Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Лісові дійсно відчувають рослини, розуміють природу? Чи Таліван Дуані трохи перебільшив їхні здібності?

Бабуся Амолін поставила келих із вином на столик і, кинувши погляд на вогонь у каміні, який танцював свій божевільний танець, подивилася на мене.

— Лісові справді чудово розуміються на рослинах. У них неймовірне чуття: маги з таким даром легко відшукують у лісі потрібні рослини, створюють зілля інтуїтивно і здатні виростити будь-яку, навіть найвибагливішу рослину. Лісові знають, що потрібно квітам та травам, деревам. Часто без додаткових знань, вони просто відчувають. І в лісі нездатні заблукати. Природа — їхній друг.

— А цей дар проявляється від народження?

— Будь-який дар, якщо він не з тих, що передаються під час посвяти, у магові присутній з народження. Але дар відчувати рослини прихований, він проявляється поступово.

— А яким чином? Як взагалі зрозуміти, що твої знання про властивості рослин не з книг, а з відчуття? Адже в дитинстві ми багато чого вивчаємо. Я, наприклад, і не згадаю, де прочитала про ті чи інші властивості якоїсь рослини, але я їх знаю, я їх пам'ятаю.

— Все просто, люба, — бабуся Амолін обдарувала мене усмішкою. — Лісові починають створювати свої зілля ще у дитячому віці. Їм невідомі складнощі. Створити нові ліки, поліпшити старі, знайти протиотруту або створити нову отруту — все це їм під силу. Для лісових немає нездійсненних завдань у зіллєварінні.

Я замислилась. А чи могла я мати такий дар? Я чудово зналася на рослинах, створювати зілля почала ще дитиною, і в лісі теж ніколи не блукала. Я хотіла запитати бабусю Амолін, як визначити цей дар, але архімагеса Марева заговорила першою.

— Бабусю, Кетта восени створила найскладнішу протиотруту, навіть я не змогла зрозуміти, які інгредієнти необхідні. Вона врятувала свою подругу від смерті. І зараз, коли вона мені допомагає, я бачу, що Кетта неймовірно талановита. Я не була такою здібною у її віці. Я багато читала, все виписувала постійно, а Кетта схоплює на льоту і взагалі із зіллями на «ти», так би мовити. Як гадаєш, може вона — лісова?

Мене трохи збентежило, як архімагеса Марева мене розхвалювала, але вона нічого не прикрашала, вона говорила правду.

— Якщо ти кажеш, що Кетта вже зараз так легко справляється із зіллями, то вона цілком може виявитися лісовою, — бабуся Амолін повернулася до мене. — Кетто, скажи, а коли ти почала варити зілля? Скільки років тобі було?

— Років 8 мені було. Мама намагалася мене навчити готувати, але мені цікавіше було спостерігати за бабусею, як вона варить зілля, от я й почала варити їх разом із нею. А перше власне зілля я створила у 10 років. То був покращений засіб від кашлю. Мені стандартне на смак не подобалося. Я ж зварила таке, щоб і пити було приємно, і діяло швидко.

— Дуже цікаво! — бабуся Амолін дивилася на мене із захопленням. — Я своє перше зілля винайшла років у 16, а ось моя бабуся — вже у 9 років. А що до лісу? Чи траплялося заблукати?

— Ні, ніколи, — я похитала головою. — З дитинства сама ходила збирати трави і завжди легко знаходила шлях додому.

— А сад? Вирощуєш якісь рослини?

— У дитинстві я постійно проводила час у саду із бабусею. Ми багато чого вирощували для зілля. І все росло добре. Зараз у мене, на жаль, немає часу на садівництво, але мені подобається вирощувати рослини. Жодна квітка в горщику в мене не загинула.

Бабуся Амолін замислилась. Вона довго дивилася в далечінь, а я із завмиранням серця чекала її відповіді. Нарешті вона повернулася до мене і сказала:

— А знаєш, Кетто, ти справді можеш виявитися лісовою. Але підтвердити це може лише хтось із наших архімагів. В Ермалійській академії зіллєваріння та цілительства працює мій знайомий архімаг. Я можу звозити тебе до нього днями, хай він перевірить. Він також із лісових.

— Ой, правда? — зраділа я. — Я не завдам вам цим зайвого клопоту?

— Ні, люба, що ти. Мені й самій цікаво дізнатися, чи маєш ти цей чудовий дар. 

Зв'язавшись зі своїм знайомим архімагом, бабуся Амолін дізналася, що той зараз на Колючих островах і повернеться лише наприкінці нашого перебування тут. Нам не залишалося нічого іншого окрім як цілком і повністю присвятити себе збору трав, чому я була дуже рада.

В один із днів архімагеса Марева, взявши з собою їжу, повела нас углиб лісу. Чим далі ми заходили, тим я все більше відчувала, як ліс дихає магією, ніби просочився нею наскрізь. Високі дерева, з тонкими і гнучкими гілками, тяглися до неба, їхнє листя шепотіло одне з одним, створюючи тиху мелодію. Світло пробивалося крізь густу крону, танцюючи золотими плямами на покритих мохом стежках.

Моя викладачка йшла попереду, її рухи були плавними та впевненими, як у людини, яка почувала себе тут як удома. Вона періодично зупинялася, щоб зірвати витончену стеблину або ніжну квітку, пояснюючи мені значення кожної незнайомої мені трави. Я старанно запам'ятовувала її слова, відчувала дотик прохолодного листя до пальців і вдихала аромати лісу — солодкуваті, пряні, з легким відтінком свіжості.

Ми збирали трави в плетені кошики, які наповнювалися яскравими, різнокольоровими букетами, кожна трава мала свою енергетику та силу. Викладачка показувала мені, як вибирати потрібні рослини, прислухаючись до ритму лісу, до його тихих підказок, але я й сама розуміла інтуїтивно, які з них слід взяти. Я відчувала, як ліс оживає навколо нас, його магія була майже відчутною.

Звуки природи — спів птахів, шелест листя та дзюрчання далекого струмка — створювали відчуття повної гармонії. У цьому місці все дихало спокоєм і мудрістю, а я, йдучи за своєю наставницею, відчувала себе частиною чогось більшого, стародавнього і таємничого.

Через кілька годин, ближче до вечора, стежка привела нас до природної арки — тепер наш шлях лежав через неї. Пройшовши крізь арку з вигнутого дерева, що густо поросло мохом і обвилося плющем, за якою повітря якось дивно мерехтіло, ми опинилися в самому серці ельфійського лісу.