Українська література » Фентезі » Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Читаємо онлайн Скляне прокляття - Томас Тімайєр
ви знову не спробували втекти, я накажу закувати вас у кайдани, а Макс Пеппер і Гаррі Босуелл допоможуть мені доправити вас до суду. Звісно, якщо ці джентльмени не заперечуватимуть.

— Докладу до цього всіх сил, — зблиснув очима Гаррі. — Якщо знадобиться, я особисто доправлю цього негідника до Парижа. Дуже вже мені не хочеться, щоб він знову вислизнув.

Макс коротко кивнув:

— Чим раніше ми вирушимо, тим краще.

Уїлсон продовжував лежати, обмацуючи зламаний ніс і бурмочучи прокльони, та ніхто вже не звертав на нього уваги.

— Що ж, гайда! — О’Ніл опустив зброю і полегшено зітхнув. — Стривай, ледве не забув… — він зняв із шиї жетон, який мали при собі всі люди Уїлсона, і жбурнув його під ноги мисливцю на метеорити. — Можете вважати, що я звільнився.

Пеппер допоміг ученому підвестися.

— Із вами все гаразд, містере Гумбольдт?

— Дрібниці, — той оглянув рану на руці. — Нікчемна подряпина. Жінки про це подбають. — Він усміхнувся Елізі й Шарлотті. — Мені шкода так швидко розлучатися з вами, друзі, але я впевнений, що слід якнайшвидше вивезти Уїлсона звідси. Поки ця людина тут, всі ми перебуватимемо в небезпеці. Догони допоможуть вам конвоювати злочинця. А щойно ви дістанетеся до Тімбукту, передайте його до рук французької влади. Раджу домогтися особистої зустрічі з губернатором, і, запевняю, він вам дуже дякуватиме.

— А ви ж як?

Накульгуючи, Гумбольдт зробив кілька кроків.

— Спочатку ми повністю очистимо плато від уламків метеорита. Вони можуть валятися в розпадинах і тріщинах між скель. Потім оглянемо все довкола. За сотні років у храмі побували найрізноманітніші тварини, які могли зробитися носіями інфекції. Не можна забувати й про ченців-місіонерів. Із цим космічним створінням і всім, що воно породжує, ми маємо покінчити раз і назавжди.

— Але ж як вам удасться цього досягти? — все ще не міг утямити Пеппер. — Ця зараза могла поширитися на багато миль!

Незважаючи на біль, Гумбольдт усміхнувся.

— Із повітря, любий Максе, з повітря!

65

Кілька днів потому

Ремонт «Пачакутека» було закінчено. Догони зняли кріплення, що втримували повітряний корабель на скелі, і спустили його вниз. Тепер лише канати й кілки прив’язували його до землі, і «Пачакутек» ліниво розгойдувався під легким південним вітерцем. Дощ припинився, небо вкривали легкі хмаринки, крізь які подекуди вже проглядало сонечко. Савана, щедро зрошена живильною вологою, зазеленіла й покрилася квітами.

Як і було вирішено, Макс, Гаррі й О’Ніл у супроводі невеликого догонського загону кілька днів тому покинули поселення. Прощання було коротким, та Оскар твердо вірив, що бачить кмітливого репортера й відважного фотографа не востаннє.

Тепер красень «Пачакутек» привертав до себе всі погляди. Щоправда, оболонка його балона була схожою на клаптеву ковдру, проте жінки догонів попрацювали дуже сумлінно: в ній не залишилося ані найменшої дірочки. Стернові каркаси виготовили з жердин і обтягнули козячими шкурами. Вдалося навіть відреставрувати зображення зміїв і драконів на бортах. Повітряне судно начистили до блиску.

Страх перед кораблем покинув догонів. Навіть малюки вже не тікали світ за очі, побачивши його, а залюбки гралися в затінку під корпусом судна. «Пачакутек» зробився своєрідним центром поселення, чимсь на кшталт ярмарку, де збираються всі мешканці міста.

Знову з’явилося сонце, паливні елементи запрацювали, і вироблений з їхньою допомогою водень безперешкодно заповнив оболонку балона, повертаючи величезний дирижабль до життя.

Для Оскара настав час відпочинку та спокою. Поки кілька десятків людей виконували ремонтні роботи під керівництвом Гумбольдта, він цілими днями був поруч із Шарлоттою. Відтоді, як йому було призначено постільний режим, дівчина ні на крок не відходила від хворого.

Іншопланетна істота покинула його тіло. І разом із тим до юнака повернулася радість життя. Оскару ставало страшно, коли він згадував, яким самотнім і розгубленим він почувався в останні кілька тижнів. Тепер він мав час поміркувати про те, що з ним сталося. Бесіда з чужинцем і суперечка з ним раз у раз пригадувалися йому. Це ж скільки мільярдів кілометрів, скільки років! І все заради того, щоб подолати самотність. Як це жахливо, мабуть, коли навколо тебе немає жодної рідної душі!

Оскар покосився на Шарлотту, яка поринула в читання. На губах дівчини з’явилася легка усмішка — вона усміхалася тому, що читала. Тепер йому було зрозуміло, що вони підходять одне одному. Він кохає її, а вона — його. І не важливо, що з цього приводу думає батько.

Юнакові більше не хотілося сушити голову над цим. Звісно, Гумбольдт узяв із нього слово. Та це ж усього лише слово, домовленість між двома людьми вважати ту чи іншу точку зору правильною. Такої угоди легко дотримуватися тим, хто ледве знайомий одне з одним. А що коли вони живуть зовсім поряд, в одному будинку? Навіщо себе мучити?

Оскар намацав руку Шарлотти й ніжно її потиснув. Дівчина відповіла на це стискання й відклала книжку. Незабаром має прийти Убіре.

Старійшина ще вранці присилав гінця — сповістити, що він незабаром прибуде, щоб повідомити важливу новину. Про що йтиметься, дізнатись у гінця не вдалося. Лише Гумбольдт, здається, про щось здогадувався, але уперто мовчав.

— Тоді це вже не буде новиною, — відказав він у відповідь на розпитування, як завжди говорив у подібних ситуаціях.

Оскар знову торкнувся до руки Шарлотти: з півночі до них наближалася невелика група догонів. Він уже побачив мулів Уїлсона і дерев’яну підводу. Слідом бігло кілька носильників із поклажею. Попереду простували Убіре й батько Йатиме. На мускулястому плечі коваль ніс великий джутовий мішок, у якому лежало щось важке.

— Без догонів у нас нічого б не вийшло, — зауважив Оскар. — «Пачакутек» знову в чудовому стані. Залишилося тільки знайти, чим замінити вщент розбитий привідний вал.

Відгуки про книгу Скляне прокляття - Томас Тімайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: