Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— А ти нормальна тікати геть проти ночі?

— Ти мене образив!

— Через це потрібно було тікати і наражати себе на небезпеку? А що якби на темних натрапила?

— Так натрапила ж, — єхидно зауважила Ніда, яка до цього з мовчазною посмішкою спостерігала за нашою суперечкою.

Дем витріщився на мене на всі очі. Ніда, пирхнувши, сіла за стіл, задоволена досягнутим ефектом.

— Що?.. — голос Дема звучав тепер невпевнено. Він ніби сподівався, що я спростую слова Ніди. Але я не збиралася дарувати йому це. Не наздогнав мене — хай тепер мучиться.

— Що-що?! — зло кинула йому в обличчя. — Що чув! Темних я зустріла.

— З тобою все гаразд? — Дем простягнув до мене руку, але я її відштовхнула.

— А схоже, що не гаразд?

— Пробач… — Дем винувато опустив очі.

Він зараз виглядав таким розгубленим, таким розбитим і втомленим, що в глибині душі щось ворухнулося. Відразу захотілося забути про все, обійняти його і заспокоїтись у його теплих обіймах. Але я не могла так просто йому це подарувати.

— Пробачити? — процідила я крізь зуби. — За те, що тобі твої принципи важливіші за мою безпеку? Так складно було одразу наздогнати та вибачитися?!

— Я думав, ти повернешся… — Дем підвів на мене очі. — Але ти не поверталася. Коли я вийшов, тебе вже не було. Я шукав тебе по всьому місту, Кетто. Тож не треба мені пред'являти претензії. Так, не одразу пішов, бо мені теж неприємні твої істерики. Але ж пішов!

— А якби зі мною щось трапилося? Як би тобі далі жилося з твоїми принципами? — не втрималася я від докору.

— Не знаю…

— От і подумай над цим, а я хочу спати. Залиш мене.

Дем спробував мене поцілувати, але я вивернулася, так що його губи лише трохи торкнулися моєї щоки.

— Це так не працює, Деме. Не можна звичайним «пробач» і поцілунком виправити свої помилки. Потрібно змінюватись, якщо хочеш, щоб ми залишилися разом.

— Ти теж не ідеальна, Кетто. Але ж я заплющую очі на твої недоліки. Ти на мої — ні.

— Я не можу чинити інакше.

Дем не став сперечатися, він тільки кинув на мене сумний погляд і пішов. Я залізла назад під ковдру і, накрившись з головою, тихенько заплакала. Я не могла пробачити Дему сьогоднішнього вчинку, але й без нього свого життя я не уявляла. 

Ми не розмовляли з Демом до кінця семестру. Цілий тиждень він ігнорував мене в їдальні, а я не ходила до бібліотеки. Я знала, що мала рацію у своїх претензіях і не збиралася йти йому назустріч. Якщо він справді так сильно за мене переживає, то має підійти першим. Але він так і не підійшов аж до святкового балу.

Для балу я купила чудову сукню — коротку, вона переливалася всіма відтінками зеленого. Неохоче я одягла до неї браслет і сережки, які Дем купив для мене у Велланії. Мені взагалі йти не хотілося, але Ніда навіть слухати нічого не хотіла.

— Ти підеш на цей бал і крапка! — заявила вона. — Якщо Дем такий дурень і не хоче миритися, то нехай пошкодує, побачивши таку розкішну красуню.

Я не стала чинити опір. Після першого келиха вина я трохи повеселішала і почала виглядати в натовпі Дема. Але його ніде не було. Після третього келиха вина та п'ятої відмови в танці хлопцям, що постійно до мене підходили, настрій різко впав. Дем що не прийде? Я не хотіла в це вірити.

Залунала чергова повільна пісня і я повернулася, щоб налити собі ще вина, коли мого ліктя торкнулася чиясь рука. Я вже зібралася вдарити цим ліктем, бо втомилася від підвищеної уваги до своєї персони, коли голос, що пролунав над самим вухом, змусив мене завмерти.

— Може, досить пити, Кей? Ходімо краще потанцюємо.

Я повернулася. Дем дивився на мене своїм звичайним поглядом, наче нічого не сталося. Мені одночасно хотілося гарненько його стукнути і поцілувати.

— Не хочу я з тобою танцювати, — пробурчала я, роблячи ковток вина.

Дем забрав з моїх рук келих, поставив його на стіл і повів танцювати. Я навіть не встигла й слова сказати, як уже стояла посеред зали в його міцних обіймах.

— Хочеш, — посміхнувся він і, нахилившись до самого вуха, прошепотів: — І не бреши, що ні.

— Я все ще зла на тебе, — продовжувала я бурчати.

— Я теж злий на тебе, — відповів Дем з лукавою усмішкою, — але це не заважає мені тебе кохати, Кей.

Його губи накрили мої, він цілував мене посеред зали, повної студентів та викладачів. Десь тут, напевно, й бабуся Тіррена приховалась, але мені було байдуже. За цей поцілунок я пробачила йому все.

Ми протанцювали з Демом весь вечір, а потім вирушили до нього додому. До теми нашої суперечки ми більше не поверталися, не бажаючи знову сваритися.

Новий рік ми також провели разом. Увечері Дем прийшов до мене додому разом із тортом, м'ясом у лимонному соусі та кількома салатами. Хоч я його й не запрошувала, адже раніше я не святкувала Новий рік із хлопцями, лише з родиною, батьки не були проти його компанії. Напевно їх переконала смачна їжа, приготовлена ​​Демом.

Зустрівши Новий рік у затишній домашній атмосфері, ми пообіцяли одне одному, що наступний рік буде кращим за попередній. Засинаючи тієї ночі в обіймах коханого, я щиро вірила, що так воно й буде.

Зимові канікули ми здебільшого проводили у квартирі Дема. Він також зараз не працював. Для тих рідкісних студентів, що залишилися у гуртожитку, у бібліотеці чергувала маера Тігана. Вільні дні, сповнені кохання та смаколиків, приготованих Демом, пролетіли непомітно. Так не хотілося знову повертатись до навчання після відпочинку, але вибору не було. І нехай за всім іншим навчанням я не скучала, але за роботою з архімагесою Маревою я сумувала.

До того ж наближався мій День народження.

Я планувала відзначати його вдома. Все ж таки, темні навколо та й дата не кругла, 19 років усього, не до гулянь у ресторанах. На відміну від Ніди я вирішила зібрати невеличку компанію. Мені не хотілося святкувати з одними тільки родичами. Окрім Ніди та Дема я покликала ще Орфлею з Тороною, з якими я за ці півроку достатньо здружилася і, звичайно ж, Айну. Подумавши, я запропонувала Ніді взяти з собою Івера, щоб Дему не було нудно в жіночій компанії. Ніда, незважаючи на натягнуті з ним стосунки, була не проти.