Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Під чуйним керівництвом бабусі Амолін я приготувала на обід соммеріндський суп. Накривши на стіл, ми покликали всіх інших. Я невпевнено взялася за ложку та спробувала те, що приготувала. На мій подив, суп вийшов приголомшливим.

— Як бачиш, Деме, — бабуся Амолін підморгнула Дему, — Кетта добре готує. Але їй потрібна мотивація. Знайдеш, чим її замотивувати — навчиться багато чому.

— Навчитися я можу, — заперечила я старенькій, — а от полюбити готування все одно не вийде. Навіщо змушувати себе через силу, якщо мене є кому нагодувати?

— Тому, люба, — стара ельфійка ну ніяк не хотіла здаватися, — що в житті всяке буває. Кожній людині необхідно вміти готувати хоча б найпростіші страви.

— Зробити бутерброд я завжди зможу. Тут навички не потрібні.

— Не можна харчуватися одними бутербродами.

— Можна.

— Ой, от уперта! — бабуся Амолін махнула на мене рукою і не стала далі сперечатися.

Наступного дня вона знову затягла мене на кухню, щоб навчити новому рецепту.

— Супи легкі у приготуванні, — пояснювала вона. — І чимось схожі на зілля. Ти вариш їх, додаєш різні інгредієнти і в результаті отримуєш цікавий результат. До того ж супи дають простір для фантазії, а ось із зіллям так не вийде.

— Ви мене все одно не переконаєте, бабусю Амолін, — усміхнулася я, нарізаючи овочі. — У мене свої погляди, у вас — свої.

— Я хоч би спробувала.

Усміхнувшись, бабуся Амолін присіла в крісло у кутку кухні і керувала мною звідти, детально розповідаючи та підказуючи. Цей суп теж вийшов смачним, що дуже потішило Дема. Він так пишався моїми досягненнями і був дуже щасливий, що заради нього я зайнялася тим, що мені не подобалося. Але хіба я могла відмовити коханому? Небагато зусиль з мого боку і він отримав рецепт свого соусу. Всі залишилися задоволені: Дем рецептом, бабуся Амолін тим, що навчила мене готувати, а я раділа тому, що зробила приємне коханому, а ще — що уроки кулінарії закінчилися і тепер я з чистою совістю можу розслабитися та насолоджуватися смаколиками від Дема. 

В столицю ми поїхали в останній день, зранку, щоб був час прогулятися перед візитом до архімага та від'їздом. Ми кілька годин провели на ринку, скуповуючи все, на що ще залишилися гроші, а потім поїли тістечок з кавою у невеликій, але затишній кав'ярні.

Закінчивши з покупками, ми вирушили до Ермалійської академії зіллєваріння та цілительства на зустріч з архімагом.

Академія виднілася здалеку — висока, здавалося, ніби вона зачіпає хмари своїми куполами, і втричі більша за академію Мірравель. Ермалійська академія виглядала величним символом давньої мудрості та сили. Її високі вежі, виконані в білому мармурі, сяяли в променях сонця, немов випромінюючи м'яке свічення, більше схоже на невідому магічну енергію. Блакитні дахи та куполи виблискували під небесами, створюючи відчуття гармонії між небом та землею. Візерунки на стінах нагадували про магічні письмена, а вікна веж здавалися порталами в інші виміри.

Позаду академії височіли гори, ще вищі, ніж сама академія, а ліворуч від неї простягався густий ліс із віковими деревами. Витончені містки та бруковані доріжки вели через тінисті сади та квітучі галявини до головних воріт, виконаних із світлого каменю та сріблястого металу. Рослинність обплітала фундамент і стіни академії, ніби зв'язуючи будівлю з природою, а листя дерев ніжно шаруділо під подихом вітру, створюючи атмосферу тиші та спокою.

Ермалійська академія зіллєваріння та цілительства була чимось більшим, ніж просто будівлею — вона виглядала живою, дихаючою, повною таємничої сили.

Я мимоволі зупинилася, не в силах відірвати погляд від прекрасного видовища. Навколо ніби все стихло: вітер, шелест дерев, навіть мої власні думки. Була тільки ця академія — її велич, чистота і таємнича, манлива сила, яка заворожувала до тремтіння. Це місце здавалося нереальним, наче зі сну.

— Невже вона справжня? — прошепотіла я, не вірячи своїм очам. Мені здавалося, що ще мить — і це чарівне видовище розчиниться в повітрі, залишивши по собі лише приємну теплоту на шкірі та легке ворушіння волосся. Але ні, воно було справжнім і мені належало сюди увійти.

Бабуся Амолін, узявши мене за руку, повела всередину, крізь ворота та сад, провела світлими порожніми коридорами в одну з кімнат, де було кілька порталів, кожен з яких мав різний номер.

— Тут вказані поверхи, — пояснила мені бабуся Амолін. — Портали перенесуть нас на потрібний. Нам давно пора почати використовувати звичайні ліфти, як ви, щоб не витрачати так багато магічної енергії, але ми звикли до порталів.

Бабуся Амолін підвела нас до порталу, на якому блакитним сяйвом світилася цифра 3. Я також помітила, що були портали з мінусом перед цифрою.

— А ті ведуть у підвал? — махнула я у бік мінусових порталів.

— Так. Тут п'ять поверхів над землею, вежа ректора, до якої ведуть окремі сходи з 5-го поверху та 3 підземні поверхи.

— Вражаюче!

— Тут навчаються студенти не лише зі всього Соммерінду, а й з інших світів. Столична академія дуже популярна серед магів. Але, звичайно, навчання в ній коштує чималих грошей. Ходімо. Архімаг Аевон на нас уже чекає.

Скориставшись порталом, ми перенеслися на потрібний нам поверх і, пройшовши в кінець коридору, опинилися у просторій та світлій бібліотеці. Біля вікна стояв літній ельф із довгим сріблястим волоссям у блакитному вбранні, характерному для місцевих магів, і гортав книгу. Почувши, що хтось увійшов, він підвів очі і, побачивши бабусю Амолін, тепло усміхнувся.

— Амолін, — архімаг відклав книгу і підійшов до нас, щоб привітати, — радий тебе бачити. Марево, давно не бачилися. Чув, ти вже теж архімагесою стала?

— Так, архімагу Аевоне. Ви мене добре навчили.

Архімаг Аевон окинув мене зацікавленим поглядом.

— Це і є та дівчинка, про яку ти мені говорила, Амолін?

— Так, — кивнула бабуся Амолін. — Кетта Віралані, з Муірна. Ми думаємо, що вона може бути лісовою.