Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

той шмат землі не як її власник, а як той, хто ту землю обробляє. А для кого? Якщо пощастить, то для свого спадкоємця. Знавці законів твердять: річ, яка є у спільній власності, не стане твоєю, хоч би скільки ти нею користувався. Те, що посідаєш, що називаєш своїм, — спільне, та ще й для всього людського роду. /13/ Знаменита наука! Осягнувши її, вмієш вимірювати поверхню кулі, зведеш до квадрата будь-яке тіло, визначиш відстані між зорями — нема чогось такого, що не піддалося б твоєму виміру. Але раз ти вже такий умілець, то зміряй людську душу. Скажи, наскільки вона велика, наскільки — мала. Ти знаєш, що таке пряма лінія. Але що тобі з того, коли ти в житті не відрізниш, де прямий шлях, а де манівці?

/14/ А тепер переходжу до тієї науки, яка похваляється знанням небесних явищ, якій відомо,

        …куди льодяна Сатурнова зірка відходить

І на якому з кругів кружеляє вогонь Кілленійця[309].

Що дадуть ті знання? Чи те, що непокоїтимусь, коли Сатурн і Марс опиняться у своєму бігу один проти одного? Або коли Меркурій заходитиме за небокрай на очах у Сатурна? Чи не краще натомість навчитися, що ті зорі, де б вони не перебували, завжди сприятливі й не зазнають жодних змін? /15/ Адже їх жене невідхильними шляхами низка рокованих призначень. Дотримуючись несхитної черговості, вони щораз повертаються і споконвіку то визначають, то провіщають усе те, що відбувається. Але, якщо вони є причиною всіх подій, то чим допоможе нам знання про те, чого й так не змінити? А якщо лише провіщають, то яка ж то користь — передбачати неминуче? Знатимеш наперед а чи не знатимеш — все одно трапиться.

/16/ Будеш за сонцем рвучким наглядати, за чергуванням

Люн — то ніколи в оману тебе не впровадить година

Завтрашня; ночі ясної пора тебе не піддурить[310].

Але ж і так достатньо, навіть більше, ніж достатньо, передбачено, щоб я був забезпечений від підступів. — /17/ «Хіба ж не одурить мене найближча година? Адже одурює все те, що трапляється зненацька, чого не знаємо заздалегідь». — Та й я не знаю, що трапиться у найближчу годину, але що може трапитися, — знаю. І не плекаю надії, що уникну чого-небудь: усього сподіваюся. А як обійде якесь лихо — вважаю своїм щастям. Найближча година одурює мене, коли зласкавиться наді мною; і то не зовсім одурює, бо, хоч і знаю, що все може трапитися, знаю також те, що не все повинне трапитися. Але навіть тоді, коли очікую на успіх, я завжди готовий до біди.

/18/ Тут мусиш мені вибачити, що я не поділяю звичних поглядів. Але ж ніхто не схилить мене, щоб до вільних мистецтв я зарахував малярство, різьбярство, тесання мармуру чи якесь інше, що прислуговує розкоші, заняття. З числа тих, хто представляє вільні мистецтва, зарівно ж виключаю борців та їхню науку, яка тримається на олії та пилюці. Інакше б довелося зарахувати сюди й тих, хто виготовляє мазі, й тих, хто куховарить, і всіх інших, хто своїми здібностями слугує нашій вибагливості до насолод. /19/ Що, скажи мені, будь добрий, що спільного зі свободою у тих, хто натщесерце блює, у кого одутле тіло й немічна, оспала душа? Чи, може, вільними й відповідними для нинішньої молоді вважатимеш ті заняття, якими наші предки гартували, аби твердо стояла на ногах, молодь тодішню; — метання списа, розмахування ратищем, їзду на коні, володіння зброєю? Вони не навчали свою молодь нічого такого, чим можна оволодіти, навіть не встаючи з постелі. Але ні ті, ні інші заняття не навчають доброчесності, не живлять її. Яка ж бо користь з того, що правиш конем, що гнуздечкою погамовуєш його біг, коли тебе самого несуть наосліп розгнуздані пристрасті? Яка то користь або на лопатки класти всіх, або валити на землю кулаком, коли тебе самого перемагає гнів?

/20/ «То що, нічого й не дають нам вільні науки?» — Дають, чому ж ні, але не в тому, що стосується доброчесності. Адже й ті ремесла, що грунтуються на ручній праці й визнані низькими, багато дечим забезпечують життя, але з доброчесністю їх ніщо не в’яже. — «Навіщо тоді навчаємо наших синів вільних наук та мистецтв?» — Не про те йдеться, щоб ті науки могли дати їм доброчесність, а щоб лише приготували душу для її сприйняття. Як ота початкова наука для дітей, яку в давнину називали грамотою, не навчає вільних мистецтв, а тільки підготовляє грунт для їх засвоєння в найближчому часі, так і вільні мистецтва, хоч і не приводять душі до доброчесності, але прокладають стежку до неї.

/21/ На думку Посидонія, існує чотири види мистецтв: звичайні, низькі, розважальні, дитячі та вільні. Звичайні — це ті, що ґрунтуються на ручній праці й зайняті буденними потребами, тут і натяку немає на щось прекрасне і благородне. /22/ Розважальні — це ті мистецтва, що покликані постачати насолоду нашим очам та вухам. Тут можна назвати винахідників різних пристроїв, скажімо, сценічних прикрас, що начебто виростають із-під землі, підмостків, які без найменшого шурхоту злітають угору, та й усього іншого, що дивує глядача несподіванками, — коли або прірвою стає те, що було суцільним, або, навпаки, що зяяло порожнечею, те саме по собі сходиться, або те, що височіло, поступово наче западає саме в себе. Все це своєю раптовістю вражає недотеп, які, не знаючи причин того, що діється перед їхніми очима, лише рота роззявляють з подиву. /23/ Дитячі, які дещо нагадують вільні, — це ті мистецтва, що у греків називаються enkyklioi, а нашою мовою — вільними. Але по-справжньому вільними або, точніше б сказати, поручителями нашої волі є ті мистецтва, які дбають про доброчесність. — /24/ Та оскільки одна частина філософії, веде далі Посидоній, займається природою, друга — звичаями, третя — правилами мислення, то і вся юрба вільних мистецтв домагається належного їй у філософії місця. Коли йдеться про питання, пов’язані з природою, то мусимо стояти на засадах геометрії, яка, отже, є частиною тієї науки, якій допомагає. — /25/ Багато різних речей нам допомагає, але ж не є через те нашими частинами. Ба більше: будучи нашими частинами, вони не могли б нам допомагати. Їжа, приміром, є підмогою для нашого тіла, але не