Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Це ще не все. Я не сказав тобі самого головного.
Вона посміхнулася йому материнської посмішкою.
— Ну що ж, розповідай. Можливо, мені вдасться розвіяти твої побоювання.
Річард зробив глибокий вдих:
— Людина, яку я вбив, Даркен Рал, мій батько… Ну, загалом, коли він помер, то потрапив в Підземний світ. Прямо до Воло… тобто до Безіменного. Але минулої ночі він повернувся. Пройшов через дірку в завісі. Тепер він знову в нашому світі і готується розірвати завісу остаточно.
— І ти точно знаєш, що його послав Безіменний. Ти сам був у підземному світі і бачив його там, прислужуючим Безіменному?
Вона знову виявила слабке місце в його міркуваннях, але Річард зробив вигляд, що не помітив глузування:
— Я говорив з ним, коли він повернувся в наш світ. Він сам сказав мені про це.
Він сказав, що прийшов сюди, щоб остаточно розірвати завісу. Він сказав, що Безіменний жадає опанувати світом живих. Померлий повернувся в наш світ! Ти розумієш? Він міг зробити це, тільки пройшовши через завісу.
— І цей дух ні з того ні з сього виник перед тобою і все розповів?
Річард кинув на неї осудливий погляд, але сестра Верна ніби не помітила цього.
— Це було на раді. Плем'я Тіни влаштовує їх, щоб розмовляти з духами предків. Я мав намір дізнатися у духів спосіб замкнути завісу, а замість цього з'явився Даркен Рал.
— А-а, — сестра Верна задоволено кивнула, — тепер мені ясно.
— Що тобі ясно?
На її обличчі відбилося те безмежне терпіння, з яким доросла людина намагається втовкмачити щось на рідкість нетямущій дитині.
— А ти пив якесь особливе пиття або їв особливу їжу перед тим, як побачити духів?
— Ні.
— Тобто ти просто сидів з цими дикунами і раптом побачив духів?
— Ну, не зовсім так. Спочатку був бенкет. Він тривав два дні.
Старійшини дійсно їли і пили щось особливе. Але я — ні. Потім ми намастилися глиною і увійшли в будинок духів. Нас було дев'ять чоловік. Ми сіли в коло і почали повторювати якісь заклинання. Потім старійшини пустили по колу корзину, а ми по черзі діставали звідти священних жаб і терли ними собі груди…
— Жаби! — Сестра Верна кинула на нього швидкий погляд. — Вони були червоного кольору, вірно?
— Так. Червоні жаби духів.
Сестра всміхнулася:
— Я про них чула. І від цього у тебе по шкірі побігли мурашки. А потім ти побачив духів, так?
— Досить спрощений виклад, але в цілому вірно. Тільки я не зрозумію, в чому ти хочеш мене переконати?
— Ти часто бував в Серединних Землях? Ти добре знаєш їх мешканців?
— Ні. Я народився в Вестланді і про жителів Серединних Земель не знаю майже нічого. Вона знову кивнула.
— В Серединних Землях є багато невіруючих, які не знають про світло Творця. Вони поклоняються самим несподіваним речам, наприклад, ідолам або ж духам. Це дикуни, чиї обряди сильно розрізняються, але у них є одна спільна риса: всі вони вживають спеціальну їжу або напої, які допомагають їм «побачити» своїх «духів-захисників». — Вона подивилася на Річарда, щоб упевнитися, що той слухає уважно. — Що стосується людей Тіни, то вони використовують слиз червоних жаб, щоб викликати у себе видіння.
— Видіння?
— Творець помістив у наш світ багато рослин і тварин, які надають на нас дивний вплив. Наприклад, настій з вербової кори виліковує лихоманку. Ніхто не знає, чому, але всі цим користуються.
Поряд з корисними речами є речі, які можуть зробити тебе хворим, а то й убити. А деякі субстанції, як, скажімо, слиз червоних жаб, при зіткненні зі шкірою викликають у людини видіння. Вона бачить те, чим зайняті її думки. Дикуни в невігластві своєму вважають такі сни наяву реальністю. Саме це сталося з тобою. Ти втер слиз червоної жаби в шкіру, і тебе відвідали видіння. А твій природний жах перед безіменним змусив тебе повірити в них. Якби ці «духи» існували насправді, навіщо тоді тобі знадобився би слиз червоних жаб? Щоб їх побачити? Тільки, будь ласка, не подумай, Річард, що я над тобою насміхаюсь. Видіння можуть здаватися надзвичайно реальними, я це знаю. Коли знаходишся під впливом особливих ритуалів, вони можуть здаватися навіть більш ніж реальними. Але насправді це всього лише ілюзія.
Річарда не особливо надихнуло таке пояснення, але він розумів, що має на увазі сестра Верна. З самого раннього дитинства Зедд брав його з собою в ліс і вчив розрізняти корисні трави: ом-траву, яка вгамовує біль і загоює рани, дурман, коріння якого хороший при глибоких пораненнях, і багато інших, здатних вилікувати лихоманку, полегшити пологи, зняти наговори. Одночасно Зедд показував йому і інші трави — отруйні, і ще ті, що здатні викликати видіння.
Однак він був упевнений, що бесіда з Ралом Даркеном йому не привиділася.
— Він обпік мене. — Річард відчинив плащ і показав сестрі Берні пов'язку. Це вже ніяк не може бути ілюзією. Даркен Рал був там, він торкнувся мене рукою, і в мене залишився опік. Яке ж це видіння?
Сестра Верна пирхнула.
— Одне з двох. Після того, як ти потер собі шкіру слизом, ти вже не бачив кімнати, де перебував, так?
— Так, стіни ніби розчинилися в чорній порожнечі.
— Але ж насправді вони нікуди не поділися, вірно? І я впевнена, що в цьому приміщенні горів вогонь. Адже коли ти обпікся, ти вже не сидів на колишньому місці? Ти напевно встав і рухався по кімнаті, так?
— Так, — неохоче погодився Річард. Сестра стиснула губи.
— В такому стані неважко випадково потрапити на вогонь, а потім уявити, що тебе обпік привид.
Річард відчув, що з нього хочуть зробити дурня. Але, може, вона права? Невже все дійсно так просто? Невже
