Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Мандрівне, стань: читай софію Дóссена!
/8/ Хоча філософія — наука доброчесності, до того ж ця є метою, а та — прямує до неї, то дехто з наших дотримується думки, що їх неможливо роз’єднати, оскільки немає ні філософії без доброчесності, ані доброчесності без філософії. Остання справді є наукою доброчесності, але її здобувають за посередництвом самої доброчесності: ні доброчесності не може бути без науки про неї, ані науки доброчесності — без неї самої. Тут цілком інакше, ніж, скажімо, тоді, коли здалеку у щось ціляться: стрілець в одному місці, а ціль — в іншому. Дороги, що ведуть до чесноти, на противагу до тих, які провадять до міста, не можуть пролягати поза самою чеснотою: до неї приходимо через неї саму. Отже, філософія і доброчесність тісно між собою пов’язані.
/9/ Чимало видатних мислителів стояло на тому, що треба розрізняти три частини філософії: філософію моральну, філософію природи і філософію розуму. Перша доводить до ладу людську душу. Друга досліджує природу. Третя вникає у властивості слів, у їхній порядок, розглядає способи доведення, аби під виглядом правди не прокралася брехня. Втім, були такі, що ділили філософію і на менше, й на більше частин. /10/ Дехто з перипатетиків додавав ще четверту частину — про державу: тут, мовляв, потрібен особливий спосіб дослідження, бо й предмет цілком інший. А дехто приточував іще таку частину, що у греків має назву oikonomike, тобто вміння рядити домашнім майном. А були й такі, що окремо розглядали науку про різні способи життя. Але ж будь-який із цих додатків можемо знайти в тій частині філософії, яка називається моральною. /11/ Епікурейці визнавали дві частини філософії — моральну і природознавчу, а філософію людського розуму відкидали. Згодом, коли сам предмет занять змусив їх відмежуватись від усього сумнівного, виявити неправду, що приховувалася під виглядом правди, вони таки впровадили окремий розділ, назвавши його «вченням про судження та правила», що, власне, є іншою назвою науки про розум, хоча ту науку вони вважають додатком до філософії природи. /12/ Кіренаїки разом із присвяченою природі частиною філософії відкинули й ту, що вивчає розум, задовольнившись лише моральною, але й вони тут же, хоч і по-іншому, впровадили те, що відкинули. Ось чому моральну філософію вони поділили на п’ять частин: одна — про те, чого слід уникати, а чого — прагнути; друга — про пристрасті; третя — про вчинки; четверта — про причини; п’ята — про доведення. Але ж причини речей належать до філософії природи, а доведення — до філософії розуму. /13/ Аристон Хіоський стверджував, що філософія природи і філософія розуму не лише зайві, а й такі, що заважають. Залишив тільки моральну філософію, однак і її скоротив: вилучив розділ, який вміщає настанови щодо поведінки, зазначивши, що все це стосується не філософа, а педагога. Та хіба філософ не вихователь, не наставник роду людського?
/14/ Отож, оскільки філософія тричленна, почнімо з розмежування її моральної частини. Тут своєю чергою прийнято було тричленний поділ. Перший розділ — це дослідження того, як визначити кожному своє, як оцінити, що чого варте; питання вельми корисне, бо що може бути потрібнішим, ніж дати оцінку тій чи тій речі? У другому розділі йдеться про прагнення; у третьому — про вчинки. Бо й справді, перший твій крок — зважити, що чого варте; другий — погодити з тим свої прагнення і вгамувати їх; третій — домогтися того, щоб між твоїми прагненнями і твоїми діями не було суперечностей, щоб в усьому ти зберігав злагоду з собою самим. /15/ Якщо бракуватиме чогось одного, то порушиться все інше. Що тобі з оцінки всіх речей, якщо занадто до чогось пориваєшся? Що тобі дасть, коли вгамуєш порив і приборкаєш пристрасті, але будеш безпорадним щодо самої дії: не знатимеш, коли, де і як тобі діяти? Одна справа — знати вагу й ціну речей, інша — дібрати відповідну мить, а ще інша — загнуздати порив і братися за діло, а не з розгону наштовхуватися на нього. Життя можна назвати злагодженим лише тоді, коли вчинок не суперечить пориванню, а поривання, зароджуючись у нашій душі відповідно до вагомості тієї чи іншої речі, то пригасає, то розпалюється залежно від того, наскільки та річ гідна, аби до неї пориватися.
/16/ Філософія природи ділиться на дві частини: одна охоплює речі тілесні, друга — безтілесні. Кожна з них своєю чергою поділяється, сказати б, на свої ступені. У тій частині, де йдеться про тілесне, розрізняємо передусім тіла, які творять, і ті, що від них походять; походять — начатки речей. Щодо розділу про начатки речей, то він, як дехто вважає, неподільний; а на думку інших — ділиться на вчення про матерію, про рушійну причину і про самі начатки.
/17/ Залишилося сказати про поділ тієї частини філософії, яка трактує питання, що пов’язані з розумом. Будь-яка мова може бути або суцільною, або поділеною між тим, хто запитує, і тим, хто відповідає. Для останньої прийнято назву rhētorikē, для першої — dialektikē. Риторика дбає про слова, про їхнє значення та порядок. Діалектика ділиться на дві частини: одна з них присвячена словам, інша — їхнім значенням; отже, йдеться про те, що є предметом мовлення, і про вислови, якими здійснюється мовлення. А далі — незчисленні розділи і однієї, й другої частини. Отже, тут я зупинюсь і
…стисло скажу лиш про найголовніше[321].
В іншому разі, коли б я захотів ділити ті частини на частини, то
