Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Рала, вірні, то ми повинні…

— Ніда, сподіваюся, заради мене ти приглянеш за Натаном Ралом. Мені не розірватися. Придивишся, а?

— Ти хочеш, щоб я вбила його?

— Ні. — Дженнсен вразила готовність Морд-Сіт до такого роду дій. — Звичайно ж, ні! Просто будь уважною, стеж за ним, і більше нічого.

Ніда підійшла до других дверей. На цей раз замок піддався. Перед тим, як відкрити його, вона обернулася. Дженнсен абсолютно не сподобався погляд, яким вона нагородила її і Себастяна.

— Все це маячня, — сказала Морд-Сіт. — Занадто довго і безглуздо. Занадто багато чого не сходиться. Ненавиджу порожнє.

Небезпечна тварюка готова в будь-який момент знищити їх…

Дженнсен зібралася з думками, намагаючись повернути розмову в більш сприятливе русло. Вона згадала слова капітана Лернера і ласкаво сказала:

— Новий лорд Рал змінив все, всі правила. Він цілий світ поставив з ніг на голову.

Ніда глибоко зітхнула. На її губах заграла задумлива посмішка.

— Так, це вірно, — лагідно сказала вона. — Чудо із чудес. Ось чому я ляжу кістьми, захищаючи його, ось чому я так хвилююся.

— І я… Мені потрібно виконати завдання.

Ніда повела їх по темному спіральному тунелю, вибитому в скелі.

Дженнсен прекрасно розуміла: придумана нею казочка абсолютно непереконлива.

Але, на диво, вона якимось чином спрацювала.

* * *

Шлях вниз здавався нескінченним. Вони крокували по довгих сходах і темних коридорах Народного Палацу, по тунелях, повних солдатів, опускаючись все нижче і нижче. Більшу частину шляху Дженнсен відчувала у себе на плечі руку Себастяна. Рука дарувала їй силу, надію і спокій, хоча Дженнсен досі не до кінця вірилося, що план вдався.

Врешті-решт вони вийшли на центральну площу. Ніда провела їх найкоротшим шляхом, заощадивши час. Дженнсен хотілося і далі рухатися таємними тунелями, але, схоже, тунелі закінчилися, і попереду їх чекала подорож серед натовпу.

По дорозі в Палац, як і завжди, рухалися потоки людей, а вздовж стін стояли невеликі намети, в яких продавали їжу. Після брудних коридорів запах їжі приємно лоскотав ніздрі.

Вони рухалися проти натовпу, і перший же патруль відразу звернув на них увагу. Подібно всім стражникам, це були великі хлопці, м'язисті, ситі, з настороженим поглядом. У шкірі і металевих кольчугах, озброєні до зубів, вони виглядали страхітливо. Але, помітивши, що підозрілу парочку супроводжує Ніда, тут же втратили до Дженнсен і Себастяна всякий інтерес.

Себастян натягнув на голову капюшон, і Дженнсен зміркувала, що так вони відразу зіллються з натовпом: тут було холодно, і у багатьох голови були прикриті капелюхами і капюшонами.

Вона послідувала прикладу Себастяна, і вони пішли далі, вже не привертаючи нічиєї уваги.

Проходячи черговим сходовим прольотом, Дженнсен глянула вгору.

На майданчику стояв високий чоловік з довгим сивим волоссям, розсипаними по плечах. Незважаючи на вік, він був вражаюче гарний і повний сил, і Дженнсен мимоволі затримала погляд на його імпозантної фігурі. А потім він обернувся, і їхні погляди зустрілися.

Світ зупинився. Навколо більше не було нічого, крім цих глибоких блакитних очей.

Дженнсен пробрав озноб. Щось в незнайомцеві здалося їй разюче знайомим.

Ідучий попереду Себастян зупинився.

Ніда стояла поруч і теж дивилася нагору.

Старий яструбиним поглядом вп'явся в Дженнсен, як ніби нікого, крім них, тут і не було.

— Добрі духи! — Прошепотіла Ніда. — Здається, це Натан Рал.

— Звідки ти знаєш? — Запитав Себастян. Ніда відповіла, не відриваючи погляду від старого:

— У нього очі Рала, Даркена Рала. Я часто бачила їх у нічних кошмарах.

Потім вона перевела погляд на Дженнсен, і її брови від подиву поповзли вгору.

А Дженнсен зрозуміла, де вона бачила очі незнайомця: в дзеркалі.

29

Чарівник підняв руку, вказуючи крізь натовп людей:

— Стійте!

Голос був глибокий і владний. Навіть якщо б навколо гуркотіла гроза, Дженнсен б все одно почула його.

— Стійте!

Ніда втупилася на неї. Здавалося, вона, нарешті, зрозуміла щось дуже і дуже важливе. Дженнсен схопила її за руку:

— Ніда, ти повинна зупинити його!

Морд-Сіт перевела погляд на чарівника, а потім знову подивилася на Дженнсен.

І та згадала слова Алтеї: «Усі, хто знав Даркена Рала, могли б розглядати в твоєму обличчі його риси»…

Вона схопилася за Ейдж, що висів на зап'ясті Ніди:

— Зупини його! Не слухай його!

Морд-Сіт мовчала.

Дженнсен знову смикнула за Ейджі:

— Ти що, не чуєш? Він хоче перешкодити мені! Він спробує тебе обдурити! Зупини його, Ніда! Над життям лорда Рала нависла серйозна небезпека!

Заповітне ім'я зробило свою дію.

— Біжи, — сказала Ніда, — і швидше.

Дженнсен кивнула і кинулася геть. Озирнувшись на бігу, побачила, що чарівник зірвався з місця, прямуючи за нею, а Ніда, виставивши перед собою ейдж, мчить йому назустріч.

Дженнсен ще встигла пошукати поглядом стражників, але тут Себастян схопив її за руку, і вони понеслися вперед, і Дженнсен навіть не встигла кинути прощальний погляд на свого родича…

Вона ще не до кінця усвідомила, що трапилося. Раніше були дві жінки: вона да матір. Тепер вона побачила чоловіка однієї з нею крові. І її не залишало дивне відчуття — щось на зразок теплого, щемливого смутку..

Однак якщо новий родич спіймає її, це буде кінець. Вони з Себастяном мчали по щаблях, лавіруючи між спокійно йдучими людьми. Хтось лаявся їм услід, хтось в здивуванні відскакував. На кожній сходовій площадці вони маневрували між людьми і кулею проносилися по наступному прольоту. Коли неподалік появилися солдати, їм довелося зменшити крок. Дженнсен глухіше натягнула капюшон, перевіряючи, чи надійно сховане