Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Переночувавши у мага Кадвалара, наступного дня ми з Демом вирушили до нього на квартиру, бо була неділя. Айна з сестрою вирушили додому. Я встигла поспілкуватися з Арейною лише за сніданком, але навіть цього мені вистачило, щоб зробити висновок: вона зовсім інша, ніж та дівчина, з якою я зіткнулася вчора ввечері на темній вулиці. В ній безперечно була сила і деяка впертість, але вона також виявилася цілком милою і навіть веселою дівчиною. Темна магія дуже змінює людей, я переконалася в цьому на власні очі.

Більшу частину неділі ми з Демом провели в ліжку, даруючи одне одному своє кохання. Зрідка ми переривалися на їжу і те тільки тому, що кулінарні шедеври Дема приносили мені не менше задоволення, ніж його поцілунки та обійми.

Надвечір, повечерявши, ми почали збиратися назад до академії.

— Сподіваюся, ти зробила висновки зі вчорашньої події, Кетто, — прибравши вимиті тарілки в шафу, Дем повернувся до мене.

Я мало не застогнала. Він знову за старе? Адже ми вже все обговорили. Навіщо він знову виносить мені мозок своїми нотаціями?

— Я вважаю, що вчинила правильно. Мій ризик був виправданий. І взагалі я не розумію, чому ти ніяк не можеш відпустити ситуацію? Все закінчилося добре. Всі живі, Арейна врятована, її колишній не втрапив у лапи темним, але ти все одно не можеш заспокоїтись. Що з тобою не так, Деме?

— Все зі мною так, Кетто! — Дем з силою грюкнув дверцятами шафки, знову починаючи злитися. — Я переживаю за тебе! Ти зазнала серйозних травм. Це ж не жарти!

— Але ж ти мене зцілив… — я спробувала усміхнутися, але Дем кинув на мене такий похмурий погляд, що усмішка вмить розтанула.

— А якби не встиг? — Дем злився ще дужче. — Ти звикла, що я поруч, що можу в будь-який момент тебе зцілити, але я не завжди можу встигнути вчасно. Подумай про це перш ніж лізти в чергову неприємність. А ще подумай про те, що я відчуваю, коли бачу тебе всю поранену! У мене серце рветься на частини, Кетто!

— Я намагалася врятувати Арейну, поки ви десь лазили! Я що мала дозволити їй перетворити Кадерна на темного, вбити його нову дівчину і знову зникнути? Як би я потім спала спокійно, знаючи, що могла запобігти нещастю, але через страх травмуватися нічого не зробила?

Мені, звичайно, було приємно, що Дем настільки за мене переживає, що я йому така дорога, але мене дратувало, що він намагається закрити мене в чотирьох стінах і захистити від усіх неприємностей. Я давно не маленька дівчинка, я можу себе постояти. Нехай не так добре, як він, але ж можу!

— Ти не зможеш усіх урятувати, Кетто! Зрозумій же ти! Бігаючи за кожним перетвореним темним, ти себе наражаєш на небезпеку. Залиш цю роботу професіоналам. Побережи себе. Найкраще, що ти можеш зробити у боротьбі з темними — не дати їм забрати тебе.

Ах, он як значить? Дем справді вважає мене недостатньо сильною для боротьби? І це після того, як я самостійно протистояла трьом темним, нехай недовго, але ж їм не вдалося мене здолати.

— Отак ти мене оцінюєш? — сльози бризнули в мене з очей. — Я лише дурне дівчисько, ні на що не здатне, так? А знаєш що, Деме? Йди ти до демонів!

Відштовхнувши Дема, я вискочила до передпокою, засунула ноги в черевики і, схопивши куртку з сумкою, вискочила з квартири.

— Стій, Кетто! — гукнув мене Дем. — Куди ти?

— Подалі від тебе! — вигукнула я, зникаючи в кабіні ліфта.

Я розуміла, що роблю безглуздо, втікаючи від Дема ввечері надвір, але я хотіла, щоб він зрозумів: я не дурна маленька дівчинка. Я доросла дівчина з непоганими навичками бойової магії і можу за себе постояти. Той факт, що Дем мене кохає і переживає за мене, не дає йому права забороняти мені щось. Він повинен у мене вірити і довіряти мені, інакше вже не я, а наші стосунки опиняться у зоні ризику. 

Вибігши на вулицю, я зупинилася, вдихаючи колюче морозне повітря. Я сподівалася, що Дем спуститься за мною, вибачиться, забере назад. Але минуло п'ять хвилин, а потім і десять, а Дем так і не з'явився. Зло штовхнувши ногою снігову кучугуру біля будинку, я замоталася шарфом і пішла геть.

Я не знала, куди я хочу піти. Я просто йшла вперед, насилу розбираючи дорогу через сльози, що застилали очі. Мені хотілося змішатися з натовпом, розчинитися в ньому і зникнути. Злість і образа палили мене зсередини, заважаючи дихати. Погода надвечір остаточно зіпсувалася, вона ніби віддзеркалювала мої емоції. Колючий вітер пронизував наскрізь, проникав під одяг, жбурляв жменю холодного снігу прямо в обличчя. Будь-якого іншого дня я б прагнула сховатися в тепло від такої погоди, але сьогодні я нею насолоджувалась. Нехай мучить мене, аби тільки не відчувати душевного болю. Можливо, мороз зможе перетворити моє серце на крижану скульптуру? Можливо, вітер остудить мою гарячу кров?

Занурена в себе, я не помітила, як вийшла за межі міста. Я усвідомила свою помилку надто пізно, коли почула голоси та відчула пульсацію темної магії у повітрі. Зупинившись і витерши сльози, я озирнулась. Метрів за 10 від мене на узліссі я розгледіла трьох темних магів. Вони йшли в мій бік. Кинувши швидкий погляд назад на місто, я вирішила бігти. Можливо, я встигну опинитися поруч із людьми, перш ніж темні мене наздоженуть, а може, вони передумають лізти в місто.

Я побігла. Холодне повітря обпалювало мої легені, сніг заліплював очі, ноги підсковзувалися, але я не збиралася здаватися. Я дозволила собі зупинитися тільки коли опинилася біля невеличкої крамнички на околиці. Обернувшись, я зазначила, що за мною ніхто не женеться. Як же добре! Напевно, вони вирішили, що немає сенсу бігти за мною, адже в місті я вже не буду такою легкою здобиччю. Насилу перевівши дух, я обтрусила сніг з одягу і зайшла в крамницю.

— Чи є у вас гарячий чай? — спитала я у немолодого чоловіка за прилавком, який з нудьгуючим виглядом гортав газету.

— Звісно, — він відклав газету і підвівся. — Є імбирний із лимоном, малиновий, чорний із шипшиною та зелений із жасмином.

— Давайте імбирний із лимоном.