Українська література » Фентезі » Сяйво - Стівен Кінг

Сяйво - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Сяйво - Стівен Кінг
не переставав пестити її грудь, ласкаво потираючи сосок пучкою великого пальця.

Вона відгукнулася тихим зітханням — чи від його слів, чи то реагуючи на його ніжне пещення її груді, напевне він сказати б не зміг. Він трішки підвів руку і розстібнув верхній ґудзик її сорочки. Венді злегка посовала ногами. Джинси відразу здалися їй занадто тісними, це трохи дратувало й водночас подразнювало приємним чином.

— Це означало б залишити тебе тут саму, тому що твоє вміння ходити на снігоступах сміху варте. Це означало б зо три доби невідомості. Тобі такого хотілося б?

Його рука впала до другого ґудзика і розчепила його, відкривши початок її улоговини.

— Ні, — промовила Венді голосом, що став трохи в’язким. Вона поглянула на Денні. Той перестав вовтузитись і крутитися. Знову йому до рота заповз його великий палець. Отже, все було гаразд. Але Джек залишив щось поза намальованою ним картиною. Вона була занадто бляклою. Було там щось іще… що?

— Якщо ж ми сидітимемо на місці, — сказав Джек, розстібаючи на ній третій і четвертий ґудзики з тією ж умисною повільністю, — сюди напевне поткнеться якийсь рейнджер з національного парку або єгер з департаменту охорони дикої природи — просто, щоби дізнатися, як нам тут ведеться. І тоді ми йому просто скажемо, що бажаємо вниз. Він про це подбає.

Він допоміг її голим грудям вислизнути у широке V розтуленої сорочки і, нахилившись, обхопив губами стрижень соска. Той був твердим, ерегованим. Джек повільно ковзав по ньому язиком, тим способом, що, як він знав, їй подобається. Венді тихо застогнала, вигинаючи дугою спину.

(«?Про щось я забула?»)

— Любий? — спитала вона. Її руки своєю волею знайшли його потилицю, і тому, коли він відповів, голос його прозвучав приглушеним її тілом. — А як же той рейнджер нас забере звідси?

Він трішки підвів голову, щоби відповісти, а по тому вхопив губами другий її сосок.

— Гадаю, якщо вертоліт буде зайнятий, тоді мусить нагодитися снігохід.

(«!!!»)

— Але ж у нас є свій! Уллман нам про нього казав!

На мить його губи застигли на її соску, потім він сів прямо. Лице Венді трохи розчервонілося, очі її блищали. Натомість Джекове обличчя було спокійним, ніби він щойно займався не еротичною прелюдією зі своєю дружиною, а читав якусь доволі нудну книжку.

— Якщо в нас є снігохід, тоді нема жодної проблеми, — схвильовано промовила вона. — Ми зможемо спуститися вниз усі втрьох.

— Венді, я ніколи в житті не водив снігохода.

— Цього навряд чи важко буде навчитися. У Вермонті ти сам бачив десятирічних дітей, які ганяють на них у полях… хоча не знаю, про що думають їхні батьки. І в тебе ж був мотоцикл, коли ми познайомилися.

Дійсно, він мав «хонду» з двигуном триста п’ятдесят кубів[183]. Мотоцикл він зміняв на «сааб» щойно по тому, як вони з Венді спільно винайняли помешкання і почали жити разом[184].

— Гадаю, я би зміг, — промовив він мляво. — Але мені цікаво, в якому він стані. Уллман і Ватсон… вони тут порядкують з травня до жовтня. Мізками вони налаштовані на літо. Я певен, бензину в ньому нема. Може не бути свічок, а то й самого акумулятора. Я не хотів би, аби ти забивала собі голову занадто високими надіями, Венді.

Тепер уже не на жарт розхвильована, вона нахилилася над ним, груди її цілком викотилися з сорочки. Джек відчув раптове бажання вхопити дружину за цицьку і вивертати її, поки Венді не заверещить. Може, це навчило б її не патякати.

— Бензин не проблема, — сказала вона. — У «фольксвагені» і в готельному пікапі баки повні. Також унизу є запас бензину для аварійного генератора. А в тому складі мусить бути й каністра, отже, ти зможеш взяти з собою запас.

— Так, — промовив він. — Є.

Насправді там було три каністри, дві п’ятигалонові й одна двогалонова[185].

— Я певна, свічки запалювання й акумулятор теж там мусять бути. Ніхто ж не зберігатиме снігохід в одному місці, а свічки й акумулятор в іншому, правильно?

— Схоже, малоймовірно, еге ж?

Він підвівся і пройшов туди, де лежав сплячий Денні. Пасемце волосся впало йому на лоба, і Джек дуже делікатно його змахнув. Денні не поворухнувся.

— Тож якщо ти зможеш його запустити, ти нас вивезеш звідси? — спитала вона в нього з-за спини. — У перший же день, тільки-но по радіо пообіцяють гарну погоду?

На якусь мить він забарився з відповіддю. Стояв і дивився вниз на свого сина, і його змішані почуття розчинялися у хвилі любові. Той був саме таким, як вона сказала, тендітним, вразливим. Позначки в нього на шиї були дуже помітні.

— Так, — промовив він. — Я його запущу, і ми виберемося звідси якомога швидше.

— Слава Богу!

Він обернувся. Вона зняла сорочку і лежала на ліжку, живіт плаский, груди грайливо націлені в бік стелі. Вона ліниво грається з ними, підбиваючи пипки.

— Покваптеся, джентльмени, — ніжно промовила вона, — час.

Потім, без жодного світла в кімнаті, окрім нічника Денні, який той переніс сюди зі своєї спальні, Венді лежала на згині його ліктя, почуваючись пречудово, у мирі і спокої. Їй подумалося, як важко зараз повірити, що вони можуть ділити «Оверлук» з чимось зайшлим, убивчим.

— Джеку?

— Гмммммм?

— Що напало на нього?

Він не відповів їй прямо.

— Він має щось. Якийсь талант, якого решта нас позбавлені. Перепрошую, більшість з нас. І в «Оверлуку», можливо, також щось є.

— Привиди?

— Я не знаю. Напевне щось таке, але не в сенсі Елджернона Блеквуда[186]. Радше, рештки переживань тих людей, які тут колись зупинялися. Як добрих, так і поганих. У цьому сенсі, я гадаю, кожний великий готель має своїх привидів. Особливо старий.

— Але якась жінка у ванні… Джеку, він же не звихнувся з розуму, правда?

Він коротко її стиснув.

— Ми знаємо, що він западає… скажімо так, у транс, якщо тут годиться це слово… час від часу. Ми знаємо, що, коли він в такому стані, він інколи… бачить?.. речі, яких сам не розуміє. Якщо провидницькі транси можливі, вони, либонь, є функцією підсвідомості. Фройд писав, що підсвідомість ніколи не промовляє до нас прямою мовою. Тільки символами. Якщо тобі сниться, що ти потрапив до хлібної крамниці, де

Відгуки про книгу Сяйво - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: