Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

— Як я почуваюся? — скрикнув він. — Ну, я навіть не знаю, як це передати. Я почуваюся, я почуваюся... — Сем замахав руками в повітрі, — я почуваюся, як весна після зими, як сонце на листі, як сурми й арфи, як усі пісні, що їх я коли-небудь чув!

Він замовкнув і повернувся до свого господаря.

— А от як пан Фродо? — запитав. — Хіба ж не шкода його бідної руки? Та я сподіваюся, що, крім цього, з ним усе гаразд. Йому було важко.

— Так, у всьому іншому зі мною все гаразд, — озвався у цю мить Фродо, сідаючи і теж сміючись. — Я знову заснув, чекаючи на тебе, Семе, сплюху ти мій. Я прокидався ще рано-вранці, а зараз, напевно, вже полудень.

— Полудень? — повторив Сем, намагаючись порахувати. — Полудень якого дня?

— Чотирнадцятого дня Нового року, — сказав Ґандальф, — або, щоби вам було зрозуміліше, восьмий день квітня за Ширським літочисленням[2]. А от у Ґондорі віднині й довіку новий рік починатиметься двадцять п’ятого березня, коли загинув Саурон і коли вас вирятували з вогню та принесли до Короля. Він виходив вас і тепер чекає на зустріч із вами. З ним ви поїсте і щось вип’єте. Коли будете готові, я проведу вас до нього.

— Король? — здивувався Сем. — Який король, і хто він?

— Король Ґондору та Володар Західних Земель, — відповів Ґандальф, — він повернув собі все своє предковічне володіння. Невдовзі вирушить на коронацію, проте зараз він чекає на вас.

— А що ми одягнемо? — запитав Сем, бо помітив лише складене на підлозі біля ліжок старе дрантя, в якому вони мандрували.

— Те, в чому ви були, коли йшли до Мордору, — сказав Ґандальф. — Навіть орківське шмаття, що його ти, Фродо, носив у чорній землі, буде збережено. Жодні єдваби чи льон, ані обладунки чи геральдика не будуть у більшій пошані. Та згодом я, напевно, таки знайду вам інший одяг.

Тоді чарівник простягнув до них руки, і гобіти побачили, що одна з них аж сяє від світла.

— Що у тебе там? — скрикнув Фродо. — Може, це...

— Так, я приніс вам ваші скарби. Їх знайшли на Семі, коли вас урятували. Подарунки Володарки Ґаладріель: твій келих, Фродо, і твоя скринька, Семе. Ви зрадієте, коли вони знову будуть у вас і у безпеці.

Гобіти вмились, одяглися, злегка перекусили й пішли слідом за Ґандальфом. Вони виступили з букового гаю, де лежали, пройшли довгим зеленим лужком, що переливався в сонячному світлі, весь обсаджений величними деревами з темним листям, на яких красувався ясно-червоний цвіт. Позаду них бриніла, спадаючи, вода, а попереду між квітучими берегами мчав струмок, що добігав до зеленого лісу наприкінці лужка і зникав під аркадою дерев, крізь яку було видно блиск води вдалині.

Коли Ґандальф і його супутники дісталися до входу в ліс, то з подивом побачили там лицарів у сяйливих обладунках і високих вартових у срібно-чорній одежі, котрі шанобливо їх привітали й уклонилися. Потім один із присутніх засурмив у довгу сурму, і прибулі рушили далі проходом серед дерев, побіч співочого струмка. Так вони дісталися до розлогої зеленої галявини, за якою в срібній імлі розкинулася широка ріка, а вже на ній було видно довгий заліснений острів, біля берегів якого стояло чимало кораблів. А на луці, де зупинилися гобіти, вишикувалися рядами загони могутнього війська, яке аж сяяло на сонці. Коли гобіти наблизилися, то воїни оголили мечі, струснули списами, заграли в ріжки й у сурми та загукали безліччю голосів багатьма мовами:

Многая літа півміркам! Прославляйте їх бучною хвалою!

Квіо і Феріайн ананн! Аґлар’ні Феріаннат!

Прославляйте їх бучною хвалою, Фродо та Семвайза!

Даур а Берель, Конін єн Аннŷн! Еґлеріо!

Прославляйте їх!

Еґлеріо!

А лайта те, лайта те! Андаве лайтувалмет!

Прославляйте їх!

Кормаколіндор, а лайта тарієнна!

Прославляйте їх! Персненосців, прославляйте бучною хвалою!

І червона барва зарум’янила їхні щоки, й очі їхні засяяли від подиву, — Фродо та Сем рушили вперед і побачили, що серед цього галасливого воїнства на зеленому моріжку встановлено три високі престоли. За троном праворуч майорів білий зі зеленим стяг — кінь, що вільно скаче; ліворуч був срібний із блакитним стяг — корабель із провою-лебедем, що плине морем; а за найвищим престолом, що стояв посередині, майорів на вітрі чудовий штандарт, на якому цвіло біле дерево на чорному полі під блискучою короною та сімома мерехтливими зірками. На тому престолі сидів чоловік в обладунку, могутній меч лежав упоперек його колін, але шолома він не мав. А коли гобіти підійшли до нього, він підвівся. І вони впізнали його, хоча він і змінився: величний, із радісним обличчям, маєстатний володар людей, темноволосий, зі сірими очима.

Фродо кинувся йому назустріч, а Сем побіг слідом.

— Гай-гай, це перевершує все, чого я сподівався! — сказав він. — Бурлако, це ти? Чи я досі сплю?

— Так, Семе, це Бурлака, — відповів Араґорн. — Довгою була дорога сюди з Брі, де тобі не сподобався мій вигляд, чи не так? Довгою для нас усіх, але ваша була найжахливіша.

Потому, на Семів подив і неймовірне збентеження, Араґорн схилив перед ними коліно, а тоді, взявши їх за руки: Фродо правицею, а Сема лівицею, — повів до престолу, висадив на нього і повернувся до воїнів та капітанів, котрі стояли на луці, й озвався так, аби голос його дзвенів понад усім воїнством:

— Прославляйте їх бучною хвалою!

І коли радісний гамір прокотився лавами і знову стих, на превелике та повне Семове задоволення і на його невимовну насолоду, вперед виступив ґондорський менестрель, і став навколішки, і попрохав дозволу заспівати. І — о диво! — мовив:

— Слухайте, володарі та лицарі, воїни хоробрості непереможної, королі та вельможі, слухай, славний народе Ґондору, слухайте, Вершники Рогану, і ви, Ельрондові сини, і дунедайни з Півночі, й Ельф та Ґном, і відважні серця Ширу, й усі мешканці Заходу, — слухайте мою пісню. А співатиму я вам про Фродо Дев’ятипалого та про Перстень Судьби!

І коли Сем почув це, то засміявся вголос, пронизаний радістю, й устав, і гукнув:

—