Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Ти майже здоровий, –  байдуже промовила Веда. – Я рада.

– Так, моя… принцеса, – він трохи схилив голову. – Якщо рана не смертельна, то дракони одужують швидко.

– Принцеса, та не твоя! – крикнув Кад зі свого місця.

– Тул, послухай, я прийняла рішення… – Веда ретельно підбирала слова, дивлячись із пристрастю та надією в очі Нелемотуллафа, скориставшись тим, що Кад у цей момент не може бачити її обличчя. Чи випадково, чи навмисне, але Нелемотуллаф зупинився так, що загородив від нього Веду.

– Я вирішила, – повторила вона. – Усім буде краще, якщо дракони перестануть ворогувати між собою. Я вийду заміж за Када, як хоче король. Завтра. А сьогодні…

– Я знаю, що буде сьогодні! – різко промовив він, так само проникливо вдивляючись Веді в очі, ніби бажаючи прочитати найпотаємніші її думки.

– Опівночі… – повільно промовила Веда і додала: – Сподіваюся ти розумієш, чому я так роблю і не станеш мене засуджувати!

– Розумію, що…

– Чого це йому тебе засуджувати! –  нетерпляче пирхнув Кад. – Ти не була його нареченою!

– Але обіцяла, що буду, – спокійно відповіла Веда, не відриваючи погляду від напруженого обличчя Нелемотуллафа. – Та після того, що я побачила, не хочу ризикувати ні чиїм життям. І своїм не хочу.

– Розумію! – Нелемотуллаф трохи схилив голову.

– Дуже сподіваюся, що ти все правильно розумієш. Іншого виходу немає! – Веда додала в голос драматизму, але її погляд при цьому залишався холодним.

– Розумію…

– Прощавай!

Веда встала з крісла, підійшла до нього і на мить притулилася чолом до його плеча.

– Гей! –  злякано схопився Кад,  – Обіймів у договорі не передбачалося!

– Опівночі, під вікном королівської спальні, – квапливо прошепотів Нелемотуллаф.

Веда з вдячністю стиснула його пальці і швидко відступила.

Кад люто смикнув її за руку, посадив назад у крісло.

– Це проти правил!

– Я тільки попрощалася, – безтурботно промовила вона. – Тул добре дбав про мене.

–  Чого вже там... А ти, – Кад недбало тицьнув пальцем у бік Нелемотуллафа, – тепер іди. Батько поговорить із тобою пізніше.

Нічого більше не сказавши, Нелемотуллаф повернувся і вийшов із кімнати.

–  Що далі ? – весло поцікавилася Веда, граючи посмішками.

– Скоро прийде Гуфа, щоб підготувати тебе до обряду.

–  То обряд такий складний?

–  Потрібно дотриматися всіх традицій, а у драконів їх чимало. Спеціальні ванни, спеціальний масаж, спеціальні масла з трав і збуджуючі напої.

– Чарівно! – засяяла Веда. – Я дуже люблю масаж! Його Гуфа зробить?

– Так. Твоє тіло має бути податливим і розслабленим, свідомість спокійною, а бажання нестримним.

– Зараз я можу побути сама?-- ввічливо запитала Веда.

– Можеш. Але дивись, без дурниць. Ми виконали твоє прохання, Нелемотуллафа тобі показали. Тепер тримай своє слово!

– Звичайно!

Можливо, Кад залишив її лише тому, що не отримував від короля наказу її охороняти? Але як би там не було, він випарувався з кімнати, и Веда, нарешті вдихнула вільно.

Отже, новина хороша – Тул згоден їй допомогти, навіть не знаючи, як вона має намір діяти.

Ясна річ: король до неї ні якою частиною свого старезного тіла не доторкнеться. Тільки ще не зовсім ясно, як його позбутися. Вогнем кинути, хіба що! Адже більше вона, насправді, нічого не вміє. Ну ще стінку прибрати, та й чи вийде – стан для цього потрібен умиротворений, а не нервовий, як зараз… Втім, розвіювання стіни їй теж нічим не допоможе. Тут потрібна сила пожежі, урагану, землетрусу, а вона поняття не має, як її здобути!

Веда машинально розглядала гобелени, що висіли  по стінах. Ось величезний дракон летить над морем і тягне в кігтистих лапах  простоволосу, непритимну дівчину. Дуже  символічно! Так… Тут якийсь драконячий  бенкет, тут закохані у вигляді драконів сплелися гнучкими хвостами, а тут вони ж  в образі людей тягнуться одне до одного в поцілунку… Виткано майстерно, найдрібніші деталі можна розгледіти… А це що? Карта?

Невеликий гобелен висів у самому кутку, наполовину прикритий ширмою. У центрі його зображалося перехрестя, від якого в різні боки відходило п'ять доріг. Одна, що впиралася у ліс, першою привернула увагу Веди. За лісом розкинулося місто.

Написи незрозумілою мовою нічого не пояснювали, але серце її тріпнулося. Араош... Х'ярго... Веда легенько торкнулася витканого міста кінчиками пальців. Ні, все ж  таки вампір міцно засів у її душі, а думки про нього досі відгукуються солодким тремтінням десь під пупком.

Так, а це, мабуть, дракони: низькі скелі, закриті хмарами. Виткано настільки вміло, що здається, хмари рухаються, і сонце пірнає серед них, як серед хвиль. І замок є, але чомусь один. Напевно, королівський. Ткач, а найвірогідніше, ткаля вирішила: цього достатньо, щоб позначити світ.

Третя дорога теж утикалася у  ліс, але цей ліс відрізнявся від вампірського великою кількістю високих, розлапистих ялин. Величезний будинок на галявині, багатоярусний, із вежами, прозорими  вікнами. І письмена незрозумілі. Хто завгодно може мешкати в такому гарному домі посеред лісу.