Страта - Марина та Сергій Дяченко
Відповіді Ірена не почула, але дідок здригнувся, насупився, жестом велів охоронцям прибрати собак. Ворота заскрипіли й відчинилися.
Ірена вмить опинилась за спиною у Река. А той дивно тримав руку — ніби притримуючи щось під курткою при боці...
Прибульців було двоє — не «спокутники» і не потенційні «убогі». Обидвоє в чорному, в капелюхах із пір’ям, у старшого в руці був якийсь паперовий сувій із печаткою.
— Наказано видати тобі, лікарю, жінку в тяжі, що була доставлена сюди десять днів тому з палацу Тлумачів на утримання і лікування... Ось читай.
І простягнув дідкові папір. Той узяв його тремтливою рукою, повільно обернувся...
Поки він роззирався навсібіч, Ірена намагалася продихнути спазм у грудях.
Ясно ж, що її ні з ким не сплутають. І згадувати особливо не доведеться, хто така та коли привезли, — її особлива «прикмета» видає відразу з головою. Себто з животом...
Рек перемахнув через підводу. В руках вже опинився кинджал; люди в чорному сахнулися. Вони явно не очікували такої зустрічі, але й реакція у них була швидша за Іренину...
Хтось із «убогих» злякано волав. Глухо дзенькнула лютня. Заходилися гавкотом пси.
— Зачиніть ворота! — владно гаркнув той, що приніс сувій із печаткою. — Ану хутко!
І він, і його напарник були озброєні важкими шпагами. Дивний «селянин» із хистом вмілого фехтувальника опинився між двома вістрями — лише зі своїм кинджалом.
Вбивство «при виконанні» — не вбивство?
Гріхи підлеглих спокутує Високий Дах? Можливо, спокутує наперед, і на тій підводі, до борту якої притиснуть зараз Река, складено платню за його вимушено пролиту кров? Борошно, м’ясо, масло для убогих?!
— Не гніви Провидіння, — сказав той, що приніс сувій. — Кинь зброю... безкорисливий.
Рек мовчав. Ірена не бачила його обличчя. Про що він зараз думає? Про жінку, з якою його ніщо, по суті, не пов’язує, крім хіба що прочитаних оповідань? Оті тексти «Про лицаря, який здійснював зло, щоб залишатися безкорисливим»?!
А от цікаво (відсторонено подумала Ірена), хто зі зброєю чинить зараз зло — а хто благо? Абсолютно неможливо розрізнити. Рек відстоює інтереси Ірени — а двоє зі шпагами, можливо, інтереси держави...
Поки вона думала, Рек стрибнув.
Двоє його суперників були вмілими фехтувальниками.
Рек, здається, підловив одного з супротивників при занадто широкому випаді. Пірнув під лезо, зловив нападника за руку — здавлений зойк. Шпага летить униз, але Рек підхоплює її при самій землі...
Обеззброєний ворог відступає. Очі скажені — не інакше, Рек йому руку зламав...
Ірена проґавила атаку іншого Рекового супротивника. Блискавичні помахи за частку секунди...
Чоловік у чорному сіпнувся, уникаючи випаду, лайнувся брутально. Усією тушею довбонув лицаря так, що той спиною вдарився об віз. Чорному було не до лицарського турніру. Він представник влади. Зараз замкнуть ворота, і по всьому...
Аж тут охоронці спустили собак, і люті пси, не розбираючись, кинулися на всіх підряд. Заверещали, розбігаючись, діти. Музикант у своєму кутку незграбно затулився лютнею, він не вмів швидко бігати, Ірена молилася невідь-кому, щоб собаки не накинулись на старого...
Носатий лікар хрипко заволав. Йому не підкорилися ні пси, ні охоронці. Хтось із вільнонайманих оборонявся, розмахуючи ціпком, хтось уже схопив сокиру.
Високо на паркані — як тільки зуміла видертися?! — сиділа біловолоса дівчинка і не зводила з Ірени переляканих благальних очей.
Загальна паніка подіяла на «владику» Гороха, як укол адреналіну. Волаючи щось безглузде про законність і порядок, він увірвався до бойовиська з дивною люттю, накинувся на мішок борошна, не вивантажений із підводи, і розірвав його голіруч.
У повітрі зметнулася хмара білої пилюки.
— Пані Хміль!!
Рек стояв у воротах, тримаючи в руці шпагу, й жестом кликав Ірену.
Шлях їй заступив чоловік у чорному. Ірена з подивом глянула на свої руки — вони були в борошні по лікоть, зі стиснутими білими кулаками...
По обличчю того, хто перегородив їй шлях, юшила кров із неглибокої рани на лобі.
Не роздумуючи, затято, Ірена сипонула у вічі йому жменю борошна... Нічого собі тісто...
І, вже майже дотягнувшись до простягнутої руки Река, вона востаннє обернулася до Музиканта.
Так, він почув. Хтось, можливо, й пропустив повз вуха, але старий божевільний таки почув — оте «пані Хміль».
Насилу одірвавшись од його приголомшеного погляду, вона шаснула за ворота. За спиною продовжувалася веремія — охоронці ловили псів, носатий лікар хапався за серце, вельможний Горох шматував окіст, вільнонаймані вже були загоном санітарів... Двоє у чорному були поранені, але цілком іще можуть організувати погоню...
А ще — біляве дівча на паркані. Десятирічна дівчинка, яку більше ніхто і ніколи не погладить просто так.
* * *Ніч провели в лісі, у спеціально обладнаній схованці. Без вогню і практично без сну. І майже без слів.
«Що ж далі?» — хотіла запитати Ірена, але у неї не повертався язик. Безкорисливий лицар і так розумів, що їхні вчинки, загалом-то, не особливо схвальні.
