Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Не всі цінують єднання з природою, Кетто, — відповіла мені викладачка. — Ти захоплюєшся зіллями, розумієшся на рослинах, тому тобі подобається природа. Іншим же до вподоби відсутність трави на дорозі та дерев у стінах. Кожному — своє. У нас, ельфів, тісніший зв'язок із природою, ніж у інших, так вже ми влаштовані. До того ж увесь наш світ — суцільні ліси та поля з буйними травами. Ми б не змогли їх вирубити, щоб побудувати будинки, це зруйнувало б нас самих, ми втратили б зв'язок з корінням, своєю магією. Наша архітектура, планування міст — не забаганка, а вимушена необхідність. Ми не руйнуємо природу, ми існуємо з нею у гармонії.

— Але ж в Муірні теж не руйнують ліси.

— Ні, але їх набагато менше. У Муірні зовсім інша природа. Там немає сенсу будувати хатини в лісах, там вистачає простору поза ними.

— Шкода, я б не відмовилася від хатинки в лісі.

Я подивилася на чарівні будиночки навколо з деяким жалем. Як же було б добре жити ось у такому разом із Демом.

— Можливо, колись ми заробимо достатньо грошей і зможемо збудувати тут будинок. Приїжджатимемо на вихідні, — Дем ніби прочитав мої думки. Схоже, йому теж сподобалася архітектура Лоркаса.

— Як же було б чудово! — я стиснула руку Дема, мене переповнювало захопленням.

До будинку бабусі та дідуся архімагеси Мареви ми дійшли пішки. Пройшовши кілька вулиць, ми повернули праворуч, пройшли ще трохи і опинилися на східній околиці Лоркаса, поряд зі справжнім густим лісом, який був вільний від будівель. Я думала, що вже встигла звикнути до красивих будинків, але побачивши цей, я втратила мову. Чарівна дерев'яна хатина з покритим мохом дахом, яка немов зійшла зі сторінок казок, стояла посеред квітучої галявини. За нею розкинувся ліс, він немов оточував її з трьох боків, а перед хатинкою протікав струмок, через який був перекинутий дерев'яний міст. До самого струмка можна було спуститися кам'яними сходами поряд з мостом. Вражена побаченою красою, я застигла посеред дороги.

— Ходімо, Кетто, — архімагеса Марева м'яко підштовхнула мене в спину, з усмішкою дивлячись, як я не перестаю захоплюватися Соммеріндом. — Всередині будинку не менш гарно, ніж зовні.

Я слухняно пішла вперед, відчуваючи, ніби потрапила до казки. Я навіть не могла припустити, що в Соммерінді настільки чарівна атмосфера! Ні фотографії, ні передачі по телевізору її не могли передати повністю. Тільки побувавши тут особисто, можна відчути всю красу цього чудового світу!