Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк

Тобто з одного боку в цій ситуації Бульба постає як такий собі хвацький козарлюга, готовий повоювати. Це — зовнішній блиск. Але за цим усім — порожнеча, непотрібна війна. Герой ніби виправдовує своє прізвище — Бульба (в розумінні бульбашки, роздутої порожнечі).

Подібну амбівалентність спостерігаємо й в інших фрагментах повісті. Наприклад, відомою є сцена, коли Бульба закликає козаків випити перед боєм. У першій редакції він звертається до них із такими словами:

«Прежде всего, паны-браты, — сказал Бульба, поднявши вверх свою рукавицу, — долг велит выпить за веру Христову! Чтобы пришло, наконец, такое время, чтобы по всему свету разошлась она и все бусурмены поделались бы наконец христианами. Да за одним уже разом и за Сечь, чтобы долго, долго она стояла на гибель всему бусурманству, чтобы с каждым годом выходили из нее молодцы один другого лучше, один другого лучше. Да уже вместе выпьем и за нашу собственную славу, чтобы сказали внуки и сыны тех внуков, что были когда-то такие, что не постыдили товарищества и не выдали своих. Итак, панове-браты, чтобы как эта горелка играет и шибает пузырями, так бы и мы шли на смерть. Ну-те, разом за веру!».

Попри всю зовнішню серйозність цього патріотичного звернення відчувається в ньому прихована іронія. Особливо це пробивається в останньому реченні, де йдеться про пузирі горілки. Знову ж таки нагадаємо: пузир може перекладатися українською мовою як бульба.

Та справа не лише в цій прихованій іронії. У повісті говориться, що козаки не повинні пиячити під час бою — це їхнє непорушне правило. Навіть розповідається, що деякі з них, сп’янівши, потрапили в полон до поляків. А тут Бульба саме перед боєм закликає випити горілки!

Часто Бульба в повісті постає у комічному вигляді — наприклад, коли розмовляє з євреєм Янкелем про те, як би то йому сховатися й добратись до Варшави, де сидить його ув’язнений син Остап. У другій редакції цей діалог прописано особливо яскраво:

«— А пан думает, что так прямо взял кобылу, запряг, да и “эй, ну пошел, сивка!”. Думает пан, что можно так, как есть, не спрятавши, везти пана?

— Ну, так прятай, прятай как знаешь; в порожнюю бочку, что ли?

— Ай, ай! А пан думает, разве можно спрятать его в бочку? Пан разве не знает, что всякий подумает, что в бочке горелка?

— Ну, так и пусть думает, что горелка.

— Как пусть думает, что горелка? — сказал жид и схватил себя обеими руками за пейсики и потом поднял кверху обе руки.

— Ну, что же ты так оторопел?

— А пан разве не знает, что бог на то создал горелку, чтобы ее всякий пробовал! Там всё лакомки, ласуны: шляхтич будет бежать верст пять за бочкой, продолбит как раз дырочку, тотчас увидит, что не течет, и скажет: “Жид не повезет порожнюю бочку; верно, тут есть что-нибудь. Схватить жида, связать жида, отобрать все деньги у жида, посадить в тюрьму жида!”. Потому что все, что ни есть недоброго, все валится на жида; потому что жида всякий принимает за собаку; потому что думают, уж и не человек, коли жид.

— Ну, так положи меня в воз с рыбою!

— Не можно, пан; ей-богу, не можно. По всей Польше люди голодны теперь, как собаки: и рыбу раскрадут, и пана нащупают.

— Так вези меня хоть на черте, только вези!

— Слушай, слушай, пан! — сказал жид, посунувши обшлага рукавов своих и подходя к нему с растопыренными руками. — Вот что мы сделаем. Теперь строят везде крепости и замки; из Неметчины приехали французские инженеры, а потому по дорогам везут много кирпичу и камней. Пан пусть ляжет на дне воза, а верх я закладу кирпичом. Пан здоровый и крепкий с виду, и потому ему ничего, коли будет тяжеленько; а я сделаю в возу снизу дырочку, чтобы кормить пана.

— Делай как хочешь, только вези!»

Думаю, особливо коментувати це не потрібно. Хіба не сміховинний вигляд мав би Бульба в бочці з під горілки або на возі, накритий рибою? Навіть завалений цеглою він видається не стільки героїчним, скільки комічним.

Комічно сприймаються і деякі промови Бульби. Ось одна з них, узята з першої редакції:

«Вы думаете, что купили этим спокойствие и будете теперь пановать — увидите, что не будет сего! Сдерут с твоей головы, гетьман, кожу! Набьют ее гречаною половою, и долго будут видеть ее по ярмаркам! Да и у вас, паны, у редкого уцелеет голова! Пропадете вы в сырых погребах, замурованные в каменные стены, если не сварят вас живых в котлах, как баранов!

— А вы, хлопцы, хотите умирать? — продолжал он, обращаясь к своему полку, — умирать так, как умирают честные козаки? А может быть, вы думаете еще пожить да залечь дома на печь, да и лежать там, покамест не приберет враг? Что ж лучше, спрашиваю я вас, молодцы: воротиться ли до дому, чтобы каждый день колотила вас жинка, и, напившись, пропасть где-нибудь под тыном, как собака; или всем, как верным лыцарям, как братьям родным, лечь вместе на поле и оставить по себе славу навеки?»

На перший погляд, промова здається серйозною й патріотичною — однак використані в ній образи наснажені гумористичним потенціалом. Тут і голова, набита гречаною половою, й козаки, котрих варять, як баранів, і козацькі жони, що б’ють своїх чоловіків.

Знову ж таки: цей епізод, як і інші комічні нюанси, можна списати на специфіку козацької культури. Але зустрічаються в повісті й серйозні моменти, які заперечують позитивний образ Бульби.

Відразу впадає в око негативне ставлення Бульби до жіноцтва. На початку твору він демонструє зневажливе ставлення до своєї дружини. Вона для нього — практично ніхто, у неї навіть немає імені. Зрештою, не зазначено в тексті й імені польської панночки, в яку закохався Андрій. Мимоволі виникає питання: чому жіночі персонажі повісті безіменні?

Загалом творам Гоголя притаманний сильний струмінь антифемінізму. Яка причина цього — то вже окрема тема. Але так є. І, здавалося б, сам Гоголь розуміє і вітає антифемінізм Тараса Бульби.

І в першій, і в другій редакції повісті є сцена, коли Андрій покидає козацький табір, щоб піти до своєї панночки. Бульба спросоння ніби каже синові: доведуть тебе, мовляв, баби до погибелі. Це сприймається як пророцтво: Андрія ж таки погубила панночка.

Однак це ще не вся правда повісті. Автор часто виявляє