Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк

Зате третя глава була перероблена. Вона стала основою для появи нової глави — четвертої. Було зроблено розлогі вставки, де описувалася Запорізька Січ. Зокрема говорилося про її закони та звичаї, про конфлікти між куренями. В цих описах Гоголь значною мірою спирався на Боплана. Також був уведений новий епізод, який, на нашу думку, має принципове значення для характеристики головного персонажа — Тараса Бульби. Останній влаштовує таку собі інтригу — підмовляє козаків повстати проти кошового отамана, оскільки той вимагає дотримуватися договорів Січі й відмовляється здійснювати походи. Ця інтрига Бульбі цілком вдається. У результаті її на «позачергових виборах» обирається новий отаман.

Четверта глава першої редакції також послужила за основу для двох нових глав — п’ятої та шостої. При цьому було додано чимало нового матеріалу. Не особливо змінивши розповідь про козацький наїзд на польські землі, Гоголь зупиняється на «психології зради» Андрія. Детально описуються його душевні переживання, зустріч із дочкою воєводи. У першій редакції ці епізоди виглядають сухувато.

Новим є також опис католицького монастиря й будинку воєводи. Можна зустріти думку, що тут дали про себе знати італійські враження Гоголя. Однак це могли бути й спогади письменника про перебування в Дубні, що пробудилися в ньому під впливом подорожі на Захід.

П’ятій главі першої редакції «Бульби» відповідає сьома глава другої редакції. Тут теж зустрічаємо чимало нових епізодів. Замість стислої розповіді про битву під Дубном маємо епічну (чи псевдоепічну?) оповідь. У цій главі — і розлогий апофеоз козацтва, й емоційне зображення героїчних сцен, чого не було в попередній редакції.

Також п’ята глава разом із шостою дала матеріал для нових восьмої та дев’ятої глав. У новій редакції зустрічаємо зміну характеристики поведінки Андрія. Якщо в першому варіанті тексту акцент робився на боязні цього персонажа, то в другій він цілком віддається бою. Загалом Андрій у другій редакції постає в ореолі романтичності й перетворюється, здавалося б, на позитивного героя. Показовими є й відмінності в описі вбивства Андрія. Якщо в першій редакції у цій сцені вловлюємо елементи карикатурності, введені свідомо чи несвідомо, то в другій редакції цього немає. Тут смерть молодого Бульбенка постає як подія справді трагічна.

По-новому виписана сцена останнього бою козаків із поляками під Дубном. Тут даються характеристики окремих героїв-запорожців (особливо розлогою є характеристика Мусія Шила). Також подаються патріотичні промови самого Тараса Бульби. Чимось вони нагадують вигадані звернення-промови окремих історичних персонажів, наприклад Богдана Хмельницького, з «Історії русів». Правда, ця епічність, схоже, є поверховою: у текст Гоголь вмонтовує чимало карикатурних епізодів, які руйнують її.

Останні три глави першої редакції, сьома, восьма й дев’ята, зазнали незначних змін і становили відповідно десяту, одинадцяту й дванадцяту глави другої редакції. Зміни, які вносив Гоголь, допомагали відтінити певні акценти чи навіть змістити їх. Зокрема це стосується фінальної сцени, де зображено загибель Тараса Бульби. У першій редакції вона загалом прописана скромно, без особливої патетики. У другій Бульба виголошує пафосну промову нібито в дусі російського патріотизму з елементами пророцтва.

У результаті переробки, як бачимо, збільшилася кількість глав повісті — з дев’яти до дванадцяти. Либонь, це збільшення мало певний символічний сенс. У християнстві число дванадцять сприймається як благосне — згадаймо хоча б дванадцятьох апостолів. Значно зріс і обсяг повісті — фактично вдвічі.

Між першою та другою редакціями спостерігаємо зміщення деяких ідейних акцентів. Поширеною є думка, що перша редакція була більш проукраїнська, тоді як друга — більш проросійська. Справді, у першій редакції для позначення козацької землі вживається слово Україна. Тут, схоже, Гоголь іде за Бопланом, який послуговувався саме цим терміном. За часів Гоголя широко вживався термін Малоросія, який ототожнювався переважно з Гетьманщиною (існувала навіть адміністративна одиниця — Малоросійське генерал-губернаторство). Що ж до терміна Україна, то його значення було досить розмите. Переважно він використовувався для позначення певних регіонів нинішніх українських земель. Наприклад, деякий час назва Україна офіційно використовувалася на позначення Слобожанщини. У Тараса Шевченка, сучасника Гоголя, під Україною здебільшого розумілися нинішні центральноукраїнські землі; принаймні він розмежовував поняття Україна, Поділля й Волинь, хоча і вважав їх спорідненими землями, де живе один народ.

Поряд із терміном Україна Гоголь використовує терміни Русь або Росія. Це стосується й першої редакції, а ще більшою мірою — другої. У другій редакції термін Русь (Росія) «заглушує» термін Україна. Тобто українські землі тут виглядають як частина Русі (Росії). Це й дало привід говорити про більшу «російськість» другої редакції.

Звісно, росіянин, сучасник Гоголя, читаючи «Тараса Бульбу», сприймав Україну й українське козацтво як частину Русі (Росії). І для цього читача поняття Русь та Росія ототожнювалися. Тому йому здавалося, що ця гоголівська повість — проросійський патріотичний твір. Особливо патріотично виглядала друга редакція.

Насправді таке сприйняття було поверховим. У «Погляді на формування Малоросії» Гоголь (про це вже говорилося) трактував українські землі як такі, де жили «чисті слов’янські племена». Щодо «Великої Росії», то тут, на його думку, слов’яни почали змішуватися з фінськими народами. Виходило, що українські землі і є справжньою Руссю чи Росією, а українці — справжніми русами чи росіянами. Про росіян, власне великоросів, у «Тарасові Бульбі» не йшлося взагалі. Словом, у разі бажання «Тараса Бульбу» можна трактувати як український патріотичний твір.

Ігри з хронологією… і не тільки

Чимало дослідників звертають увагу на дивні моменти, які стосуються хронології повісті «Тарас Бульба». Визначити час дії цього твору дуже проблематично. В одних випадках вказується на XV ст., в інших — на XVI ст. Водночас чимало подій, які згадуються в творі, стосуються XVII ст.

Приміром, на початку першої редакції повісті описується світлиця, куди заходить Тарас Бульба зі своїми синами. У цьому описі читаємо:

«Всё в светлице было убрано во вкусе того времени; а время это касалось XVI века, когда еще только что начинала рождаться мысль об унии».

Тобто мова йде про XVI ст. Згадка про те, що в той час зароджувалася думка про унію (безперечно, мається на увазі Берестейська унія 1596 року), ніби дає можливість більш точно визначити хронологію — це кінець XVI ст.

У другій редакції цей епізод передано дещо інакше. Згадка про XVI ст. чомусь випала. Хоча про унію все-таки йдеться. Там читаємо:

«Светлица была убрана во вкусе того времени, о котором живые намеки остались только в песнях да в народных думах, уже не поющихся более на Украйне бородатыми старцами-слепцами в сопровождении тихого треньканья бандуры, в