Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Що небудь ще?

— І гарбузовий пиріжок, — після пробіжки я відчула, що хочу їсти. — Два.

Продавець вручив мені пиріжки та чай, я розплатилася і присіла за один із двох столиків біля дальньої стіни. Схоже, крамничка також виконувала функцію кафе.

— З вами все гаразд, дівчино? — раптом поцікавився продавець. — Ви геть зблідли.

— Вже так, маеро, дякую за занепокоєння. Загулялася і не помітила, як вийшла за межі міста й біля лісу помітила трьох темних. Довелося тікати.

— Вони вас не чіпали? — в очах чоловіка промайнув переляк. Невже він боявся, що я можу бути переносником темної магії?

— Ні. Я швидко бігаю. Схоже, вони вирішили мене не наздоганяти. За містом самотня людина — легка здобич, а тут вже їх швидко спіймають.

— Я б так не сказав, — чоловік похитав головою. — У нас на околиці часто темні з'являються. Ми тут всі легка здобич.

— А хіба до вас не відправляють бойових магів із міського захисту?

— Іноді вони тут з'являються, але здебільшого лише для галочки. На жителів околиці всім начхати. Тут мешкають одні невдахи. А ви, як я розумію, не місцева.

— Ні.

— Тоді вам краще тут не затримуватися.

Я кивнула. Похапцем з'ївши пиріжки і зігрівшись чаєм, я знову звернулася до продавця.

— А чи далеко звідси портали знаходяться?

— Не дуже. Ідіть прямо до перехрестя, там ще ліворуч аптека на розі буде. Повертаєте ліворуч і йдете дорогою прямо, нікуди не повертаючи. Вона виведе вас до маленького парку. Там і будуть портали. Вся дорога займе не більше 15 хвилин.

Подякувавши продавцю, я зібралася вже йти, але тут мене відвідала одна думка, яку я поспішила озвучити.

— Мій батько працює у міському захисті. Я скажу йому, як йдуть справи на околиці, спробую переконати надіслати сюди регулярний загін.

Чоловік обдарував мене сумною усмішкою.

— Не гайте часу, дівчино. Тут завжди так було. Ми звикли. Ви нічого не зможете змінити.

— І все-таки я спробую.

Повернувшись у холодні обійми зими, я поспішила до порталів. Мені хотілося якнайшвидше опинитись подалі від небезпечних околиць. Перемістившись у центр міста, я обрала портал, який був найближчим до академії. Час закінчувати з пригодами на сьогодні. 

Коли я зайшла до своєї кімнати в академії, годинник показував вже більше 10 вечора. Торони й Орфлеї в кімнаті не було, зате Ніда сиділа біля вікна з таким незадоволеним виглядом, який вона тільки могла натягнути на своє обличчя.

— О, прийшла! — пробурчала подруга, тільки-но я увійшла.

— І тобі привіт, Нідо.

Я кинула сумку на підлогу біля свого ліжка, скинула верхній одяг і пішла у ванну. Найменше мені зараз хотілося слухати бурчання подруги. От прийму гарячий душ, тоді нехай бурчить, скільки влізе.

— Ти чому мене ігноруєш? — Ніда накинулася на мене, як тільки я повернулася назад до кімнати.

— Нідо, я втомилася, змерзла і отримала стрес. Чого ти мені мозок виносиш? Мені з головою вистачило Дема сьогодні.

Почувши, що я маю чергові проблеми з Демом, Ніда відразу ж перемінилася.

— А що в тебе з ним сталося?

Я залізла з ногами в ліжко, замоталася в ковдру і розповіла Ніді про свої сьогоднішні пригоди. З кожним моїм словом очі Ніди ставали дедалі більшими.

— Він що не пішов тебе шукати? — обурилася Ніда.

— Ні, — я похитала головою. Зараз я цілком і повністю поділяла її обурення. Люблячий хлопець не повинен так чинити.

— Дем — недоумок! Він тебе не кохає.

— Та кохає він мене, в тому й проблема, — я зітхнула, кутаючись сильніше в ковдру. Я досі ще не зігрілася повністю. — Просто в нього безглузді принципи. Йому не подобається за мною бігати.

— Ні, Кетто, ти не маєш рацію, — заперечила Ніда. — Одна справа бігати академією чи іншим безпечним місцем і зовсім інша — дозволити тобі ввечері блукати одній містом, коли на кожному розі можуть чекати темні. Навіть не думай йому це так просто пробачити!

— Я й не збиралася. Я сама на нього страшенно зла.

— Хлопці взагалі — те ще зло…

— У тебе щось із Івером трапилося?

— Так. Він теж думає лише про себе. Зустрічатися з другом твого Дема було поганою ідеєю. Вони безперечно схожі! — гнівалася Ніда.

— А що сталося, Нідо?

— Ми вдень пішли в кафе посидіти, потім прогулювалися пішки ближче до околиць, Івер там живе. Натрапили на трьох темних магів. Так Івер замість того, щоб мене захистити, переживав лише за себе. Таке почуття, що кожен сам по собі бився. Він навіть не дивився у мій бік. Якби не з'явилися бойові маги, то невідомо, чим би все закінчилося. Ці темні виявились сильними. Я, звичайно, вже непогано б'юся, але все-таки недостатньо добре. А цей недоумок навіть не подумав, що для мене подібні битви в новинку. Одна річ відпрацьовувати атаки на заняттях і зовсім інша — вести справжню атаку.

— Ти розійшлася з ним?

— Поки що ні, але вже роздумую над цим. Швидше за все розійдуся влітку. Яким би недоумком не був Івер, але він хоча б водить мене в кафе, подарунки там всілякі дарує та й у ліжку нічого так.

— А ти корислива, подруго! — я не втрималася від усмішки.

— Ну а що робити? Треба ж хоч у чомусь шукати плюси?

— Мабуть, — я зітхнула.

Кинувши погляд на порожні ліжка, я поцікавилася у Ніди, де Торона з Орфлеєю.

— Вдома. Сказали, що повернуться до академії вранці перед початком занять. Тож ми з тобою сьогодні вдвох.

Я вже збиралася лягти спати, як у двері постукали. Мені не хотілося вибиратися з-під ковдри, тож я кивнула Ніді й та відчинила двері. На порозі стояв Дем.

— Ось ти де! — помітивши мене, він відштовхнув Ніду, яка закрила йому прохід, і підійшов до ліжка. — Ти що витворяєш, Кетто?! Де ти була?

— А ти що витворяєш? — обурилася я. — Відпустив мене одну блукати містом! Це так ти кохаєш мене? Так за мене переживаєш? Ти нормальний взагалі?

Гнів з новою силою спалахнув у мені. Я відкинула ковдру і встала, підійшовши до Дема впритул.