Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Я ледве дочекалася доки пройдуть ці три нескінченні дні! Дивно, як може бути, що я за кілька годин так прив'язалася до свого Дикого? Найімовірніше, це просто азарт, інтерес до чогось нового, тим більше, що я поставила собі досить складне завдання: я хочу не просто приручити дикого дракона, мені треба навчити його обертатися!

За ці дні я досліджувала всю доступну літературу. Я навіть записалася до бібліотеки Королівства. Матуся зраділа моєму несподіваному потягу до знань, але я не стала їй нічого пояснювати, послалася на нудьгу. Про що надалі мені довелося дуже пошкодувати. Але поки що я посилено вивчала літературу і виявилося, що про диких драконів мало що відомо. Точніше нічого. Немає жодних відомостей, що вони взагалі є! Чи в королівстві дуже ретельно приховують цю інформацію, чи мій Дикий не зовсім дикий. Може він просто здичавілий? Втрачене у дитинстві драконятко, змушене жити поодинці? Тоді зрозуміло, чому він так погано вміє полювати – його ніхто не навчав! Але як він один вижив у дикій природі? Без навичок полювання? Чи можливе це лише на одних інстинктах?

Я задумалася, але і тут все виявилося досить просто. Швидше за все, він мало полює, а в основному рибалить! Адже ми з ним і вперше зіткнулися у воді! До речі, може, тому його досі ніхто не бачив. Напевно, він мало літає і більшу частину часу проводить у воді. І це пояснює його дивну поведінку, коли він злітає. Можливо, це не ритуальний танець перед полюванням, а елементарне невміння тримати рівновагу при зльоті? Хоча… Деякі його рухи були досить складними. Я навіть не ризикнула б їх повторити без спеціальної підготовки. Треба попросити Крамсі мене навчити. Скажу, що бачила, як молоді дракони вправлялися. А моєму Дикому сподобається, якщо я перед полюванням виконуватиму його ритуальний танець. Схиляюся таки до того, що це саме він і був.

Раян

Ці три дні я провів зовсім не так весело, як планував. Ймовірно, необхідність відвідати нудний захід зіпсувала мені настрій. Мені дуже не хочеться вкотре провести вечір у натовпі, у бальному залі  палацу. З набагато більшим задоволенням я б полетів і полював! Нехай навіть доведеться провести час із цією дрібною.

Весь день, з самого ранку,  я просто місця собі не знаходжу. Мені жарко і душно у палаці! Мені треба злітати в гори та розвіятися. Але я боюся, що батько виконає свою загрозу і замкне мене. Хоча ми ці дні з ним особисто не зустрічалися, але брат передав мені його попередження: я повинен бути присутнім на заході, інакше на мене чекають неприємності. Іншим часом я наплював би на цей шантаж, але зараз, коли в мене з'явилася дрібна… Та що ж таке! Коли я встиг так прив'язатися до неї? Треба взяти себе в лапи та викинути її з голови. Ні, не зовсім, але хоча б до кінця сьогоднішнього заходу.

Власне, чому до кінця? Зазначусь, що з'явився, помаячу трохи та злітаю в гори, до Каради.

Ближче до вечора захід нарешті розпочався. Як на мене, можна було з ранку зробити це все, і до обіду вже закінчити!

- О, Раяне, ти таки зволив нас відвідати? - Ердан не втрачає нагоди мене зачепити, знаючи, як я ставлюся до всіх цих світських приймань.

Так, братику, ти ще й знущаєшся!

- А хіба я мав вибір? - зло шиплю у відповідь. Не бачу сенсу заперечувати очевидне.

– Не було. І я радий, що ти нарешті це зрозумів, — якось сумно відповідає Ердан. Мене це трохи насторожує, але зараз немає жодного бажання заглиблюватись у мої не райдужні перспективи. Мені треба сьогодні всього кілька годин тут перекантовуватись і на волю!

Судячи з усього, мій брат все-таки має елементарні поняття про співчуття, тому що через дві години цієї світської тортури він підійшов до мене і тихо сказав:

- Зараховано. Вільний! – і підморгнув. - Лети вже до своєї дрібної!

Я мало не зашипів на нього, але це було б не тільки не чемно, а й безглуздо з мого боку. Тому тільки кивнув у відповідь і непомітно покинув палац. Часу втрачено чимало, але летіти тут не далеко.

На максимальній швидкості, на яку я від себе не очікував, підлітаю до нашого озера і плавно, намагаючись не підіймати бризок, йду під воду. Треба трохи остудитись перед зустріччю з Карадою. Дорогою я дещо собі нафантазував і тепер холодна озерна вода це саме те, що лікар прописав.

Напевно, Боги сьогодні на моїй стороні, або риба надто дурна виявилася, але я виринаю з досить великою здобиччю. Наїстися, звичайно, двом не вистачить, але почастувати дрібну зможу.

А вона вже чекає на мене на березі! Вогнище горить і щось смажиться. А пахне як! Я майже нічого не їв сьогодні, не хотілося летіти на повний шлунок. Та й, чесно кажучи, апетиту не було. Я навіть подумав, що захворів трохи, але за час польоту погане самопочуття зникло, напевно, регенерував на льоту. І чим ближче я підлітав до озера, тим краще ставав мій стан. А побачивши Караду і винюхавши смажене м'ясо, я зрозумів, як зголоднів.

Вибираюся на берег і кладу рибину перед моєю драконицею і торкаюсь мордою їй у руки, випрошуючи заохочувальне погладжування.

Дрібна досить кмітлива (ха! Хто кого дресує, ще питання!), і гладить мене по морді, примовляючи:

- Гарний, добрий Дикий. Гарний рибалка. Шкода, що поки що поганий мисливець, але я тебе навчу!

Я мало не обернувся від образи, яку мені завдали! Я? Поганий мисливець??! Та що ти взагалі розумієш у полюванні, жінко?! Вчити вона мене збирається! Вона! Мене! Навчатиме мисливству!! Та я один із найкращих у королівстві мисливців! Я виграв вже у цьому році п'ять змагань! Це рекорд сезону!

Ричу і збираюся злетіти, щоб показати їй який я мисливець! Але дрібна, посміхнувшись, схопила мене рукою за перший головний зубець, і я не тільки втратив весь свій запал, а й банально поплив мозками, прикривши очі та переходячи з рику на муркотіння. Та що вона зі мною робить? Так я скоро по команді буду їй паличку приносити й через кільця з вогнем стрибати. Але, у мене немає сил чинити опір, я вже на все згоден, тільки ще трохи погладь тут...