Теорія літератури - Соломія Павличко
Манера Шелі в головних своїх рисах, художні прийоми й естетичні засади поетики склалися в «Королеві Маб». У каскадах символів, алегорій, ускладнених філософських метафор поет шукає не точності змалювання, а чіткого діалектичного, історичного розуміння суспільної дійсності. Реальне життя відображено не прямо, в очевидних, легко впізнаваних картинах та формах, — воно ніби цілком перебудоване уявою митця. В символах Шелі більше правди, ніж у натуралістичних описах чи деталізованих розповідях. Адже не уявне, а справжнє, історичне перетворення реальності — та єдина мета, заради якої Шелі вдавався до символів.
Алегорична поема «Повстання Ісламу» охоплює повне коло соціально-філософських ідей письменника. Він задумав її з метою «перевірити стан умів, дізнатися, чи вціліла серед найосвіченіших і наймудріших жадоба досконалішої будови суспільства після того, як бурі потрясли вік, в котрому ми живемо». Шелі назвав свій твір «видінням XIX віку», вкладаючи в нього мрію про майбутнє і аналіз сучасності, побаченої в суттєвих прикметах. Серія картин, з яких складається поема, — не міраж, що постав на хвилину перед спраглим борцем за справедливість у пустелі політичної реакції, а нарис перспективи історичного розвитку. В понятті видіння — ключ до художньої манери поета, барокової в’язі її символів, звукової пишноти Спенсерової строфи, красномовної риторики її складу. Мінливий хаос образів, примхливі зміни часу й простору створюють враження сну, в якому найголовніше ясно вкарбовується в пам’ять, а загальні контури губляться в тумані фантазії. Реальний світ з його справжніми прикметами нараз відступає на задній план, зате думки й переживання головних героїв виписані з надзвичайною чіткістю. Шелі творить новочасну космогонію, відповідно окреслює її фон — це пустеля космосу і вічний храм земної природи. Постаті Лаона й Цитни відзначаються могутністю, монументальністю античних титанів. Цитна — один з перших у романтизмі образів жінки, котра бореться за свободу почуттів та рішень. Бунт героїв проти тиранії приніс їм мученицьку смерть, та загальний дух твору оптимістичний. Полум’я інквізиторського вогнища, в якому гинуть герої, не спопелить могутнього враження, що справляє побачений Шелі новий світ, побудований звільненим людством.
Щоб дванадцять довгих розділів поеми не видалися надмірно складними, щоб не видалися «темними» інші твори Шелі, необхідно окреслити особливості філософської думки поета, якою наснажувався кожен рядок його вірша. Навколо поглядів Шелі точиться невпинна наукова й ідейна боротьба. З усіх англійських поетів-романтиків Шелі був філософом найбільше, але визначити його кредо, сформулювати хоча б центральні засади його світогляду — завдання нелегке. Різні відповіді пропонуються на це питання — всі вони, як правило, однобокі й тенденційні: ідеаліст платонівського типу, скептик і послідовник Ґ’юма, суб’єктивний ідеаліст у дусі Берклі, містик, атеїст, пантеїст, матеріаліст і т. д. Вірші й проза Шелі дають достатньо матеріалу для підтвердження кожного з цих визначень. І все ж зводити поета до одного з них — неправильно. В юності він цікавився природничими науками, що не входили в тогочасну класичну освіту. Під впливом ідей Просвітництва кристалізується раціоналізм молодого Шелі. Як і Блейк, він почав з заперечення традиційного деїзму, та не шляхом містичного поширення Бога на весь світ, а його раціоналістичним запереченням. Стихійно-матеріалістичні тенденції його думок відчутні і в пізніший час, та до них додалося захоплення Платоном, якого Шелі перекладав англійською мовою, і широке, типово романтичне розуміння природи, і визнання відносності людських знань.
Філософія Шелі перебудовувалася на ідеалістичних началах, поглиблюючись діалектичним мисленням та історичним розумінням явищ життя та мистецтва. Навіть у колі романтиків Шелі виявляє надзвичайну здатність розвиватися, причому його інтелектуальна еволюція в цілому збігається з розвитком філософської думки епохи. В еклектичному поєднанні елементів системи треба вбачати не так суперечливість, як «всеосяжність», типову для романтика. Шелі не був догматиком навіть у скептицизмі. Остання прикмета його мислення, мабуть, найважливіша. Ще зовсім молодим Шелі проголосив: «Незмінна лиш мінливість» («Мінливість»). Як не дивно, а скептицизму Шелі вчився у Платона. Давньогрецький філософ, наче міфічний Протей, повернувся до покоління Шелі новим, несподіваним обличчям — обличчям насмішкуватого скептика, який викладав афінським юнакам мистецтво діалектики. Саме діалектика — центральна риса романтичного світовідчуття Шелі. Динамізм думки та образів, драматургія розвитку не сюжету, а умоглядних побудов, — головні прикмети художнього мислення Шелі. Рухається весь світ, і його відображення — людський дух. Відчуттям цього руху, нестримного загального поступу пройнятий кожен вірш поета. Він однаково переконливо й точно вміє передавати політ галактик і неспокій серця, хвилинні враження, мінливі настрої, тривожні передчуття унікальної поетичної душі.
Шелі виробляє своє, ориґінальне розуміння природи поступово. В ранній ліриці він бачить у природі найчастіше себе, проектуючи на пейзаж свої почуття й настрої. Пізніше поет навчився малювати досить об’єктивний її портрет. Та об’єктивність Шелі особлива, романтична. Це ідеалістична природа, жива, мисляча, духовна субстанція, іншими словами, це пантеїстична природа, причому смисл її залишається за межами людського пізнання. І найголовніше — це рухлива природа, яка існує за діалектичними законами.
В примітках до «Королеви Маб» Шелі писав про численність світів і безмежність космосу, визначаючи цю властивість матерії як вищий предмет поетичних роздумів. Як вчений-природознавець, Шелі намагається осягнути будову життєвих форм від атомів до сонць, як поет — перевтілити в образи своє відчуття безкінечності, вищої доцільності космічного ладу. Дух ліричного героя Шелі перебуває в гармонії з природою. І це серйозний чинник внутрішнього життя особистості, котра ще не усвідомила прірви нерозуміння між собою і природою, яку відчули й хворобливо пережили поети кінця століття.
Хоча філософське осмислення природи у Шелі переважає, вона постає в його поезії і більш конкретною, простою. Разом з Шелі ми милуємося золотою італійською цуккою, сумною цвинтарною фіалкою, символічним садом, розквітлим навколо скромної мімози, казковими венеціанськими туманами, розчиняємося в могутньому русі стихій. Намагаючись збагнути ґрандіозну таємницю природи, разом з Шелі ми вдивляємося в темні води океану, які наче володіють особливою магією для поета, вслухаємося в бравурну симфонію буремного західного вітру, вбачаючи в ньому символ невпинної круговерті життя, народження, смерті, разом з Шелі підносимося зором на непорушний Монблан, який втілює надлюдські вічні закони часу.
Та все ж, незважаючи на вистраждану поетичну натурфілософію, що склалася не лише як система ідей, а й як світ художніх образів, свій ідеал поет знайшов не в природі, а в культурі. Реальність та мрія, як і для Кітса («Ода до грецької вази»), протиставлені. Лиш тінь краси освітлює дійсність, але тільки краса надає сенс «тяжкому сну життя», писав Шелі в «Гімні духовній красі», який звучить естетичним маніфестом
