Українська література 17 століття - Автор невідомий

Тут поховано тих, що тікали (лат.).— Ред.

«Чи бач, як цей незбожник, мов кедр той ліванський, Розпустив попід небо свій гонор шайтанський!

Чого ж нам дивуватись? Ті, що гордували,

В скорім часі без вісті і сліду пропали.

Хай рука твоя, боже, мечем нашим блисне,

Як полізе знов гаддя на нас ненависне,

Як знов підем до бою триглавій Гекаті18

На кордоні вітчизни смерть певну завдати.

Будь тим в поміч, що хвалять хреста міць святого, Щоб змогли шкуру звіра зідрать навісного,

Як спочатку в тій битві дав нам ти наснагу,

То й надалі порушуй в наш бік рівновагу.

За те вічно, наш боже, тебе будем чтити,

Що в Україні турок так славно побитий.

Добре Альфу читають тобі в Греко-Русі:

Боже! вірить невірних нехай русь примусить!

Хай Омегу в тім стилі також прочитає,

І хай військо турецьке до решти здолає.

Вірю, зробиш так, боже, як літера каже,

Скоро вже та химера під ноги нам ляже.

Тій літері дошкульно тепер саме шкодять —

Геть звичаї турецькі із шкіл рідних гонять.

Ти сам Альфа й Омега, всеможний наш боже,

І тих літер безчестя од тебе знеможе.

Зваж на кривду тих літер і власні обмови,

Зваж і турка віддай нам під шаблі марсові.

Амінь! Дай, боже!

ЗАКЛИК ДО ЛИЦАРЯ

Мало в полі робили, хоч у полі руси

Дорогий час втеряли, зазнавши спокуси.

Дарма, лицарю славний, ти з того фрасуєш,

Жени турка геть з краю, в лісах зазимуєш!

А весною здолаєш несхожені Татри 19,

В Пропонтиді20, при морі, розкладеш свої ватри.

Підіпри тільки віру, віддай за образу —

Твоє ім’я досягне верхів’їв Кавказу.

Гемус, гострі Родопи, Медіни 21 багаті

Магометовий спадок тобі зможуть дати.

Скруши гріб золотавий страшного Дагона22,

Бо того потребує хреста оборона.

ОХОЧЕКОМОННА СТЕЖКА ЗА ТРУДЯЩИМ ВОЇНОМ В РОЦІ 1678-м

На рік сімдесят восьмий, мій любий вояче,

Де віз му я Пегаса 23 й перо голуб’яче,

Щоб з тобою степами нам в битвах літати За поганством, а потім десь одпочивати В полі, в золоті квітів, чи на перелозі,

Чи у човнах шугати по морській дорозі,

Чи валами широкі обсипать границі,

Чи розкоші зазнати в цілющій теплиці24,

Чи мости на Дунаї ламати турчинам,

Чи лоби розбивати гидким волошинам,

Чи полями у ротах спішити на раті,

Із неволі в татарів ясир одбивати,

Чи із Кам’янця гнати ворожу ватагу

І тим цісарю скласти чималу повагу 25,

Чи продертись крізь чорних лісів гущавини,

Щоб і рештки татарські прогнать з України, Чи край шляху покластись Моравського 26 спати, На могилах піщаних розставивши чати? Дасть мені те напевно Фавоній 27 ласкавий,

Щоб набув я із вами безсмертної слави. Дніпра кинувши берег в день сьомий іюля, Досягає Інгулу уже ваша куля, '

Де хан кримський розвіяв препишні прапори, Отоманському війську шлях стелячи скорий. Свої груди незломні навстріч наставляйте

І плацдарм чигиринський мерщій розширяйте! Дай же, боже, зламати у місяця роги,

Хай цей вірш тріумфально досягне порогів,

І якщо його стане на війська повагу,

То співатиму знов я про вашу відвагу!

ДО СКЕПТИКА

Не дивуйся, сусіде, що я ті народи

Славлю, котрі із рабства ідуть до свободи, Бо й господь у несилі свої славить сили І живе в простоті, аби ми не слабіли!

Іван

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

ЕПІГРАМИ

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,

НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Не того ради жити, єже пресищати утробу і многії брашна поглощати,

Но толико точію ясти, даби тіло

возмогло житіє си соблюдати ціло.

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ПИТИ,

НО ПИТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Не того ради жити, єже випивати,

міри повні во чрево, як в дельву, вливати,

Но єдиножди токмо іспий іли дважди,

даби, в тілі живущи, не умер од жажди.

ПИШУЩОМУ СТИХИ

Труда, сущаго в писанії, знати

не может, іже сам не вість писати.

' Мнить: бути легко писанія діло —

три персти пишуть, а все болить тіло.

НА ХМІЛЬ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО СТИХИ

Щось бозького до себе пан Хміль закриваєт, бо смиренних возносить, винеслих смиряєт.

Вищії суть голови над всі члонки тіла,

а ноги теж в низькості смиренні до зіла,

Леч пан Хміль, гди до кого в голову вступаєт, голову понижаєт, ноги задираєт.

* *

*

Лятвий, трудний, приємний, острий єст-єсь з себе, з тобою жить не могу, трудно і без тебе.

НА ОБРАЗ ЮНОШІ КРАСЯЩАГОСЯ,

ЄМУ ЖЕ СМЕРТЬ ТАЙНО ВОСЛІДУЄТ

Не зіло, о, юноше красний, веселися,

кто татськи вослід тебе ходить, обозрися.

Се тя смерть прежде часа в гробі хощет міти, вість коса і краснії пожинати цвіти.

НА ОБРАЗ СТАРЦЯ, ДЕРЖАЩЕГО КЛЕПСИДРУ

Всує, старче, клепсидрним піском ізміряєш дні твоя і толико еще жити чаєш —

Не віси, минуту ли проживеши цілу;

много єст піска в гробі, а ність жизні тілу.

* *

*

Тяжкая рана тому єст без міри,

хто правду мовить, а не дають віри.

НЕ КОЖДИЙ СВЯТ І СВЯТОША

Не всі суть святі, не всі в святость многі, що церковнії збит допчуть пороги,

Не всі за святих у бога уходять, хоч которії і до церкви ходять.

ШЕВЦЮ УБОГОМУ СТИХИ

Єдному шевцю, же ся не згодило

шило, для того сам звівся на шило.

О СИВИЗНІ

Зима, наставши, прейдет у дом своїм бігом,

нам же, єгда влас главний покриється снігом,

Уже і весна прейдет, уже і зной літній,

а тот з глави нашея мраз не згинет цвітний.

СОНЦЕ, ВРЕМ’Я

Прудко єст сонце, але прудший час немало, час ніколи, а сонце колись юж стояло.

ТРОХИ, НІЧОГО, НАЗБИТЬ, ДОСИТЬ

Убогий трохи маєт, а жебрак нічого,

багатий назбить, досить не маш ні у кого.

Ф *

*

Земля, аки темниця чоловіку, се бо,

аки каменні стіни, окрест землі небо,

Гріси — стражії кріпці, узи же суть тіло, в нем же місто узника душа страждет зіло.

❖ #

*

Гди пливуть, неровні суть в смаку ріками ріки — за живота так люде, пани і каліки;

Єднакий зась смак стаєт рікам, впадшим в море,

так всіх нас смерть ровняєт, всім од неї горе.

ЛІСТВИЦЯ ІАКОВЛЯ 1 "

Світ сей сну єст подобен, а щастє драбині: восходять і нисходять по ней мнозі нині.

ПИВОРІЗОВІ2

їм кто барзій з куфля тягнет,

тим тот барзій по тім прагнет.

ЕПІГРАМИ ІЗ ДЖОНА ОВЕНА 3 НА КНИЖКУ, ВІРШАМИ ПИСАННУЮ, ДО ЧИТЕЛЬНИКА

Книжка сія єст то світ,