Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

На довершення всім квітам всередині торта, ми прикрасили його і зовні: бабуся Амолін зрізала ті, що росли спеціально для їжі в горщиках на кухні. А я думала, навіщо в неї стільки квітів на кухні! Виявилось, щоб їсти.

Квіти, ягоди, листочки м'яти на покритому зеленою глазур'ю торті — у нас дійсно вийшла справжня лісова галявина. Як же гарно!

— А казала, що не вмієш готувати, — бабуся Амолін з усмішкою спостерігала, як я додаю останні квіти на торт. — Можеш, коли захочеш.

— Без вас я не впоралася б. Я ж не знаю, що з чим змішувати і скільки часу пекти ці коржі.

— Якби ти почала вивчати рецепти, то й без моєї допомоги добре готувала б. Ті, хто вміє варити зілля, не можуть погано готувати.

— Може, ви й маєте рацію, бабусю Амолін, — зітхнула я. Я вже не вперше чула подібні заяви. — Просто мені справді нецікаво готувати. Мені подобається вирішувати куди складніші завдання, ніж створення приємного смакового поєднання.

— Розумію, потяг до науки — це похвально, люба. Але їсти все одно треба.

— Так у мене для цього є Дем! — усміхнулася я. — Поки він варитиме суп, я варитиму зілля. Головне, не переплутати каструльки потім.

Бабуся Амолін розсміялася моєму жарту.

— Ти не думай, що я забула про супи. Днями проведу тобі майстер-клас.

— Я пам'ятаю, пам'ятаю.

— Що ж, люба, торт я ховаю в холодильник, а ти йди відпочивай. Час уже пізній.

Подякувавши бабусі Амолін за допомогу, я нарешті дісталася гостьової спальні. Дем ще не спав, він читав якусь книжку.

— Наче не так багато посуду було, — здивувався він. — Чого це ти так довго, Кетто?

— Ми з бабусею Амолін спілкувалися, — збрехала я.

Дем відклав книжку і притягнув мене до своїх обіймів.

— Не бреши, — посміхнувся він. — У тебе хитруватий вигляд. Якийсь сюрприз вже підготувала?

— Нічого від тебе не приховаєш! — засміялася я і поцілувала Дема, щоб уникнути подальших розпитувань.

Дем не став допитуватись. Він цілував мене у відповідь, шепотів на вухо всілякі ніжності. То була наша перша ніч у Соммерінді — чарівна, як і все в цьому світі, а ранок приніс ще більше чарів. 

Розбудивши Дема поцілунком, я вручила йому подарунки: парний браслет та кілька книг, одна з яких була, звичайно ж, кулінарною.

— Подарувала мені книгу з рецептами, щоб я тобі їх готував? А ти хитра, Кей! — Дем засміявся.

— Не хитра, а практична, — усміхнулася я. — Ти давай швидше вмивайся, на тебе ще один подарунок чекає. Але він не тут.

— А де? Ти з самого рання зібралася мене кудись тягти?

— Ні, подарунок в домі, просто в іншій кімнаті.

— Заінтригувала! Що ж, тоді я пішов у ванну.

Коли ми спустилися вниз, то виявили, що бабуся Амолін вже накрила стіл у їдальні і всі чекають на нас. Архімагеса Марева разом зі своїми старими привітала Дема, а потім бабуся Амолін поманила мене до кухні. Я прослизнула за нею і вона вручила мені наш торт.

— Неси, красуне! — бабуся Амолін відчинила двері, пропускаючи мене разом із тортом у їдальню.

Я обережно поставила його на стіл, боячись, щоб жодна квіточка чи ягідка не впали, і зі щасливим виразом обличчям повернулася до Дема.

— Соммеріндський квітковий торт! — урочисто оголосила я. — Я його сама приготувала під суворим наглядом бабусі Амолін. Чесно-чесно!

— Підтверджую! — закивала бабуся Амолін. — Кетта виконала щонайменше 75% роботи.

Дем дивився на мене, роззявивши рота з подиву. Він хотів щось сказати, але слова десь загубилися. Він мабуть чекав, що я скажу «це жарт!», але я навіть усміхатися перестала, так що йому не залишалося нічого іншого, як повірити.

— Здивувала… — до Дема нарешті повернувся дар мови, і він підвівся, щоб мене поцілувати. — Такий подарунок я запам'ятаю на все життя, Кей. Він безперечно найкращий! Просто неймовірно!

— Тільки не думай, що я щороку тебе такими радуватиму, — засміялася я.

— Навіть і в думках не було, — Дем теж засміявся.

Торт виявився нереально смачним. Я навіть не вірила, що приготувала його сама! Невже я справді можу готувати? Треба буде взяти у бабусі Амолін рецепт і всіх цих квіткових інгредієнтів накупити. Навчу Дема, наступного разу нехай він такий торт готує. Мені, звичайно, було приємно, що я дещо можу, але любов до приготування все одно не прокинулася.

Після сніданку, отримавши в подарунок від дідуся Крегана квіткове вино, ми склали в кошик ще по шматку торта і трохи ягід, і вийшли в сад. Спустившись по кам'яних сходинках до струмка, ми пройшли берегом трохи вперед і влаштувалися на зручному плоскому камені, який вже нагріло сонце. Праворуч від нас був невеличкий пагорб і струмок спускався з нього мініатюрними водоспадиками, а ми якраз влаштувалися біля широкого місця, куди бігла вся вода. Куди не глянь, скрізь були квіти — яскраві, будь-яких форм та відтінків, а над ними пролітали метелики та бабки. Ми ніби опинилися у своїй власній казці, приховані від усіх природою.

Я поклала голову на плече Дема і заплющила очі. Я почувала себе щасливою. Хотілося розтягнути цей момент до безкінечності.

— Будеш вино, Кей? — тихо спитав мене Дем.

— Буду, — я розплющила очі і взяла пляшку з його рук. Зробивши кілька ковтків, я відзначила дивовижний смак напою — легкий та помірно-солодкий. — Вино просто ідеальне!

— Так, ідеально підходить до твого торта, — посміхнувся Дем, дістаючи з кошика торт. — Я все ще не можу повірити, що ти сама його спекла.

— Я сама не можу повірити, — засміялася я, цілуючи Дема в вимазані тортом губи. — Але я хотіла тебе здивувати.

— У тебе це вийшло, Кей!

— А знаєш… — мені раптом згадався інший наш пікнік із лимонним пирогом. Наш перший пікнік. Наш перший поцілунок. — Я згадала, як ми вперше вирушили на озеро… Тільки тоді був вечір, а зараз ранок.

— Тоді твоє волосся горіло вогнем у променях вечірнього сонця, а зараз воно сяє золотом у ранковому сонці, — Дем провів рукою по моєму волоссю, дивлячись на мене таким закоханим поглядом, що серце забилося частіше. — Ти — моє сонечко. Кохаю тебе, Кей!