Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич
Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, багаті міщани, вище духовенство, які були великими землевласниками і тримали у залежності експлуатовану більшість населення.
У літописі вказано, що Володимир Василькович перед смертю дав «землю свою всю і городи» Мстиславу Даниловичу [Іпат., с. 591, 592, 594.].
Але «вся земля» — це лише принципове визначення права на державну територію. Фактично, князь не був власником всієї землі. Значна частина земель належала боярам, селянам, містам, духовенству. Князь міг беззастережно розпоряджатися лише окремими «княжими» землями, княжим доменом, за західноєвропейською термінологією. Про розміри княжих земель в період Галицько–Волинського князівства не маємо прямих відомостей. Коли Галичина була загарбана Польським королівством, княжі землі перейшли у володіння польського короля і їх почали звати «королівщинами». Спочатку точного обліку цих земель не вели, у XVI ст. королівщини Галичини і Холмщини в деяких повітах займали 80–100% площі (Самбір, Грубешів, Бужськ), у деяких — 50–60% (Жидачів, Белз, Холм з Ратним, Дрогобич, Стрий), в інших — не більш як 10–20% (Львів, Галич, Теребовля, Сянок, Грабовець, Красностав). Отже, можна зробити висновок, що в період Галицько–Волинського князівства княжі землі займали значну площу, а в деяких округах вся земля належала князеві.
Крім того, князі мали особисті землі. Згадане с. Березовичі Володимир Василькович купив у Юрія Давидовича Ходорка, а монастир «Апостоли» побудував за свій кошт [Іпат., с. 485.]. Ці землі князі частково використовували самі або дарували членам сім’ї. Так, Володимир перед смертю дав своїй жінці місто Кобринь, села Городло, Садове; Сомино і Березовичі та монастир Апостоли [Іпат., с. 595.]. З власного фонду князі наділяли землями бояр, міста, духовенство та ін.
Землеволодіння бояр було успадковане або одержане від князів. Боярин Володислав у згаданій вже промові до перемишльських бояр висловлюється: «батьківщинами вашими оволоділи інші, пришельці» [Іпат., с. 485.]. Боярин Жирослав внаслідок своїх інтриг проти Данила «втратив свою батьківщину» [Іпат., с. 493.]. В обох випадках йдеться про ті землі бояр, які були їх батьківщиною, тобто які вони посідали по своїх предках.
Бояри одержували землі також від князів. Мстислав Мстиславич дав бояринові Судиславу місто Звенигород [Іпат..]. Зайнявши Галицьку землю, Данило «роздав городи боярам і воєводам» [Іпат., с. 514.]. Мстислав Данилович дав неназваним боярам Всеволож і деякі села [Іпат., с. 592.].
Існував цілий ряд грамот Льва Даниловича, якими він надавав землі боярам, монастирям та ін.[60] Юрій II надав Барткові із Сандомира різні землі у Сяноці разом з війтівством [Болеслав–Юрий II, с. 77–79.]. Деякі бояри згадуються разом з місцевостями: Климята з Голих Гір, Филип у Вишні, Олександр тивун «шюмавинський», Семен Коднинський [Іпат., с. 486, 491, 506, 508.]. Треба здогадуватись, що це були їх землі. Ряд бояр–землевласників, які мали землі в період Галицько–Волинського князівства, з’являються в джерелах з перших десятиріч польської влади. Дмитро Кадольфович мав грамоту князя Льва на купівлю сіл Боратина і Добкович та лісу Рокитниця в Ярославщині [КДМ, т. 3, № 743.]. Ходько Бибельський мав підтвердження Льва на села Бибел, Пачковичі, Узворотичі і Комаровичі поблизу Перемишля та Никловичі, Орховичі і Жашковичі поблизу Вишні [АГЗ, т. 5. № 5.]. Гліб Дворскович був власником Бушковичок у Перемишльській волості [АГЗ, т. 7, № 9.]. Село Пнеколт (тепер с. Пнікут Мостиського р–ну Львівської обл.) було «дідицтвом» Хлипня і Захари Шюльжичів, а в сусідстві знаходилася «дідина і вотнина Анни Радивонкової» [Розов, № 5, 6.]. Ходько Матутейович посідав с. Хлопчичі на основі грамоти Льва [КДМ, т. 3, № 737.]. Власником Добрутрича (тепер с. Білка Перемишлянського р–ну Львівської обл.) був Іван Зубич [АГЗ, т. 1, № 11.]. Олешко Малечкович мав своє «дідицтво» на р. Щирці [Розов, № 8.] — теперішнє с. Маличковичі Пустомитівського р–ну Львівської обл. Сулимів у Львівщині належав боярам Васькові і Яцькові Бутвичам [КДМ, т. 3, № 739.]. Власником Задеревача у Зудечівській волості був Данило Дажбогович [КДМ, т. 3, № 844.]. Власником Тисьмениці в Галицькій землі виступає Вахно Тептюх [КДМ, т. 3, № 797.].
Кіндрат Борович, власник Вашичина (тепер с. Васючин Надвірнянського р–ну Івано–Франківської обл.) захищав свою землю грамотою Льва — «у той границі, поколя єму князь Лев уїхал» (тобто визначив [Розов, № 36.]). Таких землевласників з давніми документами на землю можна вказати більше.
Деякі села, що й тепер існують, можна пов’язати з іменами колишніх бояр: Вишатичі з Вишатою та Давидом Вишатичем [Іпат., с. 510, 519.], Дядьковичі з відомим Дмитром Дядьком[61] або з Семеном Дядьковичем [Іпат., с. 612.].
Великі бояри, які мали дароване князем право на управління якоюсь територією, роздавали від княжого імені деякі землі дрібним боярам. Данило дав доручення бояринові Доброславу не приймати чернігівських бояр, «але дати волості галицьким». Проти княжої волі Доброслав; надав Коломию боярам Лазаріеві Домажиричу та Іванові Молибожичу [Іпат., с. 525.].
Не завжди можна визначити характер надань: чи землю надано бояринові на постійну власність, чи тільки тимчасово, з обов’язком управляти якоюсь територією, виконувати військову службу та ін.
Бояри поділилися на деякі групи. Згадуються бояри «старі» і «молоді», також «луччі», «великі», «нарочиті» [Іпат., с. 485, 488, 531, 545, 579, 604, 614.]. Ці назви визначають заможну боярську верхівку, яка мала владу на місцях, і малоземельних, дрібних бояр. У кожній землі були «великі» бояри, що очолювали все боярство, як на Волині В’ячеслав Товстий, в Галичині Володислав, Судислав, Доброслав та ін. Вони володіли великими землями та іншим майном. Літопис описує двір Судислава в Галичі, де знайдено велику кількість вина, овочів, харчів та зброї. Коли проти нього виступили князі, Судислав «перемінився у золото», тобто дав багато золота і відкупився [Іпат., с. 487, 506.]. Володислав деякий час виступав як незалежний князь, не визнаючи влади Данила [Іпат., с. 488–489.]. Так само «вокняжився» Доброслав, захопивши частину Галицької землі та Пониззя і жорстоко експлуатуючи цю область. Так само здобув собі владу у Перемишльській землі Григорій Васильович [Іпат., с. 525.].
«Великі» бояри мали особливе становище при князях, складали княжу «старшу» дружину, а боярські сини займали посади «дворних слуг» на княжому дворі.
До складу боярства входили заможні представники інших груп населення. Так, могутнього галицького боярина Доброслава названо «поповим внуком», а протеговані ним два бояри, яким він надав Коломию, походили «от племени смердья» [Іпат..].
У склад соціальної верхівки поряд з боярами входили багаті міщани. За оповіданням літопису смерть Володимира Васильковича оплакували «ліпші мужі Володимирські», які зазнавали від князя особливої опіки [Іпат., с. 605.]. Це був багатий міський патриціат.
