою імперією, а й контролювало внутрішні комунікації.
Уже цей побіжний огляд родоводу Миколи Гоголя дає підстави зробити деякі висновки щодо родинної ментальності письменника.
По-перше, варто враховувати його походження: адже по батьківській лінії предками Гоголя були священнослужителі. І хоча його дід Опанас, як і батько, вже не належали до священицького стану, та відповідну духовну освіту здобули. Безперечно, релігійні традиції в родині письменника були сильними й не могли не вплинути на нього. Можна говорити про специфічну українську релігійність Гоголя, базовану на цих традиціях. Особливе поглиблення релігійності сталося в останні роки життя письменника, й це знайшло вияв у деяких його творах, передусім у «Роздумах про літургію» та «Вибраних місцях із листування з друзями». Це поглиблення не було сприйняте багатьма представниками російської освіченої публіки, зокрема Віссаріоном Бєлінським, які відчували (чи розуміли?), що українська релігійність Гоголя суперечить російській релігійній традиції.
Священицьке походження Гоголя дало про себе знати у зверненні письменника до питань духовної освіти. «Академічна проблематика» фігурує в його відомій повісті «Вій». Звертається він до неї і в «Тарасі Бульбі». Повість починається з того, що сини Бульби приїжджають на батьківський хутір із Києво-Могилянки. У творі приділено чимало уваги опису навчання Бульбенків у цьому закладі.
По-друге, не варто скидати з рахунку старшинсько-козацьке походження Гоголя по жіночій лінії. Він не міг не знати, що його предки належали до козацької еліти. Це, схоже, було предметом гордості письменника. Тому він і звертався до історії козацтва, що знайшло відображення в його творчості, зокрема в «Тарасі Бульбі».
Правда, не варто думати, ніби козацька історія розглядалася ним виключно як «слава», суцільний позитив. Принаймні в творах Гоголя не раз чуються критичні нотки при оцінці козацьких діянь.
Нарешті, по-третє: велике значення мало малоросійське дворянське походження Гоголя. Малоросійське дворянство, як уже зазначалося, виявляло лояльність до російської імперської влади, готове було служити їй. Звідси і «втеча» Гоголя до Петербурга — столиці імперії, і проімперські мотиви, що звучали в його творах.
Основну освіту Гоголь здобував у Ніжинській гімназії вищих наук. Після закінчення цього навчального закладу майбутній письменник намагався зробити чиновницьку кар’єру у Петербурзі, займався також викладацькою діяльністю. Та тут успіху не
