Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій
— Звичайно, ви це здорово придумали, архімагесо Марево, — я не відмовилася б провести в столиці більше часу, але я сюди приїхала, щоб допомагати викладачці збирати трави, а не гуляти містом. Тож вистачить години, щоб познайомитися з Ермалем. Можливо, в якийсь інший день ми зможемо знову тут побувати.
Ми всі разом зайшли до магазину знайомої архімагеси Мареви, де продавалися найрізноманітніші трави та інші інгредієнти для зілля, залишили там викладачку й вийшли на площу.
Головну площу Ермаля прикрашали п'ять фонтанів. Чотири з них розташовувалися по сторонах світу, а п'ятий — у центрі. Ми з цікавістю оглянули кожен з них, насолоджуючись прохолодою, яку дарували струмені води, що дзюрчали з цих прекрасних витворів мистецтва.
Фонтани відрізнялися один від одного, але все ж таки мали деякі схожості: всі вони були невеликі, круглої форми, посеред фонтану стояла скульптура у вигляді кількох чаш з яких лилася вода, крім того, кожен з фонтанів оточували квіти — на клумбах і в горщиках на самих фонтанах. На одному з фонтанів була лавочка, на яку ми ненадовго присіли.
— Як же тут гарно, Деме! — я поклала голову на плече коханому. — Так не хочеться йти. Вічність тут сиділа б.
— Думаю, ми не востаннє в Соммерінді. Колись вирушимо сюди вдвох.
— Коли? — я підняла голову, щоб поцілувати Дема в щоку, але він ухилився і поцілував мене в губи довгим і ніжним поцілунком.
— Коли заробимо достатньо грошей на такі подорожі, — відповів Дем, насилу відірвавшись від моїх губ.
Я рідко фотографувала, тому що не любила поратися з проявом фотографій, воліючи робити замальовки в блокнот, але зараз у нас не було часу для малювання і я зробила кілька знімків напам'ять. Нехай щасливі моменти назавжди залишаться збереженими. Колись ми постаріємо, втратимо яскравість спогадів, а ці фотографії будуть нагадувати нам про те, як добре нам було з Демом. Я навіть попросила дівчину, яка проходила повз, сфотографувати нас разом. Поставлю в рамочку біля ліжка і щоразу радітиму, дивлячись на фото.
Центральний фонтан виявився найцікавішим: він був подвійним. Внутрішній резервуар для води був оточений своєрідним ровом і виходив фонтан у фонтані. Ми затрималися біля нього довше, даруючи одне одному ніжні поцілунки й обійми, а потім попрямували до останнього фонтану і вийшли між крамничками до вузької вулички, вздовж якої продовжувалися ряди крамниць. Неквапливо прогулюючись, ми роздивлялися все навколо. Як же тут було гарно!
Ми заглянули в кілька крамничок, щоб купити сувеніри та книги. Я не встояла і потягла Дема до магазину одягу. Мені хотілося вбратися за соммеріндською модою. Дем бурчав рівно до тієї хвилини, як я почала демонструвати йому вбрання.
— Тобі пощастило, що ельфи віддають перевагу відкритому одягу. У світі Варн ти б не прижилася: там усі сукні довгі, а про глибокі вирізи вони зовсім не чули.
— Я знаю. Але там погодні умови не схильні до відкритого одягу. Думаю, якби в них було спекотно, то вони б одягалися легше.
Вибравши для себе кілька гарних вбрань, я вмовила і Дема заглянути у відділ із чоловічим одягом. Він дивився із сумнівом на соммеріндську чоловічу моду, але все ж таки поступився мені.
— Вважай це раннім подарунком до твого Дня народження, — я взяла до Соммерінду всі свої заощадження, плануючи витратити їх у своє задоволення і порадувати Дема. Не все ж йому мене балувати!
Ми ще трохи пройшлися, а потім із жалем зазначили, що час, виділений нам архімагесою Маревою для прогулянки, вже минув. Ми поспішили назад до головної площі і, знову пройшовши повз прекрасні фонтани, вийшли до крамнички, де нас уже чекала викладачка.
— Не нагулялися? — архімагеса Марева усміхнулася.
— Тут так гарно! — вигукнула я в захопленні. — Вічність гуляла б!
— У вас ще буде можливість погуляти Ермалем. Давайте поїмо і вирушимо в Лоркас. Я хочу якнайшвидше дістатися додому. Бабуся має звичай у неділю ходити в гості до подруг. Не хочу з нею розминутися.
Ми згідно закивали з Демом, бо вже зголодніли, адже вранці встигли випити тільки по чашці кави, і архімагеса Марева повела нас до невеликого, але затишного кафе, схожого на казковий будиночок. Ми замовили овочевий пиріг з травами і сиром — у Соммерінді росли не тільки звичні для нас овочі, а й особливі, які ніде більше не зустрічаються. Я раніше пробувала лише деякі з них — у Муірні соммеріндські овочі, фрукти та ягоди коштували дорого. На десерт ми замовили морозиво, полите ягідним соусом.
— Як же гарно! — вкотре захопилася я, коли принесли їжу. Спробувавши, я мало не проковтнула язик від насолоди. — І дуже смачно!
— Невже смачніше, ніж я готую? — Дем дивився на мене посміюючись. Моя любов до смачної їжі завжди його трохи забавляла.
— Ну це ж інше, не порівнюй… Ось якщо ти приготуєш щось із соммеріндських овочів чи фруктів, тоді я зможу сказати, що смачніше: твоя їжа чи місцева.
— А ти хитрунка, Кетто! — засміявся Дем.
Поснідавши, ми попрямували до порталів і незабаром опинилися в Лоркасі. Він був зовсім іншим, несхожим на столицю.
Якщо в Ермалі переважав білий колір у будівлях, а дерев та іншої рослинності хоч і було більш ніж достатньо, але вони не зливались з будинками, то в Лоркасі все було інакше. Я ніби потрапила до лісового села! Тут було набагато більше дерев'яних елементів у будинках, а майже всі дахи покривав густий зелений мох, переплітаючись із плющем, що сповзав униз по стінах. Квіти та трави пробивалися крізь бруковані доріжки, залишаючи відчуття, що ти йдеш по лузі. Тут часто зустрічалися невеликі водоймища — озерця чи струмки, над якими височіли дерев'яні мости. Деякі дерева взагалі були частиною будинків, химерно поєднуючись з його стінами. Все дихало свіжістю та приємною літньою прохолодою. Такого дивовижного злиття природи з цивілізацією я ще не зустрічала.
— Подобається Лоркас? — запитала архімагеса Марева, бачачи моє захоплення.
— Я думала, Ермаль чудовий, але Лоркас настільки приголомшливий, що я не можу знайти слів. Чому у нас не створюють таку красу? Єднання людини з природою прекрасне.
