Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Ось ми й перетнули кордон. Пейзаж змінився як за помахом чарівної палички. Замість полів з рідкісними вкрапленнями лісів, навколо нас тепер гори, покриті деревами. Найменші клаптики родючого ґрунту використовуються по максимуму і засаджені всілякими їстівними рослинами.

Я й минулого разу дивувалася здібності народу королівства вирощувати хоч щось на своїх убогих і не дуже родючих землях.

Наскільки мені відомо, з розповідей батька, більшу частину продовольства Дикі Землі закуповують в Імперії, продаючи нам всілякі дари гір.

Весь день ми тряслися гірськими дорогами, і ввечері я просто впала без сил.

Засинаючи, я знову і знову бачила скелі та урвища, що миготіли за вікном. І золотого дракона, що незмінно кружляє над нами, як дикий хижак над здобиччю.

Коли вранці батько приніс мені сніданок, я вже трохи відійшла від кошмарів вчорашньої дороги, але при думці про те, що і сьогодні доведеться знову провести в екіпажі, мене занудило.

- Карада, з тобою все гаразд? – стурбовано запитує батько, стоячи під дверима ванної кімнати, покинути яку у мене все ще немає сил.

- Так, батьку, я зараз вийду.

- Я сніданок приніс, твої улюблені булочки та молоко!

- Ой! - при словах про сніданок мене знову вивернуло.

- Пробач, люба, я не подумав. Може, обернешся, і ми з тобою політаємо?

Я згадую, що жінок у моєму становищі у звіриній іпостасі не мучить ранкова нудота і вже майже готова погодитися, але моя дракониця надто радісно сприйняла пропозицію батька і мене взяли сумніви щодо доцільності обороту. Хоча… Принц не посміє вивести мене з-під носа мого батька? Та й батько не дозволить. А моя дракониця... Звірюга моя, вибирай! Або ти слухняно літаєш поряд із батьком, чи ніякого обороту! Дракониця жалібно заскиглила, але погодилася не піддаватися притягненню золотого дракона. Спробую їй повірити. Дуже мене тряска в екіпажі втомила, та й поїсти чогось не заважало.

Раян

Після вчорашньої розмови з наставником я втратив останню надію. Може Кай і має рацію, і викрасти Караду не така вже хороша ідея. Але й просто літати навколо екіпажу, чекаючи на розлучення нічого не роблячи, я теж не можу! У мене був варіант, може, й не дуже хороший. Але хоч якийсь!

Вранці знову відмовляюсь від їжі. Мене трохи нудить, але, враховуючи, що весь день я проведу у звіриній іпостасі, моє нездужання пройде. Якою б не була його причина.

- Раяне, сподіваюся, ти все зрозумів і ніяких ексцесів не буде? - чую настанови Кая.

- Я вже дав слово, що тобі від мене ще треба, о, мій наглядач! - я знаю, як наставника бісить це звернення, але нічого не можу з собою вдіяти. Я інакше не можу висловити моє обурення. Мені залишається тільки шипіти та ображати. І нехай це виглядає по-дитячому, але хоч сліз вони моїх не побачать, обертаюся і злітаю.

Прямую до готелю, в якому зупинилася моя дружина та її батьки. Богиня Гір! Я бачу, як Карада злітає, і вже не розумію нічого! Як божевільний лечу до неї, але Кай із хлопцями перегороджують мені шлях. Я гарчу і б'ю їх крилами, все ще не бажаючи завдавати серйозних каліцтв, але відчуваю, що самоконтроль скоро покине мене.

«Раян! Дай дівчинці спокійно політати! Їй важко трястися цілий день в екіпажі в її положенні!»

Нагадування про вагітність Каради трохи мене остуджує, як мінімум, вогонь вже не намагається вирватися назовні й спалити всіх, хто не дозволяє мені наблизитися до моєї коханої.

«Доброго ранку, принц!» - Каттар? Тепер і він у моїй голові? Тільки зараз я помітив, що Карада не одна, а зі своїм батьком.

«Доброго ранку, посол. Доброго ранку, Карррада!» - ричу я і відлітаю, мріючи тільки про те, щоб ніколи більше не повернутися і не терпіти ці тортури в черговий раз.

Кай

Принц мало не наробив дурниць з ранку. Побачивши Караду, що злетіла в небо, золотий дракон кинувся до неї, ледве стримуючи шлюбний заклик. Я розумію, що батька її поруч він не помітив і тут же опиняюся на шляху принца, намагаючись зупинити його божевільний політ. Хлопці реагують миттєво і приєднуються до мене, шикуючись на шляху золотого дракона захисним півкільцем. Раян налітає на нас і намагається пробитися крізь стрій, і я вже відчуваю, як дозріває його вогонь. Мені стає ніяково: якщо принц не зможе стриматися, від нас навіть попелу не залишиться, його просто розвіє по ущелині. Ще трохи, і ми станемо добривом!

«Раян! Дай дівчинці спокійно політати! Їй важко трястися цілий день в екіпажі в її положенні!» - намагаюся його трохи остудити, і, здається, це діє.

Та й Каттар рятує ситуацію, спокійно та доброзичливо привітавшись із принцом.

Раян заспокоюється, принаймні зовні та вже не намагається вбити нас і наблизитись до Каради. Він просто розвертається та відлітає. Прямую за ним на невеликій відстані, намагаючись повторювати обриси рельєфу, щоб принц не помітив мене.

Якоїсь миті бачу, як золотий дракон пікірує різко вниз, але ніякого потенційного видобутку не бачу. Підсікаю його знизу і кидаю повітряним потоком вгору, благо ж у нього й навчився. Ричу на принца, наказуючи йому приземлитися й обернутися, і задаю йому гарну виволочку, яку він приймає без жодного опору та видимих ​​емоцій. Злісно ричу в його дурну голову: "Хочеш самовбитися, потерпи додому, передам тебе Ердану або Грегу і роби що хочеш!" І тільки промовивши ці слова і побачивши усмішку на обличчі принца, я зрозумів свою помилку. Некрилаті Боги! Адже він налаштований рішуче!