Дафніс і Хлоя - Лонг

Із Мітилени до Ламона прибув один із рабів його хазяїна й сповістив, що їхній хазяїн прибуде сюди перед збиранням винограду, аби самому переконатися, чи напад мітимнійців не завдав якоїсь шкоди його полям. Літо вже закінчувалося, наближалася осінь. Ламон узявся за роботу й упорядковував усе гак, щоб хазяїн під час перебування бачив лише те, що приносило б йому задоволення. Тож почистив джерела, аби вода в них була чиста, повиносив гній із подвір'я, щоб не розходився всюди неприємний запах, упорядкував сад: хотів бачити його привабливим.

Сад цей був особливо гарний, зовсім як царський. Він простягався на пагорбі завдовжки в одну стадію, а завширшки на чотири плетри24, тож мав вигляд довгого поля. Росли в ньому різні дерева: яблуні, мирти, груші, гранати, а також морви та маслини. В іншому місці виноградна лоза, піднявшись на яблуні та груші, звисала додолу, так що здавалося, начебто гілля змагалося у вирощуванні плодів. Крім фруктових дерев, були тут ще кипариси, лаври, платани й сосни. На них скрізь замість винограду вився плющ і його великі темні ягоди нагадували виноградні грона. Посеред саду росли фруктові дерева; їх захищали інші, а далі навкруги — не фруктові, які утворювали ніби огорожу, споруджену людськими руками. Та й огорожа тут була: обійстя оточував невисокий мур. Увесь сад було розділено на частини. Дерева росли на певній, визначеній відстані. Угорі гілля лежало одне на одному й листя спліталося так, що здавалося штучним те, що було творінням природи.

Пишалися там ще й клумби з квітами: одні родила земля, а інші насаджували. Троянди, гіацинти та лілеї вирощували людські руки, а фіалки, нарциси, куряча сліпота були плодами самої землі. У саду влітку слалася тінь, навесні — квіти, восени збирали фрукти. Кожна пора мала свою привабливість.

За садом простягалася миловидна рівнина, на якій завжди побачиш пастухів, а далі — чудове море, по якому плавали судна. Саме такий краєвид надавав саду ще більше чару. А там, де довжина та ширина сходилися в центрі, стояв храм Діоніса й жертовник. Біля жертовника ріс плющ, а по стінах храму пнулася виноградна лоза. Стіни розмальовані; на малюнках зображено діонісівський міф, а саме: Семелу25 що народжує Діоніса, сплячу Аріадну26, Лікурга в кайданах27, Панфея, якого роздирають живцем. Було там намальовано ще й переможених індів та перетворених у дельфінів тірреиців28. На картині можна було побачити сатирів, що збирають виноград, вакханок у хороводі, не забули й про Пана. Він сидить на скелі й грає на сирінзі, водночас награваючи й сатирам, що збирають виноградні грона, і вакханкам, які завели хоровод. Ось такий був цей сад.

Ламон приділив йому особливу увагу: обрізав сухе гілля, підняв із землі виноградну лозу, поклав вінок на статую Діоніса, попідливав водою квіти. Тут було джерело, яке знайшов Дафніс. Воно давало воду тільки квітам і називалося ім'ям Дафніса. Ламон звелів Дафнісу відгодувати якнайкраще кіз, бо хазяїн після довгої відсутності захоче на них подивитися. Дафніс був упевнений, що заслужить похвали, адже ж він подвоїв кількість кіз, і вовк не вкрав жодної — усі виглядали тлустішими від овець. Бажаючи заради одруження привернути доброзичливість хазяїна, усю свою увагу та старання віддавав череді, виганяв її ранесенько, а приганяв додому пізно ввечері. Два рази на день гнав її до водопою, вишукував щонайкращі пасовиська, потурбувався про нові діжки, придбав чимало дійниць та більших плетянок для сушіння сиру. Він так завзято піклувався, що навіть роги козам понамащував і вовну вичесав. Це було, здавалося, священне Панове стадо. Хлоя йому щиро допомагала: вона менше дбала про овець, а більше часу віддавала козам. Отож у Дафніса з'явилася думка, що саме завдяки Хлої вони стали такі показні.

У цей час, коли всі готувалися до зустрічі хазяїна, з міста прибув ще один посланець і привіз наказ — якнайскоріше розпочати збирання винограду. Сам він (так говорив про себе посланець) мав тут залишитися аж доти, поки молоде вино не зіллють у бочки. Тільки тоді повернеться він до міста, аби привезти сюди хазяїна, тобто на кінець збирання винограду. Евдрома («добрий бігун» — так називався цей посланець, бо його заняття — бігати) радо прийняли й зараз же розпочали збирати виноград, носили його до чавильних пресів, молоде вино зливали в бочки, а найзріліші грона обрізували разом із гілками, щоб ті, хто приїде з міста, мали уявлення про збирання винограду та його радощі.

Коли Евдром збирався повернутися до міста, Дафніс дав йому різні подарунки, які тільки може дати козопас: твердо видушений сир, молоденьке козеня, білу густоволосисту козячу шкуру, яку взимку, звичайно, носить посланець-бігун. Посланець зрадів, поцілував Дафніса і пообіцяв, що замовить кілька добрих слів за нього в хазяїна. Після того відійшов із доброзичливим серцем до всіх.

Схвильований Дафніс і далі пас худобу разом із Хлоєю. Та й вона побоювалася за Дафніса, адже він, сільський хлопець, який звик бачити лише кіз, гори, селян і Хлою, уперше мав зустрітися зі своїм хазяїном, ім'я якого почув також уперше. Вона непокоїлася, як саме пройде ця зустріч; її душа тривожилася ще й через весілля, чи не залишиться воно нездійсненим маревом. Тож їхні поцілунки були нескінченні, а обійми такі, начебто вони, Дафніс і Хлоя, зрослися докупи. Але в поцілунках відчувалася тривога, а в обіймах — непевність, ніби побоювалися хазяїна, що вже прибув, або хотіли сховатися від нього. А трапилося їм таке нещастя. Один волопас, Лампіс, людина зарозуміла, задумав також свататися до Хлої і уже поприносив Дріасу подарунки, щоб отримати від нього згоду на одруження. Він збагнув: коли хазяїн дасть згоду, Дафніс одружиться з Хлоєю, отож знайшов спосіб настроїти хазяїна проти них. Лампіс знав, що хазяїн дуже любить свій сад, тож вирішив, наскільки змога, знищити та сплюндрувати його. Вирубати дерева — годі, бо шум розкриє його злочин. Тому напав на квіти, щоб їх знищити. Потайки вночі, перелізши через огорожу, одні квіти повиривав із корінням, інші поламав, а решту потоптав ногами, як свиня, та тихенько непомічений утік.

Наступного дня вранці Ламон вийшов у сад, щоб підлити квіти водою з джерела. Раптом уздрів: усі клумби знищено. Це міг зробити не якийсь розбійник, а тільки ворог. Він із горя роздер свій плащ і, голосно закричавши, звернувся до богів, так що Міртала покинула роботу й прибігла сюди, Дафніс чимдуж пригнав,