Українська література 17 століття - Автор невідомий

* *

*

Смерть, яко тать, ба, єще і горшая татя;

в том, яко тать, же нагла, чоловіче, на тя;

Горшая зась, бо злодій крадіж часом вернет, а смерть не ворочаєт, що к собі завернет.

* *

*

Ошукати, плакати, лгати, носить вісті, нічого не мовчати способні невісти.

НА СКУПОГО

Хвальцю тя, а не давцю, хвалю: похваляти

не вмієт больш над тебе ніхто, а мній дати.

НА СЛУГУ, ДВОМ УСЛУГУЮЧОМУ

Нещаслив єстесь, слуго двох панов: тот, много мівши, не даєт, а ов не маєт нічого.

* *

*

Поп за люди молить, Люд за попа мелет.

ДО ДРУГА

Содержить дружбу число найбарзій двойственно,

ледво ся ділить любов в число множественно.

СТАН ЦАРСЬКИЙ

Інший не хочет, інший боїться сказати

правду царєм. О нендзний стан царський! —

з тонд знати.

СМЕРТЬ

Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.

НА ЛИСОГО

Я моїх власов нігди не злічу до кола,

і ти, лисаку, также, бо їх не маш згола.

УЖ, ЄВА

Прельщаючи уж Єву, шептав їй до уха —

аби люб тот був німим, люб та була глуха!

Не бог єст в світі, але світ в нем, як сноп в стозі, ми, як класи, в сем світі, оби-сьми і в бозі.

«МАГНАС» — «ВЕЛИКИЙ ПАН» ПО-ЛАЦИНІ,

«МАГНЕС» — ЖЕЛІЗО ТЯГНУЧИЙ КАМЕНЬ

Магнас, як магнес. Довод такий на то, же тот желізо, а ов тягнет злато.

ДО ЧИТЕЛЬНИКА

Мних ли єси? Чти сія. Мирський ли? Чти ова:

Суть зді і духовнії, і мирськії слова..

НА СКУПОГО ОТЦЯ

їм єси скупшим, тим, скупче, щодрійшим ся ставиш синові, бо по смерті все йому оставиш.

ДО ЖОНАТИХ

Часто прожнюєт нива, і невіст названо

нивами, леч требують, би завше орано.

ДО ДОБРОДІЯ

Би книги мої міли патрона, вручаю

книги читцьом, а себе тобі полецаю.

ДО ЧИТЕЛЬНИКА

Чтивий сія, єсли хвалить все, то-сь глупий; але, єсли нічого згола, то-сь заздрослив цале.

* *

*

Од ко.іь жона іменем тим ся називаєт? —

Од толь, же «на» мужові завше повідаєт.

НЕВІСТА

Чому ся невісток) жона іменуєт?

Бо не вість та, яко ся о всем муж фрасуєт.

Впред бог тіло сотворив, по тім водхнув душу, гди юж цале сформував тілесную тушу.

Чи не од толь ся тоді не хочет корити

плоть духові, же здаєт старшою ся бити?

о жоноцьком РОЗУМІ

Чому суть мудрійшїї мужеве, ніж жони?

Бо з ребра безмозкого, не з голови они.

АДАМОВА ВИМОВКА

Чому мя гріха первим мнять бути гдторем?

Не я-м впрод згрішив, Єва; я-м шедл її торем.

СМЕРТЬ. НАТУРА

Не впрод би, смерте, сина, нежли отця, брала, гди би-сь вожа натури в том наслідовала.

За натурою ідім в животі і в смерті, хочет она нас жити, хочет і умерти.

ДО ЧОЛОВІКА, НЕХОТЯЧОГО УМИРАТИ

Плакав-єсь, гди-сь ся родив? Знать, же ся родити не в смак ті було? Чому ж не хочеш умріти?

до когось

З чрева матки пришедл-єсь наг на світ, небоже;

з світа в землю одходиш юж не наг, в рогожі.

Больш, ніжели-сь з собою принесл, смієш брати, больш оддаєш матері, ніж она дала ти.

МУДРИЙ, ДОБРИЙ

Муж мудрий над доброго нехай єст мудрійшим, биле би над мудрого був добрий добрійшим.

ДЕНЬ СТРАШНОГО СУДА

На суд оний, на котром на все і всі люде одвіт дадуть, чи досить єдного дня буде?

[ВІРШІ

ДО ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]

Змишляють поетове, іж Дедал ‘, одданий, бувши в заточенії, за море засланий,

В лябаринт, з которого вийти було трудно для помішаних дорог, а сидіти нудно,

Учинив собі крила з различних матерій, і так, не шукаючи в лябаринті дверій,

Вилетів з лябаринту і през море снадие

прелетів, приправивши крила собі складне.

Світ сей — то широким морем і пространним, земля — заточенієм всім, з рая вигнанним,

А небо єст отчизна, але ко небесним

двором трудно летіти з тяжарем тілесним.

Од земного вигнання хто хочет до неба

залетіти, первей крил добрих діл йому потреба. Рекл би хтось: «Сама віра до неба досягнет»,— одвіщаю: «І кождий того з віри прагнет»,

Леч питаю: «Мертвий труп літати чи может?

а віра, без діл мертва, як же то возможет?»

Віра єдно єст крило, о єдном несміло

крилі летіти, звлаща морем — страшно діло. Прето добродітелі не едной потреба,

аби-сьмо залетіли безпечно до неба.

З тих мір і преподобний, тут на землі сущи, як в вигнанню, Іоанн, названий од Кущи,

Аби могл великоє світа сього море пребути і попрати світовоє горе,

Для безпечності шесть крил приправив превзятих, би достигл серафимов так шестокрилатих.

Віру, надію, любов взяв на бок єдиний,

чистость, послушаніє, убозство — на іний;

А так окрилатівши, сам — і юж безпечне — долетів неба, живши до конця статечне.

А од небес свойого тезоіменита,

нашого російського вожда знаменита,

Десницею своєю, яко патрон власний,

благословляєт, таков глагол доброгласний Дая: «Іоанне, мні тезоіменитий,

малоросійських воїнств вожду знаменитий,

Буди благословенний на літа премнога,

вшелякую щасливость одбирай од бога!

Трьома сими крилами, даними ті свишше, буди благословенний трикратне і лишше!

Єдиним альбовім крестом значне розширяєш

честь божеськую, а другим — врагов устрашаєш, Третім зась з бозськой тобі 'даной благодати покой в милой отчизні знаєш устрояти.

З християнського нраву апостольським словом над все хвалився єси о кресті Христовом.

А жеби совершенна була пам’ять крестна, дарував бог три знаки тобі креста чесна;

Три тії крести знаки тоє призначали,

іж ся троє начальства во єдно злучали.

Бог во тройці єдиний дав тобі єдину булаву, которая аби трвала вину.

Покорив їй єще дві на большой подпорі, тебе найбарзій в своїм міючи дозорі,

Которому одесную побожность предстоїть а звиклості своєї все доброє строїть,

Бо гди разженоє серце носить,

чого оним у бога тобі не упросить.

Тая серцем керуєт твоїм во все благо, тая тя сохраняєт од всякого злаго,

Тая тя побудила церкви мурувати і чесними ікони благоукрашати.

Тая тя устрояєт учених любити,

а наукам патроном особливим бити,

З которих ростет слава, оздоба, подпора милой отчизні нашой і утіха скора.

Тая доведет тебе і самого неба,

кгди ж з тих всіх учинков неба тобі треба.

Іоанн Кущник неба тобі, Іоанну,

сприяю і до неба і до бога о сем непрестанну Молитву возсилаю,