Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Слова! — Гаркнула вона вголос. — Одні слова. Де любов?
Вона замахнулася, щоб вліпити йому ляпаса. Річард зажмурився, але Келен не могла змусити себе вдарити його. Всі сили йшли на те, щоб не впасти поряд з ним на коліна, не обійняти його і не сказати йому, що вона його любить і все буде добре.
Але це буде якраз погано. Якщо він не надіне нашийник, то загине. І врятувати його може лише вона. Навіть якщо це вб'є її.
— Не бий мене більше, — прошепотів він. — Денна, будь ласка… Не треба.
Келен проковтнув клубок у горлі і змусила себе говорити:
— Подивися на мене. — Він сприйняв це як наказ. — Я не збираюся повторювати двічі. Якщо ти любиш мене, то приймеш пропозицію і одягнеш нашийник. Якщо ні, ти будеш покараний. Найстрашнішим покаранням в твоєму житті. Зроби це негайно, інакше кінець. Всьому кінець. — Річард завагався. Келен стиснула зуби. — Не примушуй мене повторювати двічі, дружок. Одягни нашийник. Негайно!
Вона знала, що Денна завжди називала його «дружок», вона сама це говорила. Келен знала, що це слово означає для Річарда, і сподівалася, що їй не доведеться ним скористатися. Остання нитка, що зв'язувала його свідомість з реальністю, обірвалася, і в очах у нього Келен прочитала те, що було страшніше смерті.
«Зрада!»
Вона випустила його волосся. Не встаючи з колін, Річард повернувся до сестри Верни. Вона підняла нашийник вище. По блискучій поверхні пробіг холодний відблиск. Річард як заворожений дивився на нього. В повітрі неквапливо кружляли сніжинки. Сестра Верна незворушно дивилася не Річарда.
— Добре, — прошепотів він і тремтячою рукою потягнувся до нашийника. Його пальці обхопили гладкий метал. — Я приймаю пропозицію. Я приймаю нашийник.
— Одягни його, — м'яко сказала сестра Верна, — і застебни.
Річард повернувся до Келен:
— Я обіцяв зробити все заради тебе.
Келен хотілося померти.
У Річарда так сильно тремтіли руки, що Келен здалося, що зараз він упустить нашийник. Він зробив глибокий вдих і надів його собі на шию. Пролунало клацання, і нашийник перетворився на суцільне гладке металеве кільце без всяких слідів з'єднання.
На мить денне світло померкло. Вдалині над рівниною прокотився низький гуркіт грому. Такого звуку Келен ще ніколи не чула. Земля здригнулася, і Келен подумала, що цей грім якось пов'язаний з магією нашийника, але, побачивши, як насторожено озирається сестра Верна, зрозуміла, що це не так.
Річард повільно піднявся на ноги.
— Ти переконаєшся, сестра Верна, що тримати повідок від цього нашийника набагато важче, ніж носити його. — Він скреготнув зубами. — Набагато важче.
Голос сестри Вірні залишився спокійним.
— Ми тільки прагнемо допомогти тобі, Річард.
Річард ледь помітно кивнув:
— Я нічого не приймаю на віру. Вам доведеться мені це довести.
Раптово Келен охопила паніка:
— Третє підстава? Третє підстава Рада-Хань? У чому вона полягала?
Річард обдарував її поглядом, перед яким бліднув навіть погляд Даркена Рала.
На мить Келен забула, як дихати.
— Перша підстава — позбавити мене від головних болів і зробити мій розум відкритим для навчання. Друга — керувати мною. — Раптово він схопив Келен за горло, але очі його дивилися кудись крізь неї. — А третя змусити мене страждати.
Келен зі стогоном закрила очі:
— Ні! О, добрі духи, ні!
Він відпустив її горло. Погляд його став байдужим.
— Сподіваюся, я довів тобі свою любов, Келен. Сподіваюся, тепер ти мені повіриш. Я віддав тобі все, і більше у мене нічого не залишилося. Нічого.
— Залишилося! Залишилося більше, ніж тобі здається! Я люблю тебе найбільше на світі!
Вона несміливо торкнулася його щоки. Він відштовхнув її руку. Очі сказали все: сказали, що вона зрадила його.
— Он як? — Він відвернувся. — Хотілося б мені тобі повірити.
— Ти обіцяв ніколи не сумніватися в моїй любові, — через силу сказала Келен. Він байдуже кивнув:
— Так, обіцяв.
Якби вона могла вразити блискавкою себе, то зробила б це.
— Річард… Я знаю, зараз тобі важко зрозуміти, що сталося, але, повір, я була змушена — змушена врятувати тобі життя. Біль в голові і твій дар вбили б тебе. Я сподіваюся, що колись ти все зрозумієш. Я люблю тебе всім серцем.
Лице Річарда не змінилося.
— Якщо ти говориш правду, вирушай до Зедда і розкажи йому, що ти наробила. Розкажи йому.
— Річард, — нагадала про себе сестра Верна, — візьми речі й почекай біля конов'язі.
Річард глянув на неї через плече і кивнув. Потім він пройшов туди, де лежали його плащ, сумка і лук. Дивлячись, як він вішає на груди свисток Птахолова, ейдж Денни і зуб Скарлет, Келен подумала, що їй нема чого подарувати йому на пам'ять.
Коли він проходив повз, вона схопила його за плече.
— Почекай! — Вона витягла у нього з-за пояса ніж і одним рухом відхопила довге пасмо свого волосся. Вона навіть не встигла згадати про те, що трапляється з сповідницею, що відрізає собі волосся.
З криком болю вона повалилася на землю. Магія пронизала її наскрізь, обпалюючи кожну клітинку. Келен ледь не втратила свідомість і корчилася на землі, судорожно хапаючи ротом повітря.
Ледь прийшовши до тями, вона відрізала від плаття невелику смужку і перев'язала нею своє пасмо. Річард байдуже дивився, як вона повертає ніж на місце і кладе перев'язане блакитною стрічкою пасмо йому в сумку.
— Це щоб ти пам'ятав, що моє серце завжди з тобою… Що я люблю тебе.
— Знайди Зедда. — Це було все, що він сказав перед тим, як повернутися і вийти за двері.
Келен стояла, дивлячись йому вслід. Вона відчувала себе роздавленою, втраченою, спустошеною. Поруч з
