Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
— Це моє діло. Я виконую доручення лорда Рала, і добре б тобі зарубати це на носі. Не думаю, щоб йому сподобалося твоє втручання.
— Втручання? — Від здивування брови Морд-Сіт поповзли вгору. — Моя дорога юна леді, Морд-Сіт ніколи ні у що не втручається. Будь ти тим, за кого себе видаєш, вже про це б, принаймні, тебе повідомили. Морд-Сіт існують з єдиною метою — захищати лорда Рала. Чи не здається тобі, що я зроблю службовий проступок, якщо не зверну увагу на таку дивну пригоду?
— Але я ж кажу…
— А якщо вийде так: лорд Рал, втрачаючи життя, запитає мене про причину, а перед смертю почує байку про дівчину, яка влаштувала виставу з метою звільнення підозрілого мовчазного в'язня. Спектакль справив на нас величезне враження — відмінний ніж, прекрасні блакитні очі! І ми відразу ж відпустили в'язня. Що ти на це скажеш?
— Звичайно, твій обов'язок…
— Продемонструй свою магію. — Морд-Сіт простягнула руку, торкнувшись великим і вказівним пальцями рудого волосся Дженнсен. — Ану? Це буде доказом твоїх слів. Спробуй викликати блискавку або створи вогненну кулю!
— Я не вмію.
— Продемонструй магію, відьма! — В інтонаціях владного голосу прозвучали відгомони смерті.
«Здавайся».
Дженнсен вийшла з себе. Різким рухом вона відкинула руку Морд-Сіт:
— Досить!
Себастян був швидкий, як блискавка. Але ейдж виявився ще швидше: кінець смертельної зброї торкнувся плеча Себастяна. Той завив. М'яким рухом руки Морд-Сіт натиснула на ейдж. Пролунав новий крик, і Себастян, зіщулившись, мішком звалився на підлогу.
Дженнсен кинулася до Морд-Сіт. Різкий рух, і ейдж був уже перед обличчям дівчини. На підлозі в агонії бився Себастян, і Дженнсен забула про все, крім його порятунку. Схопивши ейдж, вона отпихнула зброю разом з рукою Морд-Сіт і опустилася на коліна поряд з Себастяном. Того трясло, як після удару блискавкою. Але від м'якого дотику і тихих слів Дженнсен йому стало легше, і він спробував сісти. Дженнсен притримувала його під лікоть. Результат одного лише дотику ейджа був жахливий. Дивлячись в очі Себастяну, Дженнсен намагалася зрозуміти, чи впізнає він її. Йому було страшенно боляче, однак він відповів слабким кивком голови.
— Встаньте, — пролунав над ними голос Морд-Сіт. — Обидва!
У Себастяна не було сил. Дженнсен піднялася з колін, зухвало дивлячись в обличчя жінки.
— Я не збираюся більше терпіти все це! Якщо лорд Рал дізнається, тобі дадуть батогів!
Жінка вражено дивилася на неї. Протягнула ейдж:
— Візьмися!
Дженнсен знову відіпхнула зброю:
— Перестань!
— Він же працює, — пробурмотіла Морд-Сіт. — Я відчуваю…
Вона повернулася й торкнулася смертоносної іграшкою руки капітана. Той заверещав і впав на коліна.
— Досить! — Дженнсен схопила ейдж і ледь не вирвала з рук Морд-Сіт.
Та не могла прийти в себе від подиву:
— Як це в тебе виходить?
— Що саме?
— Ейдж не заподіює тобі шкоди! Ніхто не може безкарно доторкнутися до нього, навіть лорд Рал.
Дженнсен зрозуміла: відбувається щось безпрецедентне. Вона не стала вникати в тонкощі, вона знала одне: якщо ситуація вийшла з-під контролю, цим треба скористатися.
— Ти хотіла магію, ось і маєш!
— Але як…
— Ти гадаєш, що лорд Рал довірив би мені ніж, якби я була балакуча?
— Але ейдж…
Капітан Лернер повільно вставав на ноги.
— Що ти робиш? — Сказала Дженнсен жінці. — Адже у нас обох одна мета.
— Так, — відрізала Морд-Сіт. — І це захист лорда Рала! — Вона підняла ейдж. — Ось моя зброя для його захисту. І я повинна зрозуміти, чому вона дає збій.
Дженнсен підійшла до неї, знову взялася за зброю і зустрілася з Морд-Сіт поглядом. Вона не зовсім розуміла, що відбувається, але треба було використати отриману перевагу. Вона згадала про своє походження і уявила, що б зробила на її місці персона, яка належить до еліти.
— Я розумію твою заклопотаність. Я знаю, що ти хочеш захистити лорда Рала. Я поділяю твою відданість і священний обов'язок. Наші життя належать йому. Наші цілі збігаються: захист лорда Рала. Ти багато чого не знаєш, а у мене немає часу пояснювати. Я і так достатньо тобі розповіла. Життя лорда Рала в небезпеці, і не можна втрачати ні хвилини. Не давши мені виконати завдання, ти піддаси його життя ще більшій небезпеці, і мені доведеться прибрати тебе з дороги.
Морд-Сіт задумалася. Цікаво, про що?.. Дженнсен навіть не припускала, що Морд-Сіт можуть міркувати, вона приймала їх за безмозких вбивць. Але в очах цієї явно світився розум. Нарешті, Морд-Сіт прийняла рішення і, простягнувши Себастяну руку, допомогла йому підвестися. Потім повернулася до Дженнсен:
— Я б з величезною радістю отримала батогів, аби це допомогло захистити лорда Рала. І навіть більше ніж батогів… — Тепла посмішка осяяла її обличчя, вона напутньо поплескала дівчину по спині. — Поквапся. Нехай зостануться з тобою добрі духи! — І задумливо додала: — Але чому ж на тебе не діє ейдж? Таке просто неможливо!
Дженнсен приголомшило, що настільки злісна і жорстока істота насмілюється волати до добрих духів, серед яких знаходилася тепер і її, Дженнсен, мама.
— Вибач, але саме це я не можу тобі зараз розповісти. Тим більше, що від цієї таємниці залежить безпека лорда Рала.
Жінка підняла на неї важкий погляд.
— Мене звати Ніда, — сказав вона в кінці кінців. — Дай мені клятву, що ти виконаєш свою обіцянку. І захистиш його.
— Клянуся, Ніда! Мені потрібно йти. Не можна більше втрачати час.
Але не встигла вона й кроку зробити, як Морд-Сіт схопила її за плече:
— Що — час?.. Нам не можна втратити лорда Рала, або ми втратимо все. Якщо я коли-небудь дізнаюся, що ти мене обдурила, клянусь: я знайду тебе, де б ти не сховалась!
